МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2911522
 
 
   

НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ БОРГОВОЇ КРИЗИ: ВИСНОВКИ ДЛЯ УКРАЇНИ



Для України важливим є врахування сучасних викликів і загроз зовнішнього середовища та опрацювання на цій основі зваженого плану збалансування макрофінансових пропорцій і відновлення економічного зростання. Про пріоритетні напрями фінансової політики антикризового розвитку нашої держави розповідає завідувач відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук, доцент Ярослава Борисівна Базилюк.

– Які відмінності нинішнього моменту розвитку міжнародної фінансової системи?

– Сучасний період розвитку міжнародних фінансів відзначається безпрецедентним нагромадженням боргових зобов’язань національними урядами. Це підвищує ризики суверенних дефолтів і ймовірного скорочення національних секторів виробництва та споживання. Якщо взяти до уваги масштаби світового середовища, то можна зробити висновок, що це тривожний за наслідками та глибиною поширення процес, адже погіршення стану суверенних фінансів у провідних країнах світу виступає ключовим викликом розвитку міжнародної економіки та загрозою утворення нової глобальної фінансової кризи.

Упродовж 2008-2010 рр. відбулося стрімке нарощення суверенних боргів та бюджетних дефіцитів. Це трапилося, у тому числі, й через запровадження державних антикризових програм, спрямованих на подолання наслідків фінансової кризи 2008 р. Після вичерпання фінансування останніх світова економіка недвозначно продемонструвала невисокі перспективи функціонування без штучних стимулів. Динаміка випуску державних цінних паперів упродовж 2008-2011 рр. загалом засвідчує випереджальні темпи нагромадження боргового навантаження. Зокрема, міжнародні боргові цінні папери, емітовані урядами всіх країн світу у березні 2011 р. зросли на 38,3 % (найбільші темпи нагромадження спостерігалися у 2008 р. – 20 %). Нагромадження державного боргу інструментами внутрішніх боргових паперів за аналогічний період склало 32,3 % (15 % приросту відповідає запозиченням 2008 р.). У розрізі окремих країн лідирували розвинені країни, а також периферійні країни Єврозони (Італія, Португалія, Іспанія, Ірландія).

Про нарощування рівня небезпеки у світовій економіці через можливість втрати контролю над борговими потоками суверенних держав наголошують провідні міжнародні фінансові та аналітичні установи. Масштабність потреб у фінансуванні, скорочення доступних фінансових джерел на внутрішніх та зовнішніх ринках, гальмування темпів економічного зростання прогнозовано виводять розбалансованість державних фінансів на ключову перешкоду глобального розвитку. Ці дані фіксують ключову проблему для урядів багатьох країн світу – суміщення довгострокової проблеми реструктуризації боргового навантаження та утримання темпів економічної динаміки на рівнях, прийнятних для його оптимізації. Очевидно, що в умовах істотної волатильності світової кон’юнктури це буде істотним викликом.

– Враховуючи гостроту проблеми, можливо, нині вже розроблена модель боргового розвантаження?

– На жаль, попри глобальність боргової проблеми, світова спільнота поки не напрацювала системну модель розвантаження боргів та оздоровлення фінансів державного й приватних секторів. Загалом розв’язання проблеми боргового навантаження покладається на випуск нових боргових інструментів, які дадуть змогу реструктуризувати заборгованість і одночасно наростити абсолютну вартість боргу та подовжити періоди погашення зобов’язань.

Очевидно, що за умов нагромадження боргових проблем, механізми фінансової стабілізації на кшталт антикризового фонду МВФ або Європейського механізму фінансової стабільності (EMFS) вичерпаються вже у середньостроковій перспективі. Так, згідно з даними МВФ, непогашені кредити за Рахунком загальних ресурсів наприкінці липня 2011 р. зросли на 8 % відносно 2010 р. – останнього максимуму, досягнутого у вересні 2003 р., і склали 75,6 млрд СПЗ (майже 119 млрд дол. США за поточним курсом). Ці та інші факти засвідчують, що питання залишається відкритим і потрібні зусилля кращих аналітиків, щоб запропонувати оптимальний сценарій розвантаження боргів.

– Які перспективи має наша держава у цій ситуації і яких заходів потрібно вживати для попередження криз?

– Для істотно інтегрованої у міжнародний простір України актуалізується загроза дестабілізації національних фінансів, котра може скластися за несприятливого зовнішнього впливу на тлі посилення боргового навантаження на державні фінанси. Потрібно виходити з обмеженості національних фінансових буферів, які не дають змоги застосувати резерви у разі розвитку кризового сценарію.

Відтак, першочерговими заходами має стати опрацювання стратегічного плану розвитку, в якому потрібно активізувати антикризову складову фінансового та економічного розвитку, посиливши моніторинг процесів на міжнародних фінансових ринках та розробивши компенсаторні заходи реагування на випадок погіршення світової кон’юнктури. Доцільно розробити сценарні прогнози ключових фінансових показників України, передбачити в них можливий обвал цін на метали, різке скорочення попиту на ключові експортні товари України, істотну зміну крос-курсів ключових валют світу та інші зовнішні чинники.

– Вважаєте, що це дасть результат?

– Враховуючи особливості розвитку сучасної міжнародної боргової кризи, в Україні актуалізується потреба впровадження ще й низки невідкладних заходів. Серед них, зокрема, опрацювання джерел неборгового та неінфляційного фінансування розвитку внутрішнього виробництва та споживання. Це вимагатиме внесення коректив у систему розподільних відносин, а також запровадження фінансових механізмів підтримання платоспроможного попиту на внутрішньому ринку.

На мій погляд, необхідне формування середньо- та довгострокових заходів фінансового оздоровлення державних та приватних установ, а також «детоксикації» фінансових активів. Варто також посилити моніторинг над рухливістю капіталопотоків, особливо через небанківські інвестиційні установи для запобігання перегріву відповідних ринків. А ще – потрібно забезпечити достатні фінансові механізми розвитку та стимулювання малого й середнього бізнесу, оскільки під час посткризового відновлення саме компанії цієї сфери є найбільш вразливими.

– При цьому Україна має орієнтуватися на «власні сили»?

– Важливим чинником стабілізації економічного і фінансового становища України є принципове переорієнтування на внутрішні джерела розвитку, зокрема повноцінна реалізація програм розвитку внутрішнього ринку, під яку потрібно налаштувати внутрішній фінансовий сектор. Потреба системного стратегічного державного підходу до вирішення проблеми розбудови внутрішнього ринку шляхом нарощування обсягів внутрішнього виробництва на основі збільшення обсягів випуску імпортозамінної продукції зумовлена необхідністю зниження імпортної залежності, а також нарощування високотехнологічного експорту з метою врівноваження макроекономічних та макрофінансових дисбалансів.

Нарощуванню стимулів для інвестування коштів у розвиток національного виробництва має сприяти перерозподіл фінансових потоків з сфери послуг та посередницької діяльності до реального сектору економіки. Важливу роль мають відіграти державні програмні фінансові документи, які мають гарантувати підвищення платоспроможності національних споживачів, переважно неборговими та неінфляційними інструментами.

– Чи можете уточнити, яким чином це можна здійснити?

– Насамперед, через зміцнення інвестиційного потенціалу фінансового сектору України під потреби розвитку реального сектору економіки. Потрібно також домогтися підвищення ролі фондового ринку в залученні фінансових ресурсів на розвиток національних підприємств, посилення використання внутрішнього фінансового потенціалу в інвестуванні розвитку внутрішнього ринку. Це, зокрема, інтенсифікація ролі інстутиційних інвесторів – страхових та пенсійних фондів; ширша мобілізація заощаджень громадян тощо. Дасть потрібний результат інвестування національних програм імпортозаміщення на основі визначення перспективних сегментів розширення внутрішнього ринку для національних виробників.

