МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2911529
 
 
   

ДОСВІД НІМЕЧЧИНИ У ПОДАТКОВІЙ СФЕРІ ПЕРЕДАЮТЬ УКРАЇНІ


У рамках продовження співробітництва з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України представник Німецької Консультативної групи з питань економічних реформ, керівник консалтингової компанії «Оттен Консалтинг» Томас Оттен ознайомив фахівців ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України з досвідом Німеччини у побудові ефективної системи оподаткування в країні.

Однією з тем, яка може зацікавити Україну, на погляд Томаса Оттена, є німецькі методи стягнення і контролю ПДВ. У представленій презентації, підготовленій за його участю, а також німецького податкового консультанта Даніели Хайтеле, особлива увага була приділена операціям, звільненим від оподаткування, формування податкового кредиту, первинній документації та методам боротьби з шахрайством у сфері оподаткування. Водночас Томас Оттен звернув увагу на необхідність скорочення часу для підготовки та складання податкової звітності. Нині в Україні, за його даними, на це витрачається 2200 годин на рік, у той час, як у Німеччині усього 450 годин на рік.

Серед рекомендацій, які німецькі експерти виробили для України, наголошено на потребі зниження рівня бюрократії у звітних документах шляхом затвердження рахунку як документа, достатнього для бухгалтерського і податкового обліку за умови, що у ньому будуть вказані всі необхідні дані. Йдеться також про відміну обмежень щодо мінімальної суми інвестицій, а також щодо мінімального оподаткованого доходу для реєстрації платником ПДВ. Німецькі експерти також наголошують на використанні підходу «превалювання змісту над формою» при перевірках, а також при визнанні податкового кредиту, накопиченого до реєстрації підприємства платником ПДВ. А от необхідність реєстрації податкових накладних у Єдиному державному реєстрі з точки зору Німеччини є сумнівною, поряд з цим аналогічну систему планується в майбутньому запровадити у Німеччині.

Томас Оттен ознайомив з податковими принципами та німецькою системою оподаткування і рекомендаціями для України, які, на думку німецьких експертів, зможуть посприяти удосконаленню української фіскальної системи. Спираючись на німецький досвід, він озвучив цифру – у 2010 році в Німеччині для перевірок були задіяні 13 210 контролерів. Результатом перевірок стали додаткові надходження у сумі 16,8 млрд євро. З них 11,9 млрд євро припало на великі підприємства і лише 1,0 млрд євро – на мікропідприємства. Виходячи з цього, серед рекомендацій – застосування статистичних методів оцінки ризикових підприємств, постійні комплексні перевірки лише великих підприємств, навчання податкових інспекторів та беззастережне застосування принципів верховенства права.

Присутні на зустрічі фахівці Міністерства фінансів України, Академії фінансового управління та Державної податкової служби мали можливість провести кваліфіковану професійну дискусію щодо застосування в Україні німецьких принципів у сфері оподаткування, а також отримали детальні відповіді на запитання.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

8 листопада 2011 року






ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ТА АКЦИЗНОГО ПОДАТКУ ОБГОВОРЯТЬ У ЛЬВОВІ

Науково-практичний семінар «Особливості порядку перерахування до загального фонду місцевих бюджетів надходжень податку на прибуток підприємств та акцизного податку відповідно до норм Бюджетного кодексу» відбудеться 17 листопада 2011 року у Львові. Захід організований за дорученням ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках заходів Міністерства фінансів України з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

Планується, що участь у семінарі візьмуть керівники та фахівці фінансових управлінь, податкових адміністрацій та казначейської служби, представники органів державної влади та місцевого самоврядування Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Волинської областей, науковці, платники податків. Очікується, що захід збере понад 200 учасників.

У ході роботи семінару учасники розглянуть питання особливостей нарахування та сплати податку на прибуток підприємств з урахуванням Податкового та Бюджетного кодексів, а також особливості нарахування та сплати акцизного податку. Планується обговорити питання адміністрування податку на прибуток підприємств та акцизного податку, ознайомитися з новаціями порядку перерахування до загального фонду місцевих бюджетів надходжень податку на прибуток підприємств та акцизного податку відповідно до норм Бюджетного кодексу.

Висвітлювати питання, винесені на семінар, будуть провідні науковці столичних вищих навчальних закладів, фахівці Державної податкової служби, Державної казначейської служби України, керівники обласних підрозділів податкової та казначейської служб. За підсумками доповідей учасники проведуть професійну дискусію, а також матимуть змогу отримати відповіді на запитання з зазначеної тематики.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

7 листопада 2011 року






ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД В УКРАЇНІ: ЗМІНА ПАРАДИГМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИНКАМИ

Не секрет, що більшість криз пов’язані з недоліками у державному управлінні, тобто є суб’єктно залежними. Відтак виникає необхідність розробки нових засад запровадження державної політики в фінансовій сфері, яка б враховувала нові виклики глобалізованого фінансового простору. Особливої уваги потребують фінансові ринки, які інколи виступають каталізаторами негативних явищ в економіці. Про напрями державної політики регулювання фінансових ринків в Україні в умовах глобалізаційних змін розповідає завідувач відділу фінансових ринків відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», доктор наук з державного управління Ольга Михайлівна Іваницька.

– Які фактори в державній фінансовій політиці можуть створювати передумови кризових явищ?