Розбудова фінансових механізмів оздоровлення внутрішнього фінансового сектору дасть змогу вчасно адаптуватися до системних змін світової економіки, яка складається у період розгортання європейської банківської кризи та імовірного початку глобального економічного звуження. Світова криза не дала відповіді стосовно єдиної правильної політики фінансового захисту національної економіки, тому така парадигма має обиратися з можливостей та перспектив бачення місця України у цивілізаційному вимірі.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

29 вересня 2011 року






НА СЕМІНАРІ У ЛЬВОВІ РОЗГЛЯНУТЬ ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

Науково-практичний семінар «Особливості визначення витрат та калькулювання собівартості продукції в контексті оподаткування прибутку підприємств» відбудеться 29 вересня 2011 року у Львові. Він проводиться за дорученням ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках заходів Міністерства фінансів України з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

Передбачається, що в ході семінару будуть розглянуті два питання. Перше з них – «Особливості визначення витрат та калькулювання собівартості продукції в контексті оподаткування прибутку підприємств» розкриє заступник начальника управління – начальника відділу справляння податку на прибуток департаменту оподаткування юридичних осіб ДПС України Олег Ангелов. Про розрахунок собівартості реалізованої продукції розповість начальник управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України Олег Канцуров. З особливостями калькулювання собівартості продукції в контексті оподаткування прибутку підприємств ознайомить професор кафедри обліку підприємницької діяльності Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, кандидат економічних наук Віталій Бабіч.

Друге питання «Удосконалення нормативно-правового і організаційного забезпечення бухгалтерського обліку як складова управління змінами в контексті запровадження Податкового кодексу України» висвітлить доцент кафедри обліку підприємницької діяльності Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, кандидат економічних наук Алла Озеран. Про визначення доходу та витрат від операцій з купівлі-продажу іноземної валюти у фінансовій і податковій звітності підприємств та обґрунтування необхідності удосконалення бухгалтерського обліку цих операцій розповість керівник групи експертів Спілки податкових консультантів України, член Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України Людмила Рубаненко.

У роботі семінару візьмуть участь фахівці Федерації роботодавців України, ВГО «Спілка податкових консультантів України», ВПГО «Спілка аудиторів України», ВПГО «Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України», інших громадських професійних об’єднань. Загалом очікується понад 250 учасників, які зможуть провести професійну дискусію за підсумками доповідей та отримати відповіді на запитання.

Семінар відбудеться в конференц-залі готелю «Гетьман» за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 50.

Початок о 10:00.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

27 вересня 2011 року






МОДЕРНІЗАЦІЯ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ: У ВІДПОВІДНОСТІ З ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ



Україна в умовах глобалізації фінансових ринків, дії постійних кризових явищ мусить враховувати сучасні тенденції та зміни, що відбуваються у світовому фінансовому просторі та законодавстві розвинених країн. Зростаюча лібералізація вітчизняних фінансових ринків, розробка урядом нових елементів державного регулювання фінансової системи визначають основні концептуальні віхи у процесах формування нової парадигми функціонування фондового ринку в Україні. Про концепцію розвитку фондового ринку, який є складовою фінансової системи України, розповідає завідувач відділу фінансових ринків відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», доктор наук з державного управління Ольга Михайлівна Іваницька.

– Які сучасні тенденції розвитку фінансового ринку?

– У системі регулювання світових фінансових ринків загалом та Європейського Союзу зокрема останнім часом відбулися суттєві зміни. Посилюється роль регулювання фінансових ринків, але не з боку національних урядів, а наднаціональних структур. Зростає залежність системи державного управління країни від позиції провідних держав світу в питаннях побудови архітектури ринку, вироблення платформи спільних дій, модифікації законодавчого поля гри національних і іноземних «гравців». Проте найсуттєвішими питаннями, на яких сфокусована увага міжнародної спільноти у питаннях регулювання фондового ринку, є забезпечення прозорості ринку, моніторинг і прогнозування ризиків та модифікація інфраструктури ринку в напрямі посилення ролі наднаціональних структур.

На неформальному засіданні Європейської Ради у листопаді 2008 р. було сформульовано чотири основні принципи зміни фінансової системи. Це, зокрема, положення про те, що жоден фінансовий інститут, жоден ринковий сегмент не повинні лишатися за межами регуляторного поля; спільні дії міжнародної спільноти мають бути спрямовані на підвищення прозорості фінансового ринку та звітності основних його учасників; оцінювання ризиків мусить стати складовою практичних дій на ринку, які повинні спрямовуватися на попередження криз; роль Міжнародного валютного фонду має бути переглянута в аспекті посилення значення організації при наданні допомоги країнам, які її потребуватимуть.

На цій зустрічі запропоновано основні інструменти та механізми запровадження принципів у реалії регуляторної діяльності. Це, зокрема, реєстрація фінансових інституцій і організацій фінансової інфраструктури та нагляд за їхньою діяльністю; уніфікація бухгалтерських стандартів; розробка кодексу поведінки учасників ринку для уникнення ухвалення надмірно ризикових рішень у фінансовому секторі, включаючи систему оплати праці вищого менеджерського складу фінансових «гравців»; механізм збільшення фондів МВФ, а також нові засоби впливу Фонду і Форуму фінансової стабільності на відновлення довіри і підвищення стабільності роботи фінансової системи.

Іншим документом, який підтверджує необхідність запровадження основних напрямів дій, визначених під час неформальної зустрічі, була нова концепція розвитку ринку капіталів як «відповідь» регуляторних органів на міжнародну фінансову кризу, що розроблена Міжнародною асоціацією фондового ринку. Нею передбачено забезпечення узгодженості програмних документів, запропонованих різними інституціями, зокрема Плану дій Асоціації та програми дій Великої двадцятки (G20); втілення в ЄС нової системи нагляду, яка має включати структури, призначенням яких є відслідковування системних ризиків і фінансовий нагляд; моніторинг швидкого зростання будь-яких нових фінансових продуктів для забезпечення уникнення нових системних ризиків та багато інших заходів, спрямованих на створення підґрунтя для подальшого розвитку єдиного ринку капіталів у Європі. Серед них – створення нового органу щодо регулювання обігу європейських цінних паперів і ринків та узгодження спільної політики з національними органами.

– З цього випливає висновок, що світова спільнота знову зажадала спільного простору дій та єдиного керма…

– Намагання посилити процеси інтеграції, особливо в європейському регіоні, є обґрунтованими. Європа зараз відчуває напрочуд великі негативні наслідки останньої фінансової кризи, які окреслюють сумні перспективи для країн-членів ЄС. Зокрема, експерти прогнозують, що серед 10 країн з найнижчими темпами економічного зростання на 2011 р. шість буде в Європі. Це, зокрема, Ірландія, Португалія та Греція – з від’ємними темпами зростання, Іспанія, Італія та Ісландія – з темпами зростання менше 1 %. А загальний прогноз свідчить, що в єврозоні можливе економічне зростання на рівні 1,4 % , в Японії – 1,3 %, у США – 2,6 %. Саме тому посилення інтеграції, стандартизації підходів та формування наднаціональних регуляторів бачаться міжнародною спільнотою єдиним правильним рішенням щодо подолання негативних наслідків кризи.

– Якою має бути позиція нашої держави у цій ситуації?

– Безперечно, Україна має прислуховуватися до думки міжнародної спільноти. Однак, маючи в якості орієнтира згадані принципи, наша держава повинна виробити загальні концептуальні основи для модернізації національної фінансової системи, враховуючи власні слабкі місця та переваги. Якщо орієнтуватися на ключові засади реформування фондового ринку, то у багатьох позиціях Україна не зможе зробити дієвих кроків, а лише задекларує свої наміри.

Саме тому вимога підвищити рівень прозорості роботи фондового ринку є слушною. Проте специфіка фондового ринку України нині не дає можливості її реалізувати на практиці. У державі спостерігається значний позабіржовий ринок, обсяги якого значно меншими за обсяги біржової торгівлі. Крім того, якщо проаналізувати ступінь розкриття інформації різними емітентами, то за першим рівнем лістингу, який передбачає повне розкриття інформації, у 2009 р. було зареєстровано 16 цінних паперів, за другим – 274 цінні папери, а позалістингових цінних паперів – 1182, що становить 80,3 % від загального обсягу. Ситуація не змінилася, хоча трохи поліпшилася і в 2010 р. Зокрема, частка позалістингових цінних паперів на початок 2011 р. складала 74 % від загальної кількості цінних паперів. Відтак, три чверті організованого ринку фактично опиняються за межами відслідковування діяльності емітентів, обігу цінних паперів тощо.

Навіть в регульованій частині фондового ринку можна виділити лише невеликий сегмент емітентів, які працюють достатньо відкрито, відповідно до оголошених принципів корпоративного управління. Останнім часом емітентами акцій переважно є банки (більш ніж на 60%) – відкриті та публічні АТ, які випускали акції для збільшення статутного капіталу. Це явище свідчить також про продовження практики самовідтворювання фінансової системи. Отже, вимога транспарентності може лише залишатися лозунгом, для якого немає ніякого реального підґрунтя.

Спостерігається деформована структура ринку із превалюванням сегменту акцій та обмеженим обігом інших видів фінансових інструментів. На кінець 2009 р. частка акцій складала 62,13 % від загальної кількості зареєстрованих ДКЦПФР випусків і 37,6% від обсягу виконаних біржових контрактів з цінними паперами. Це приводить до однобокості розвитку фондового ринку, збільшення його ризиковості, невеликого розміру сегменту ринку, спрямованого на консервативного інвестора. Зокрема, частка операцій з облігаціями внутрішньої державної позики разом з облігаціями місцевих позик становить трохи більше 1/5 виконаних біржових контрактів. Напрочуд мала частка деривативів (0,13 % від обсягу виконаних контрактів з цінними паперами). Трансакційні витрати на фондовому ринку лишаються доволі високими. Це частково можна пояснити значною часткою цінних паперів, випущених у документарній формі (2/3 випуску акцій).

Відчутна й слабка взаємодія фондових бірж з інституціями виконання біржових договорів, відсутні прийнятні механізми клірингу. Права інвесторів слабо захищені, зокрема, немає гарантійного фонду на вітчизняних біржах, який би забезпечував відшкодування втрат інвесторів. Набуло масштабів і поширення інфраструктурних злочинів. Зокрема, активно застосовується практика подвійного ведення реєстрів, відбувається порушення доступу до інсайдерської інформації та її розголошення з метою маніпулювання ринком.

– Але ж наша держава зробила певні кроки з розробки концептуального бачення розвитку фондового ринку. Зокрема є Програма розвитку фондового ринку України на 2011-2015 роки. Які основні завдання цього документа?

– Серед основних завдань у цьому програмному документі виділено питання подальшого розвитку фондового ринку, збільшення капіталізації та ліквідності фондового ринку, зокрема, суттєве розширення пропозиції цінних паперів з високими інвестиційними характеристиками, створення умов для максимального використання потенціалу біржового ринку, сприяння розвитку та становленню потужних національних інституційних інвесторів, стимулювання участі роздрібних та іноземних інвесторів на фондовому ринку; удосконалення ринкової інфраструктури та засад саморегулювання, забезпечення їх надійного і ефективного функціонування; поліпшення механізмів захисту прав інвесторів, зокрема, подальше удосконалення корпоративного управління; підвищення рівня державного та суспільного захисту прав інвесторів; удосконалення інформаційної прозорості фондового ринку; поліпшення фінансової грамотності населення щодо фондового ринку. Актуальним залишається удосконалення умов і правил державного регулювання та нагляду на фондовому ринку.

Прогнозні (очікувані) показники розвитку фондового ринку України до 2015 р. передбачають залучення в середньому щорічно не менше ніж 100 млрд грн в цінні папери, у т.ч. у формі нових інвестицій не менше ніж 75 млрд грн.; підвищення рівня капіталізації фондового ринку до ВВП до 40% (на кінець 2009 р. — 19,5%); збільшення долі біржового ринку до 10 %. Проте такі амбіційні цілі мають цілком відповідати реальним можливостям країни, особливо у передбаченні нових хвиль фінансових криз.

– Що для цього потрібно зробити?

– Я б виділила сім напрямів діяльності уряду для модернізації фінансової системи держави. Головним з них має стати формування умов, за яких левова частина цінних паперів буде мати обіг на організованому ринку. Зокрема, до цього може привести встановлення урядом нижньої межі обсягу цінних паперів, випущених публічними та відкритими акціонерними товариствами, які обов’язково мають перебувати в обігу на площадках організаторів торгів. Наступний, другий напрям полягає в формуванні нової платформи нагляду, яка передусім орієнтована на виявлення, систематизацію, оцінку та прогнозування системних ризиків, на які наражається фінансова система, та оцінку ймовірності настання стресової ситуації. Основними інструментами, які мають бути застосовані, – побудова різних моделей ризиків, їхнього взаємовпливу, сценаріїв їхньої дії на макроекономічні показники. Вважаю, що обов’язково має бути врахована технологія ризик-менеджменту, яка активно розвивалася на мікроекономічному рівні регулювання і довела свою ефективність.

Ще один, третій, напрям пов’язаний із формуванням системи інституцій, які відповідають за нагляд і регулювання фінансової системи, знаходження перспективних рішень щодо розподілу відповідальності та фінансового тягаря між національними фінансовими органами виконавчої влади та побудова ефективних взаємовідносин із аналогічними міжнародними та європейськими інституціями. Насамперед, йдеться про зміну моделі регулювання і апробацію підходу, який у світовій практиці отримав назву «twin peaks» – розмежування функцій регулювання та нагляду за усіма основними секторами фінансового ринку та їхня передача двом різним органам, які застосовують власні підходи щодо забезпечення стабільності національної фінансової системи.

Четвертий напрям – досягнення високого рівня прозорості роботи учасників фінансових трансакцій, посилення відповідальності за розголошення інсайдерської чи конфіденційної інформації, подолання явища інформаційної асиметрії. Прозорість функціонування ринку досягається формуванням принципово нової системи звітності, що відповідає вимогам міжнародних стандартів обліку та аудиту і побудована на новій платформі інформаційного забезпечення за принципом інтероперабельності (взаємопов’язаності) усієї системи ухвалення рішень по вертикалі та горизонталі національної фінансової системи.

П’ятий напрям дій – зниження трансакційних витрат при здійсненні будь-якої фінансової операції, починаючи з отримання дозволу на її виконання і закінчуючи оплатою комісійних при здійсненні торгів на фінансовому ринку. Таке здешевлення фінансових послуг можливе за умов кібернетизації фінансового простору, уніфікації та стандартизації процедур і технологій надання послуг. Шостий напрям дій передбачає активне залучення фінансових інституцій до фінансування ключових проектів соціально-економічного розвитку країни та впровадження інновацій. Для цього має бути ретельно підготовлена система преференцій, які надаватимуться фінансовим інституціям для реалізації державних програм, але із врахуванням запобігання створення неконкурентного «поля гри» для основних учасників цих процесів.

Сьомий напрям вимагає побудови стратегічних орієнтирів у взаємовідносинах з міжнародними економічними організаціями на предмет розробки боргової стратегії України та тактики управління боргом. Особливої уваги потребують питання вибору інструментарію таких взаємовідносин і виявлення можливостей співпраці з різними інституціями світової фінансової системи.

– Яких результатів можна очікувати за умови реалізації цих завдань?

– Безперечно, коло поставлених завдань в аспекті модернізації фінансової системи, є значно ширшим, аніж згадані вище. Основними результатами, які мають свідчити про успішне вирішення поставлених цілей, стане уникнення наслідків інформаційної асиметрії (шахрайства, несанкціонованого доступу до інформації тощо); поступовий відхід від асиметрії розвитку окремих сегментів фондового ринку, зокрема, гіперболізації сегменту акцій; запобігання асиметрії регуляторних засобів та інструментів, наприклад, застосування одних механізмів управління та ігнорування інструментів, які широко застосовуються у світовій практиці модернізації фондового ринку країни; подолання асиметрії регіонального розвитку фондового ринку; адекватне збільшення рівня капіталізації фондового ринку; підвищення рівня залучення населення до операцій на вітчизняному фондовому ринку. Загалом, до реального сектору економіки має прийти реальний капітал.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

27 вересня 2011 року






ЗАСТОСУВАННЮ НАЦІОНАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ НАВЧАТИМУТЬ В ОДЕСІ

Науково-практична конференція «Застосування національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі в контексті імплементації Бюджетного кодексу України» відбудеться 29 вересня 2011р. в Одесі. Конференція проводиться за сприяння Міністерства фінансів України, Академії фінансового управління та Державної податкової служби України на виконання плану урядових заходів щодо реалізації Програми економічних реформ та імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

На конференції передбачено розглянути питання стандартизації бухгалтерського обліку в державному секторі як підґрунтя модернізації державних фінансів, застосування національних стандартів бухгалтерського обліку (НСБОДС) у контексті адаптації фінансової звітності суб’єктів державного сектору до вимог міжнародних стандартів. Буде також обговорено питання застосування національних стандартів бухгалтерського обліку до основних засобів, нематеріальних активів, оренди, інвестиційної нерухомості. Відповідно розглянуть стандарти відносно обліку запасів, доходів, зміну облікових ставок та визначення помилок, зменшення корисності активів, забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи, проаналізують вплив змін валютних курсів та інші питання, які стосуються новацій у бухгалтерському облікові.

Лекторами на конференції виступлять фахівці Міністерства фінансів України, Академії фінансового управління та Державної казначейської служби, науковці провідних вищих навчальних закладів України. Серед доповідачів – завідувач відділу державного фінансового контролю відділення методології бухгалтерського обліку та фінансового контролю ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук, доцент Ірина Юріївна Чумакова, доктор економічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірина Кузьмівна Дрозд. У числі учасників – бухгалтери низки підприємств, представники організацій та установ, що фінансуються з бюджету, органів місцевої влади Одеської області та регіону. Загалом очікується понад 200 учасників.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

26 вересня 2011 року






ЗАСТОСУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОДЕЛІ ДВФК В УКРАЇНІ: ПРОГРЕСИВНО І ЕФЕКТИВНО



Виконання Програми економічних реформ вимагає формування дієвої системи державного внутрішнього фінансового контролю (ДВФК) для підвищення прозорості і результативності управління державними фінансами, поліпшення адміністративної та управлінської культури, визначення реальної вартості прийняття політичних рішень у секторі загального державного управління. Яким чином будувати цю систему і які критерії варто взяти за основу, розмірковує завідувач відділу державного фінансового контролю ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук, доцент Ірина Юріївна Чумакова.

– Чим регламентується реформування системи ДВФК і які головні чинники цього процесу?

– Важливим відправним моментом у реформуванні системи ДВФК стали кроки України до європейської інтеграції, успішна реалізація якої неможлива без модернізації системи управління державними фінансами. Блок реформ щодо модернізації системи державного управління передбачає, у тому числі, посилення фінансового контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, приведення внутрішнього аудиту у відповідність до стандартів ЄС і посилення інституційної ролі Міністерства фінансів України щодо контролю за органами, що займаються доходами і видатками бюджетів. Саме дієва система ДВФК покликана підвищити результативність управління державними фінансами, прозорість діяльності органів влади, зміцнити їхню інституційну спроможність та функціональну ефективність.

Об’єктивна потреба у реформуванні системи ДВФК здобула офіційне визнання з ухваленням Концепції розвитку державного внутрішнього фінансового контролю. Цим документом визначені загальні напрями організації та функціонування ДВФК у системі органів державного і комунального сектору, з-поміж яких виокремлено: понятійну базу ДВФК, аналіз національної системи ДВФК та основні завдання з її реформування в Україні. Завданням Концепції є адаптація вітчизняного законодавства до законодавства ЄС, а також удосконалення діяльності органів державного і комунального сектору шляхом переходу від адміністративної до управлінської культури, в умовах якої керівники цих органів здійснюють управління фінансами для досягнення належного рівня економії, ефективності й результативності відповідно до визначених цілей і завдань.

– Тобто основним орієнтиром визначені європейські стандарти?

– Так, і у вітчизняному законодавстві вже зроблено немало кроків щодо реформування вітчизняної системи ДВФК відповідно до європейських стандартів. Це, перш за все, ухвалення нового Бюджетного кодексу, у якому втілене бачення розвитку бюджетної системи всіх гілок влади та інституцій. Із введенням в дію цього документа ми отримали більш чітке визначення відносини, що виникають у процесі контролю за дотриманням бюджетного законодавства, а також питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства. У певному сенсі революційною можна назвати сучасну редакцію статті 26 Кодексу, де регламентовано ці відносини. Кардинально новим є й те, що вона чітко визначає обов’язковість запровадження в органах державного сектору базових компонентів європейської моделі ДВФК – внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту. Відтак персональну відповідальність за запровадження та ефективне функціонування цих компонентів покладено на керівників усіх рівнів – від головного розпорядника (міністра, голови органу тощо) до розпорядників нижчого рівня і навіть керівників окремих підрозділів в установі.

Завдяки цьому нововведенню створено передумови для ефективної децентралізації фінансового контролю у бюджетній сфері та значного посилення попереднього і поточного бюджетного контролю, адже відповідно до нього бюджетний контроль має зосереджуватися не на розпорядниках вищого рівня, а забезпечувати запровадження і розвиток ефективних інструментів внутрішнього контролю й внутрішнього аудиту для здійснення моніторингу діяльності та проведення перевірок підзвітності керівників на регіональному та місцевому рівнях.

– Чи достатньо цих кроків для побудови в Україні європейської моделі ДВФК?

– Я б так не стверджувала. Незважаючи на всі нововведення, побудувати в Україні європейську модель ДВФК поки проблематично, адже однією з умов її ефективного функціонування є створення Центрального підрозділу гармонізації (ЦПГ), тобто своєрідного містка, що поєднуватиме дві інші складові моделі: внутрішній контроль та внутрішній аудит. ЦПГ має відповідати за розвиток і розповсюдження в органах державного сектора методологій внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, які ґрунтуються на міжнародних стандартах і кращому досвіді, та здійснювати координацію запровадження і подальшого розвитку принципів управлінської підзвітності і внутрішнього аудиту. У більшості країн ЄС такий підрозділ утворений і функціонує при міністерствах фінансів, підпорядковується безпосередньо міністру фінансів та забезпечує координацію діяльності усієї системи ДВФК і обмін інформацією з іншими інститутаціями та організаціями у сфері внутрішнього і зовнішнього аудиту як всередині країн, так і за кордоном.

– А як діє ця система в Україні?

– У нас функції ЦПГ на період реформування урядом покладено на Головне контрольне-ревізійне управління, яке згідно з Указом Президента України наприкінці минулого року реорганізоване і перетворене в інший орган – Державну фінансову інспекцію. Згідно з Положенням про Держфінінспекцію за цим органом не закріплено функції гармонізації внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту в системі ДВФК.

Виходячи з цього, залишаються без відповіді декілька питань. Зокрема, не зовсім зрозуміло, хто погоджує призначення на посаду та звільнення керівників служб внутрішнього аудиту в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади та їхніх територіальних органах та бюджетних установах, віднесених до сфери їх управління? На яких засадах мають укомплектовуватися кадрами ці служби? Хто забезпечує координацію та спрямування діяльності всієї системи ДВФК і відповідає за успішність проведення реформ у цієї сфері?

–Хто має дати відповіді на ці запитання?

– Питання координації і гармонізації внутрішнього аудиту як складової європейської моделі ДВФК можуть бути вирішені через створення підрозділу з відповідними функціями на базі спеціального департаменту Міністерства фінансів України, який за власними функціями є найближчим до бюджетного управління і контролю. Планом заходів щодо реалізації Концепції передбачене створення у складі Мінфіну окремого органу з аналогічними функціями на базі Управління гармонізації державного внутрішнього контролю ГоловКРУ лише у 2017 році. Водночас організаційно-структурні зміни в органах державного сектору та створення в їхньому складі служб внутрішнього аудиту Планом заходів передбачено розпочати вже з 2012 року. Це вимагає якнайшвидшого створення підрозділу гармонізації внутрішнього аудиту у складі Мінфіну.

Міністерство фінансів України за Концепцією є органом, уповноваженим здійснювати нагляд за станом реформування системи ДВФК. Тому нині саме Мінфін має відігравати головну роль у вирішенні завдань щодо координації і гармонізації внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту. За новою редакцією ст. 111 Бюджетного кодексу саме Мінфін «визначає основні організаційно-методичні засади та дає оцінку функціонуванню внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту». Для практичної реалізації цієї пропозиції треба сформувати належне нормативне забезпечення, зокрема доопрацювати Положення про Міністерство фінансів України. У цьому документі треба чіткіше регламентувати завдання, які Мінфін має вирішувати у напрямі запровадження, розвитку і координації діяльності служб внутрішнього аудиту у системі органів виконавчої влади. Там же варто чіткіше прописати повноваження Мінфіну щодо формування і забезпечення реалізації державної політики у сфері державного фінансового контролю, координації та спрямовування діяльності органів виконавчої влади, уповноважених на проведення контролю за дотриманням бюджетного законодавства.

– Такий підхід відповідатиме європейським стандартам?

– Результати проведеного порівняльного аналізу нормативно-правових актів, які регулюють діяльність міністерств фінансів зарубіжних країн, свідчить про те, що у міністерствах фінансів більшості країн ЄС функціонує підрозділ (центральний директорат), який відповідає за гармонізацію фінансового управління і контролю та внутрішнього аудиту в державному секторі. У деяких країнах до складу міністерств фінансів входить два окремих централізованих підрозділи – гармонізації фінансового управління і контролю та гармонізації внутрішнього аудиту. Завданням першого підрозділу є надання міністру фінансів допомоги у визначенні напряму, за яким повинна здійснюватися державна фінансова політика та вдосконалюватися система фінансового управління і контролю. До повноважень централізованого підрозділу гармонізації внутрішнього аудиту входить розробка рекомендацій, інструкцій, методик проведення внутрішнього аудиту, а також консультування внутрішніх аудиторів органів державного сектору з питань застосування відповідних стандартів. Цей підрозділ забезпечує також створення надійної і сталої структури внутрішнього аудиту в органах державного управління.

Європейський досвід засвідчує, що створення двох підрозділів є найкращою альтернативою під час реформування ДВФК. Крім того, такий підхід дозволяє попередити можливі конфлікти інтересів, оскільки забезпечує чітке розмежування відповідальності між двома підсистемами: фінансового управління і контролю та внутрішнього аудиту. Адже керівник ЦПГ, створеного у складі Міністерства фінансів, за своїм статусом має право вирішувати конфлікти інтересів між внутрішнім аудитором і будь-яким підрозділом органу державного сектору у питаннях щодо професійної чесності і функціональної незалежності внутрішнього аудиту. Вважаю, що запровадження такої системи в Україні дасть змогу Міністерству фінансів стати лідером у сфері розвитку методологій внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту, а також підвищити ефективність функціонування служб внутрішнього аудиту в органах державного управління.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

23 вересня 2011 року






ЧЕРЕЗ ПОСИЛЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ – ДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ



Нині особливо актуально звучить питання, яким чином можна досягти стабільного розвитку державних фінансів та уникнути ситуації незапланованого пошуку ресурсів, як це було в Греції в 2010 році чи США в середині 2011 року, або в Італії в серпні-вересні 2011 року. Своїми міркуваннями про те, у чому криються причини суттєвого зростання бюджетних дефіцитів, і як можна попередити такі тенденції у майбутньому, ділиться завідувач відділу фінансів інституційних секторів економіки відділення управління державними фінансами НДФІ ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук Сергій Віталійович Кульпінський.

– Як відомо, однією з причин фіскальних проблем у цих країнах було слабке регулювання банківського сектору. Спочатку регулятори провідних країн допустили надмірний ріст кредитування у доволі ризикові сектори економіки, потім влили чимало коштів на порятунок банків, а нині змушені боротися з проблемами, спричиненими купівлею урядами часток в проблемних банках (рекапіталізація). Вартість порятунку проблемних банків визначається як обсягом витрат з державного бюджету, так і приростом грошової маси, спрямованої на купівлю державних облігацій. Зокрема ФРС придбав понад 1 трлн дол. державних облігацій після початку фінансової кризи 2008 р., Європейський центральний банк – понад 500 млрд євро. Національний банк України з початку фінансової кризи придбав більш ніж 140 млрд грн облігацій уряду. Це спричиняє інфляційний тиск, але не розв’язує проблеми зниження ризиків банків, які були рекапіталізовані урядами.

– Якими ви бачите шляхи розв’язання цієї проблеми?

– Нині обговорюється питання запровадження (у деяких країнах навіть повторного) податків на операції суб’єктів фінансового ринку. Це робиться у контексті мінімізації потенційних ризиків та «перегріву» секторів і всієї економіки через велику роль спекулятивних грошових потоків, а також з метою підвищення надходжень до бюджету. Регулювання суб’єктів фінансового ринку, тобто банків і фінансових установ, що здійснюють торгівлю цінними паперами, здійснюється через податки на фінансові трансакції (зараз активно застосовується в Бразилії, Китаї, Перу), резервні кошти на рахунках центробанку (в Бразилії та Китаї), інтервенції центробанку в комбінації з операціями стерилізації (активно застосовується в Чилі і Колумбії) і обмеження кредитної експансії (нещодавно застосовувалося в Китаї, зараз – у В’єтнамі та Туреччині).

Як бачимо, такі методи застосовуються переважно у країнах, які розвиваються. При цьому деякі з них досягли більших успіхів у регулюванні суб’єктів фінансового ринку, що проявляється вищими темпами їхнього зростання після початку фінансової кризи. Зокрема, у травні 2007 року, коли річний приріст на ринку акцій в Китаї перевищив 100 %, уряд країни підвищив податок на купівлю і продаж акцій з 0,1 % до 0,3 %, що призвело до зниження торгів акціями. Така практика застосовувалася, починаючи з 1990 року. Вперше уряд країни змусив учасників ринку сплачувати 0,6 % від загального обігу акціями на Шенженській фондовій біржі, коли фондові індекси показували значний приріст. Після падіння фондових індексів в жовтні 1991 р. уряд знизив цей збір до 0,3 %. У 1996 р. індекс Шанхайської фондової біржі виріс майже втричі, і в травні 1997 р. збір на торгівлю акціями було підвищено до 0,5 %. Світова фінансова криза призвела до падіння індексу, яке тривало до 1999 р. Низька активність на ринку впродовж 2001-2004 рр. змусила уряд знизити збір до 0,1 %. Його знову було підвищено у 2007 р. і, оскільки попит на акції залишався високим, це призвело до росту зборів на торгівлю акціями в 11 разів – з 18 млрд юанів у 2006 р. до 200,5 млрд юанів у 2007 р.

У цій же країні було запроваджено обмеження на ріст кредитного портфелю у 2007 р. з метою утримання банківського сектора від надмірного кредитування, за яким наступило зростання у 2008 р., оскільки банки, а не уряд, взяли на себе більшу частину підтримки інвестицій. Найбільші 4 банки Китаю займають близько 50 % усіх активів банківської системи. Саме це і виявилося позитивним чинником підтримки кредитування економіки Китаю, де ріст кредитного портфелю навіть прискорився у 2009 р., незважаючи на світову фінансову кризу. Річний приріст кредитування у Китаї складав 18,8 % у 2008 р., однак суттєво прискорився і фактично подвоївся в середині 2009 р.

В Індії податок на рівні 0,5 % діє для торгів акціями та облігаціями за винятком державних. У Перу його спочатку запроваджено як податок на операції в 2003 р., потім знижено до 0,08 % в 2005 р., і нині діє ставка ПДВ на торгові витрати на рівні 18 %. У Тайвані, де доволі жорстко застосовується податок на операції з цінними паперами, навіть з похідними, надходження від цих операцій складали близько 6 % усіх податкових надходжень. У розвинених країнах навпаки – податок на торгівлю цінними паперами знижувався і в більшості був скасований. В Австралії він двічі знижувався в 90-х рр., зараз складає 0,15 % для покупця і продавця. В Данії знижувався в 1995, 1998 рр. і скасований в 1999 р., В Німеччині і Швеції його було скасовано в 1991 р.

– Однак, якби не проблеми з банківським сектором в розвинених країнах, то навряд би точилися жваві дискусії з приводу запровадження нових податків на торгівлю цінними паперами. Яка позиція України у підходах до цього питання?

– На сьогоднішній день перед Україною також стоїть проблема посилення регулювання фінансового сектору з метою зробити його більш ефективним у перерозподілі заощаджень та інвестицій і не допустити повторення кризи 2008 року, спричиненої надмірним кредитуванням фізичних осіб (в еквіваленті 42,2 млрд дол.) і кредитуванням сфер оптової та роздрібної торгівлі та будівництва. Проте коли в напрямку достатності капіталу вітчизняні банки більш ніж відповідають світовим нормативам, то стосовно ефективності нормативу резервування для коштів, залучених банками за кордоном як інструменту регулювання кредитної експансії, було б бажано посилити його регулювання залежно від темпу зростання кредитів, що надаються, як це робиться в Китаї. Докризовий період, коли регулювання нормативів резервування в Україні було практично відсутнім і не мало ніякого впливу на приплив капіталу з-за кордону, підтвердив необхідність більшого використання цього інструменту. В Китаї норматив резервування встановлено на рекордно високому рівні 21,5 % і це дає змогу контролювати зростання кредитного портфелю.

Доцільним також є визначення максимального показника щодо приросту кредитного портфелю банківської системи і його регулювання залежно від темпу розвитку економіки, як це робиться зараз у В’єтнамі та Туреччині. Це ж стосується і максимально можливого обсягу облігацій, які можуть бути випущені банками. При обсягах надмірної ліквідності у банках додатковий випуск облігацій веде до неконтрольованого зростання кредитування з високим рівнем ризику, зокрема роздрібного кредитування і купівлю державних облігацій. З цього приводу доцільним було б внесення до статі 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» положення про відсоткове відношення випуску облігацій банку щодо загальних активів.

Якщо ж говорити про запровадження податку на фінансові транзакції, то воно має у першу чергу бути спрямоване на регулювання спекулятивних потоків капіталу, а не на одержання бюджетних надходжень. Податки банківського сектору у цьому відношенні покликані сприяти двом цілям: утримання від «перегріву», тобто від надмірного нарощування кредитного портфелю і концентрації ресурсу в одному або двох секторах; залучення коштів для можливої підтримки банківського сектору у майбутньому.

– Хто має бути основним суб’єктом оподаткування?

– Виходячи з того, що для України характерний доволі високий рівень активів банківського сектору щодо розрахункового ВВП (104 % станом на середину 2011 р., порівняно з 95 % на початку фінансової кризи 2008 р.), саме банки, а не торгові операції з акціями, мають бути основним суб’єктом оподаткування. Необхідно зосередитися на операціях банків щодо кредитів, оскільки навіть у поточному році ними було надано аж 57 млрд грн нових кредитів, що ніяк не можна порівняти з обсягом випущених облігацій. Також доцільним є оподаткування операцій з державними облігаціями, оскільки банки зараз утримують їхній значний обсяг (60 млрд грн).

Загалом необхідно посилити координацію монетарної та фіскальної політики у контексті запровадження податків на фінансовий сектор, підвищити контроль за рухом іноземних коштів, зокрема в ОВДП, підвищити ефективність роботи і прибутки рекапіталізованих державою банків. Зокрема, Ощадбанк наростив свій портфель цінних паперів до 10,6 млрд грн на кінець І кварталу 2011 року з 728 млн грн на кінець 2008 року. Укрексімбанк наростив портфель цінних паперів (також переважно державних облігацій) з 967 млн грн до 12,3 млрд грн за той же проміжок часу. При цьому найбільший стрибок у придбанні цінних паперів Ощадбанку було зареєстровано в першому кварталі 2009 року, коли уряд активізував випуск ОВДП під рекапіталізацію проблемних банків. Тобто рекапіталізовані банки часто купують цінні папери випущені під їхню ж рекапіталізацію. Така тенденція впродовж тривалого часу не може принести користь банківському сектору чи підготувати банки до продажу потенційному покупцеві.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

22 вересня 2011 року






СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ: ЯКИХ ЗМІН СЛІД ОЧІКУВАТИ?



Системи соціального захисту пострадянських країн, в тому числі і України, стикаються з проблемами перегляду сформованих параметрів надання соціальних послуг. Однією з причин такої ситуації стали демографічні зміни, які відбулися впродовж останнього десятиліття. Водночас це призводить до розбіжності інтересів платників внесків і тих, хто має право на допомогу.

Яким шляхом варто йти Україні, щоб можна було розширити можливості для здійснення соціального захисту населення і при цьому оптимально врахувати інтереси держави? Розмова про це – з завідувачем відділу бюджетних видатків соціальної сфери та економічного розвитку відділення бюджетної політики НДФІ ДННУ «Академія фінансового управління», кандидатом економічних наук, заслуженим економістом України Надією Ярославівною Юрків.

– Якою, на ваш погляд, має бути система соціального захисту в Україні?

– Зародження української системи соціального захисту та соціального забезпечення розпочалося з 1990-1993 рр. Ухвалені в цей період законодавчі акти мали на меті встановлення державних соціальних гарантій щодо існуючих на той час пільгових, а також найбільш соціально незахищених категорій населення (ветерани війни і праці, інваліди, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та інші). Модернізація існуючої системи соціального захисту та соціального забезпечення припала на 2000-2003 рр. Точкою відліку для цього періоду було ухвалення Закону України «Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії», який створив основу для послідовного вдосконалення діючої системи соціального захисту та соціального забезпечення згідно з європейською моделлю. Проте навіть після ухвалення цього закону в Україні було реалізовано низку законодавчих ініціатив, частина яких ґрунтувалася на попередніх підходах до розвитку системи соціального захисту і соціального забезпечення, зокрема:

- законодавство, яке стало вираженням піклування про найбідніші категорії населення (Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям інвалідам»);

- законодавство, спрямоване на соціальну адаптацію та соціальну підтримку осіб з особливими потребами (Закон України «Про психіатричну допомогу» та Закон України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк»);

- законодавство, яке врегулювало деякі питання матеріального та соціального забезпечення окремих категорій службовців, а також депутатів місцевих рад (Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Закон України «Про дипломатичну службу», а також Закон України «Про статус депутатів місцевих рад»);

- законодавство, яке завершило процес формування власної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування (Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» та Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням»).

Початок становлення нової системи соціального захисту та соціального забезпечення припадає на 2003-2008 рр. Цей період характеризується ухваленням низки законодавчих актів з використанням як нових підходів до розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, спрямованих на подальше розширення застосування соціальних послуг, так і застарілих радянських підходів, для яких традиційними формами соціального захисту були пільги і соціальні витрати. Ухвалення 2003 року Закону України «Про соціальні послуги» стало переломним моментом у функціонуванні всієї системи соціального захисту та соціального забезпечення в Україні, адже було створено можливість ширше залучати до надання соціальних послуг недержавні організації та установи).

Державі нині нелегко збільшувати бюджетні призначення на соціальний захист та соціальне забезпечення. Тому для цих потреб необхідно активніше залучати кошти підприємств, роботодавців та працівників. Однак, якщо таке залучення здійснювати прямими зборами, то це фактично трактуватиметься як введення нових податків, що, м’яко кажучи, буде сприйнято не дуже позитивно. Водночас ні для кого не секрет, що сфера розширення поля обов’язкового страхування вже значною мірою вичерпана і полягає не в запровадженні нових видів платежів, а в удосконаленні наявних.

Перехідний стан розвитку соціальної сфери України відкриває можливості для використання найбільш вдалих і ефективних прикладів із досвіду розвинутих країн світу. Тут найкориснішим для України може стати досвід формування, організації і функціонування систем соціального захисту в країнах Європейського Союзу. Розвинені країни-члени ЄС мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, визначені відповідними директивами Союзу.

– Але ж у країнах ЄС застосовуються різні системи соціального захисту…

Соціальне страхування – це одна із організаційно-правових форм соціального захисту населення від ризиків, пов’язаних з втратою роботи, працездатності та доходів на основі колективної солідарності відшкодування збитків. У сучасному світі соціальним страхуванням охоплено більшість або майже все населення.

Німеччина і Франція – це країни, де соціальне страхування отримало найбільш ранній розвиток і набуло своєрідних класичних форм. У цих країнах передбачені такі види соціального страхування: пенсійне; медичне; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання. Згідно з принципом самоуправління, установи соціального страхування наділені правовою, фінансовою й організаційною незалежністю від інститутів державного управління. Проте держава створює правову основу та здійснює правовий нагляд і перевірки діяльності органів соціального захисту. Поряд із соціальним страхуванням передбачені механізми соціальної допомоги, яка надається в разі, якщо всі види страхових соціальних виплат вичерпано.

Фінансування соціального захисту в Німеччині здійснюється з внесків застрахованих осіб найманої праці та роботодавців, за рахунок державного бюджету, а також за рахунок комбінації обох видів фінансування. Гарантом виконання соціальних зобов’язань виступає держава, перерозподіляючи частину коштів на покриття видатків у вигляді державних дотацій (модель Бісмарка). Модель Бісмарка, у свою чергу, має жорсткий зв’язок між рівнем соціального захисту і тривалістю професійної діяльності. Окрім Німеччини, основні принципи цієї моделі притаманні Австрії, Люксембургу, Франції, Бельгії, Нідерландам.

У Німеччині, наприклад, роботодавець з початку трудових відносин страхує працівників від хвороби та безробіття і включає в передбачене законом пенсійне забезпечення. Внесок на соціальне страхування вноситься в рівних частках як наймачем, так і найманим. Частина внеску найманого віднімається з його заробітної плати і разом з частиною вкладу наймача вноситься на рахунок пенсійного фонду. Окрім цього, наймач зобов’язаний на час трудової діяльності застрахувати працівника від нещасного випадку. Всі витрати на страхування від нещасного випадку роботодавець бере на себе. Проте у сферу державної відповідальності не входить обов’язок з компенсації виробничих нещасних випадків. Його надають спеціальні структури – спеціалізовані страхові організації, які діють під контролем державних органів.

Особливість французької системи соціального захисту – дуже складна організаційна структура та висока частка видатків на соціальні програми, яка перевищує середній рівень по ЄС. Основним джерелом фінансування системи соціального захисту у Франції слугують страхові внески працівників і роботодавців. Виняток складає страхування від безробіття й сімейні виплати, частка державних дотацій у яких істотно вища, ніж в інших галузях соціального забезпечення, а також страхування від нещасних випадків, яке фінансується винятково за рахунок коштів роботодавця.

Основним принципом шведської системи соціального захисту є її універсальність, тобто охоплення всіх прошарків населення. Необхідним елементом у такій системі виступає держава, яка бере на себе функції перерозподілу соціальних благ від забезпечених до найбільш уразливих категорій населення. Рівень оподаткування у Швеції є одним із найвищих у світі, але така дорожнеча системи соціального захисту сповна компенсується високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю приголомшливого контрасту між багатством і бідністю, і – відповідно – високою політичною й соціальною стабільністю.

– Яка з перелічених моделей може стати найбільш прийнятною для України?

– Найбільш перспективною і близькою до системи обов’язкового соціального страхування, прийнятої в Україні, може бути модель соціального захисту Німеччини (модель Бісмарка) із деякими елементами шведського досвіду. Вона поєднує в собі принципи державної і приватної форм соціального захисту. Окрім цього, основна концепція системи соціального страхування в Німеччині полягає в тому, що відповідальний за компенсацію у результаті настання страхового випадку повинен мати можливість вживати заходів щодо його запобігання. Простіше кажучи, підприємець має бути зацікавлений у зниженні професійних ризиків, прагнути до профілактики нещасних випадків. Роботодавці , підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов’язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і провести ті виплати, під які взято зобов’язання.

– Чи можете розповісти детальніше про особливості цієї системи?

– Це, насамперед, незалежність бюджету страхових товариств від державного фінансування, організаційна самостійність окремих страхових товариств, самоврядність і постійний взаємоконтроль роботодавців і працівників на всіх рівнях. А ще – розширення поля діяльності, включення в сферу інтересів компенсації, реабілітації та профілактики, адже багаторічний досвід страхування свідчить, що профілактика є вигіднішою від компенсації, а реабілітація в разі страхового випадку – вигіднішою від пенсійного утримання.

Там фонди професійних товариств складаються із законодавчо встановлених страхових тарифних внесків. Вони мають цільове призначення і повністю оплачуються підприємцем. Ці витрати входять у собівартість продукції. Кошти фонду можуть бути в обігу, на них може бути придбане майно, яке вважається корпоративною власністю. Професійні товариства, як правило, мають значне майно: спеціалізовані клініки, санаторії, профілакторії, спортивні комплекси. Важливою особливістю німецької системи соціального страхування також є різноманітність її моделей, ефективне поєднання соціального та приватного страхування, оптимальне співвідношення страхових внесків між учасниками страхового процесу.

– Коли можна очікувати запровадження подібних схем в Україні?

– Україна, поступово стаючи повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, які відповідають найвищим світовим стандартам. Реформування системи соціального страхування практично розпочато ухваленням Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ. Це перший етап переходу від паралельного здійснення своїх функцій окремими установами соціального страхування до схеми, яка використовується в Німеччині та низці інших розвинутих країн.

Відповідно до цього документа функції реєстрації платників і застрахованих осіб, збору внесків, прийому та обліку звітності зі сплати внесків централізовано виконує одна установа. Значно спростилася система адміністрування внесків до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування. Зокрема. замість чотирьох платежів до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування на випадок безробіття, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасного випадку сплачується єдиний соціальний внесок.

Водночас, страхові виплати, ведення відповідних баз даних та обліку застрахованих осіб здійснюються окремо кожним із фондів соціального страхування, а єдиний соціальний внесок встановлений індивідуально для кожної категорії працюючих. Ставки єдиного соціального внеску для роботодавців встановлюються відповідно до 67 класів професійного ризику виробництва з урахуванням видів їхньої економічної діяльності – від 36,76% для 1 класу до 49,7 % для 67 класу. Для цивільно-правових договорів передбачена єдина ставка соціального внеску – 34,7 %. Фізичні особи, які виконують роботу за цивільно-правовими договорами, сплачуватимуть єдиний соціальний внесок за ставкою 2,6 %, а державні службовці – за ставкою 6,1 %. При цьому максимальна величина бази нарахування єдиного внеску дорівнює п’ятнадцяти розмірам прожиткового мінімуму працездатних осіб. Мінімальний страховий внесок визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом.

– Що дають такі зміни?

– Введення єдиного соціального внеску значно полегшує життя роботодавцям та підприємцям у частині адміністрування нарахування та сплати внесків на пенсійне та соціальне страхування. Водночас, це шлях до вдосконалення державної політики через регулювання співвідношення частин єдиного соціального внеску з метою максимального наближення до створення оптимального механізму соціального захисту всіх категорій працюючих громадян.

– У такому випадку з чого потрібно почати?

– Діюча в Україні система державних соціальних стандартів, пільг, соціальних та компенсаційних виплат, соціальних послуг, інших форм та видів соціального захисту потребує перегляду та суттєвої модернізації відповідно до європейської моделі соціального захисту та соціального забезпечення, що ґрунтується, перш за все, на нормах Європейської соціальної хартії (переглянутої). Насамперед, потрібно здійснити аудит всієї системи чинних пільг, соціальних та компенсаційних виплат, переглянути перелік критеріїв та підстав, на основі яких громадянам надається право на соціальний захист з боку держави. Такий перелік повинен відповідати конституційним гарантіям та міжнародним зобов’язанням України щодо забезпечення та реалізації соціальних прав людини.

Слід переглянути всю систему пільг, соціальних та компенсаційних виплат, щоб виявити і скасувати ті з них, які є малоефективними, не діють чи втратили актуальність. Водночас потрібно покласти на системну основу фінансування тих заходів соціального захисту, які показали свою ефективність, але з певних причин фінансувалися недостатньо. Призначення соціальних виплат, окрім встановлених Конституцією України соціальних гарантій, державного стимулювання у певних законодавчо визначених сферах а також сприяння вирішенню деяких актуальних соціальних проблем повинне проводитися з урахуванням доходів громадян (домогосподарств), які претендують на такі заходи соціального захисту.

Необхідно розробити систему державних стандартів соціальних послуг та їхній класифікатор. Це дасть змогу урядові чітко визначити основні складові кожної соціальної послуги і розрахувати її вартість. Найбільш доцільно розраховувати обсяг видатків на сферу соціального захисту та соціального забезпечення, виходячи з вартості соціальних послуг та кількості осіб, що їх отримують.

Тому твердо переконана – розв’язання існуючих проблем розвитку системи соціального страхування в Україні з урахуванням запропонованого зарубіжного досвіду слід розпочати з внесення відповідних змін до нормативних та законодавчих актів. Змінивши законодавство, ми розпочнемо працювати за новими правилами і зможемо досягти ефективного поєднання соціального та приватного страхування, а також оптимального співвідношення страхових внесків між учасниками страхового процесу.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

15 вересня 2011 року






ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ РОЗ’ЯСНЮВАТИМУТЬ У ЛЬВОВІ

Науково-практичний семінар «Особливості визначення витрат та калькування собівартості продукції в контексті оподаткування прибутку підприємств» відбудеться 29 вересня 2011 року у Львові. Він організований за сприяння Міністерства фінансів України, Академії фінансового управління та Державної податкової служби України на виконання плану урядових заходів щодо реалізації Програми економічних реформ та імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

Основними доповідачами визначені фахівці Міністерства фінансів України, Державної податкової служби та Державної казначейської служби. У роботі семінару вже погодилися взяти участь фахівці Федерації та Конфедерації роботодавців України, ВГО «Спілка податкових консультантів України», ВПГО «Спілка аудиторів України», ВПГО «Федерація професійних бухгалтерів та аудиторів України», інших громадських професійних об’єднань.

Передбачається, що семінар відвідають насамперед платники податків, представники органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань підприємств та бізнесових кіл, громадських організацій, експерти, науковці тощо. Загалом очікується понад 250 учасників.

Семінар відбудеться в конференц-залі готелю «Гетьман» за адресою: м. Львів, вул. Володимира Великого, 50.

Початок о 10:00.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

12 вересня 2011 року






ВИВЧЕННЯ ПОЛОЖЕНЬ ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ Є СПРИЯТЛИВИМ ПІДҐРУНТЯМ ДЛЯ ПОДАТКОВОЇ РЕФОРМИ

Понад 150 учасників зібрала науково-практична конференція «Удосконалення методологічного та нормативного забезпечення бухгалтерського обліку, розширення інформаційних можливостей для складання податкової звітності», яка відбулася 30 серпня 2011 року в Одесі. Вона проводилася за дорученням ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках заходів Міністерства фінансів України з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

У ході пленарного засідання зі змінами в оподаткуванні прибутку в умовах дії Податкового кодексу України присутніх ознайомив заступник начальника управління – начальника відділу справляння податку на прибуток департаменту оподаткування юридичних осіб ДПА України Олег Ангелов. Про проект наказу Міністерства фінансів України про затвердження нової форми декларації з податку на прибуток розповіла начальник відділу оподаткування прибутку та майна організацій департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України Олена Маркевич. У коментарі вона підкреслила, що при практичному застосуванні норм Податкового кодексу виникло чимало суперечностей, які нині потребують економіко-юридичного обґрунтування та внесення відповідних змін до головного податкового документа.

Під час роботи у секціях були розглянуті питання удосконалення методологічного забезпечення бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи та розширення інформаційних можливостей для складання декларації про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, а також особливості ведення бухгалтерського обліку та оподаткування діяльності, що здійснюється за договором управління майном. З цієї тематики з учасниками конференції спілкувалися керівник групи експертів Спілки податкових консультантів України, член Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності при Міністерстві фінансів України Людмила Рубаненко, член Спілки аудиторів України Тетяна Сергєєва, представник IHB Indastrie, Handels-und Dtneiligungsgeselleschaft mbH (установник управління ЦМК готелю «Гранд-Петтін», резидент Німеччини) Ігор Новак, судовий експерт з правом проведення економічних експертиз Сергій Хомутенко.

Учасники конференції дійшли висновку, що вивчення положень Податкового кодексу, аналіз практики його застосування та внесення необхідних змін у документ за результатом моніторингу запровадження його норм створюють сприятливе підґрунтя та умови для реалізації податкової реформи в Україні. Вони вирішили підтримати запропоноване Міністерством фінансів України скорочення переліку додатків до податкової декларації з податку на прибуток підприємств. Прийнято також рішення звернутися до Міністерства фінансів та Державної податкової служби з пропозицією, щоб одночасно з внесенням змін до податкової декларації з податку на прибуток підприємств внести аналогічні зміни до форми податкової декларації про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, затвердженої наказом ДПС України №113 від 28.02.2011р. Учасники запропонували провести семінари для працівників податкової служби, на яких би були детальніше розглянуті питання особливостей оподаткування витрат, та підтримали ухвалені Методологічною радою з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності при Міністерстві фінансів України Методологічні рекомендації з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи. Ці пропозиції викладені у відповідній резолюції, яку ухвалили за підсумком конференції.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

31 серпня 2011 року






РОЗШИРЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ДЛЯ СКЛАДАННЯ ПОДАТКОВОЇ ЗВІТНОСТІ ОБГОВОРЯТЬ В ОДЕСІ

Науково-практична конференція «Удосконалення методологічного та нормативного забезпечення бухгалтерського обліку, розширення інформаційних можливостей для складання податкової звітності» відбудеться 30 серпня 2011 року в Одесі. Захід проводиться у рамках широкої інформаційної кампанії, організованої Міністерством фінансів України, Академією фінансового управління та Державною податковою службою України з метою імплементації та роз’яснення норм Податкового та Бюджетного кодексів України.

Відкриє конференцію керівник групи експертів Спілки податкових консультантів України, член Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності при Міністерстві фінансів України Людмила Рубаненко. З вітальними словами до учасників звернуться директор Центру наукових та фінансово-економічних експертиз ДННУ «Академія фінансового управління» Володимир Загородній, віце-президент Спілки аудиторів України, член Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності при Міністерстві фінансів України Вікторія Лісіна, президент Спілки податкових консультантів України Леонід Рубаненко.

Конференція складатиметься з двох частин – пленарного засідання та секційної роботи. У ході пленарного засідання про зміни в оподаткуванні прибутку в умовах дії Податкового кодексу України розповість заступник начальника управління – начальника відділу справляння податку на прибуток департаменту оподаткування юридичних осіб ДПА України Олег Ангелов. З проектом наказу Міністерства фінансів України про затвердження нової форми декларації з податку на прибуток присутніх ознайомить начальник відділу оподаткування прибутку та майна організацій департаменту податкової, митної політики та методології бухгалтерського обліку Міністерства Фінансів України Олена Маркевич, а представник Федерації професійних бухгалтерів та аудиторів України – з порядком складання декларації з податку на прибуток за даними бухгалтерського обліку.

На першій секції планується розглянути питання удосконалення методологічного забезпечення бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи та розширення інформаційних можливостей для складання декларації про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи. У цьому контексті про проект методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи розповість керівник групи експертів Спілки податкових консультантів України, член Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку і фінансової звітності при Міністерстві фінансів України Людмила Рубаненко. Член Спілки аудиторів України Тетяна Сергєєва розкриє тему окремого балансу та окремої фінансової звітності спільної діяльності без створення юридичної особи, як інформаційного джерела для складання податкової декларації про результати спільної діяльності на території України.

На другій секції обговорять особливості ведення бухгалтерського обліку та оподаткування діяльності, що здійснюється за договором управління майном. Представник IHB Indastrie, Handels-und Dtneiligungsgeselleschaft mbH (установник управління ЦМК готелю «Гранд-Петтін», резидент Німеччини) Ігор Новак розповість про договір управління цілісним майновим комплексом, як один із засобів залучення іноземних інвестицій в Україну. З новими підходами до складання податкової звітності з податку на прибуток юридичними особами, що здійснюють функції з управління майном, ознайомить судовий експерт з правом проведення економічних експертиз Сергій Хомутенко.

Початок конференції о 10 год. 00 хв.

Місце проведення: м. Одеса, пров. Маячний, 8

Медіа-центр
Академії фінансового управління

25 серпня 2011 року





 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29
©2003