– Для передбачення майбутніх напрямів державного регулювання фінансового сектора економіки України слід враховувати кілька факторів і тенденцій у державній фінансовій політиці в розвинутих країнах світу. Серед них – те, що у докризовий період спостерігалося зменшення ролі національних урядів у процесах регулювання фінансових ринків. Багато у чому це було пов’язано з глобалізованою фінансовою наукою. Світовий досвід формування системи державного регулювання фінансового сектора продемонстрував, що схожі проблеми, обмеження, недоліки державного управління, які спостерігалися в країнах з різною моделлю державного управління, територіального устрою, режиму правління, вчені намагалися вирішувати однаково – шляхом формування певного ерзацу політики, який нав’язувався багатьом країнам і при запровадженні у деяких з них довів свою тимчасову успішність. Більшість з цих рекомендацій стосувалися лібералізації фінансових ринків, послаблення впливу держави на їхнє функціонування. Проте пропозиції, що вносилися для запровадження в фінансове регулювання, не відповідали ні характеру стратегічних реформ національних урядів, ні вимогам глобалізаційних змін. Остання криза довела, що саме країни із жорстким регулюванням фінансових ринків і відносною їхньою закритістю швидше вийшли із кризового стану.

– Хто може бути класичним прикладом для наслідування?

– Класичним у цьому відношенні я б назвала Китай. В умовах кризи китайські можновладці спрацювали оперативно: для боротьби з «бульбашками» підняли відсоткові ставки по кредитах на нерухомість з 20 % до 40 %, а ставку рефінансування на 0,5 п.п.; підтримали безробітних; сприяли розвитку внутрішнього ринку, зокрема, активізували будівництво шляхів; стимулювали економіку за рахунок інвестування в кінцеве споживання; збільшили інвестиції в освіту та науку, залучаючи при цьому державні і приватні кошти, дозволили провести відкритий випуск муніципальних (місцевих) цінних паперів. У зовнішній політиці розпочалося активне злиття та поглинання китайськими підприємствами зовнішніх компаній, посилилося намагання китайських компаній отримати доступ до акцій найбільших фінансових та промислових інституцій розвинених економік, що у некризових умовах здавалося б неможливим. Головне, що було реалізовано урядом Китаю, це – націленість на інноваційний шлях розвитку економіки, стимулювання науки та освіти. Такі кроки були зроблені без декларативних дій. Водночас хотіла б принагідно зауважити, що китайські «рецепти» не варто бездумно копіювати і застосовувати в інших країнах.

– Тобто ви хочете наголосити, що підхід до кризових явищ у кожній країні має бути індивідуальним?

– Твердо переконана, що, незважаючи на подібні сценарії перебігу кризових подій, у кожній країні були власні критичні точки, пов’язані з недоліками в системі державного управління економікою. Хоча й більшість країн при цьому вдавалися до стандартного комплексу антикризових заходів, серед яких державне субсидування (як правило, децентралізоване) «токсичних» кредитів, списання боргів, продаж «слабких» фінансових інституцій іншим власникам, зокрема іноземним, допомога у рекапіталізації фінансових інституцій, як правило, через «ін’єкції» фондів тощо. Однак цей стандартний набір інколи не вписувався в ті ключові для змін позиції, які реально потребували державного втручання.

Наприклад, у Росії головними причинами кризи були дефіцит ліквідності, недоліки у механізмах фінансування банків та ціноутворення на фінансових ринках. Відтак, заходами державного управління та регулювання передбачалося надання банкам ліквідних ресурсів, у тому числі, в нових формах; збільшення довіри до фінансової системи шляхом посилення державних гарантій, «розтягування» терміну кредитів рефінансування; розміщення вільних бюджетних коштів на депозитах у комерційних банках, цільове фінансування пріоритетних напрямів розвитку країни, плавне знецінення національної валюти для стимулювання експорту; використання механізму санації (на відміну від ліквідаційних процедур). Ці механізми державного управління відрізнялися від стандартних. І це ще раз засвідчує той факт, що антикризові заходи державного регулювання були ефективними там, де враховували національну специфіку причин кризи та її проявів.

– Окрім усього, в різних країнах з роками змінювалася система державного управління фінансовими ринками, набуваючи інших форм…

– Саме так. Напрацьований десятиліттями порядок дій порушувався, причому, у деяких країнах доволі радикально. Зокрема США у 1999 р. відмінили норми закону Гласса-Стигла, які діяли понад 60 років. Як відомо, цей законодавчий акт відмежовував більш ризикову інвестиційну діяльність банків від консервативної депозитно-позикової. Така модель побудови ринку, яка отримала назву американської та була запроваджена під час Великої Депресії, дала поштовх для розвитку інституційних інвесторів, підвищила рівень надійності роботи банків, перешкоджала утворенню фінансових «бульбашок», зменшила невиправдану конкуренцію та підвищила рівень передбачуваності виконання операцій на фінансовому ринку. Безперечно, відхід від цих принципів призвів до активізації негативних явищ.

Значні зміни відбулися і в системах державного регулювання фінансових ринків в інших країнах світу. Країни OECD вибрали англосаксонську, нетрадиційну для більшості з них, модель організації фінансового ринку. Багато країн Європи за попереднє десятиріччя (1998-2009 рр.) реформували систему органів державного управління, що дотична до регулювання фінансового сектора. Новою «фішкою» стало створення мегарегуляторів – спочатку в Сінгапурі (1982 р.), потім в Європі (у Норвегії в 1986 р., Данії та Ісландії – у 1988 р., у Швеції – в 1991 р.). Деякі країни, наприклад, Велика Британія, припинили діяльність одних мегарегуляторів і створили інші або їхню змішану модель. Були апробовані раніше невідомі моделі регулювання, зокрема, модель «twin peaks» – розподіл функцій пруденційного нагляду та регулювання комерційної діяльності фінансових інституцій (Австралія, Нідерланди). Ці зміни не могли не порушити рівновагу в системі державного регулювання фінансових ринків, яка досягалася взаємодією ринкових сил, дією механізмів державного управління та зростаючою впливовістю саморегулюючих організацій. Балансування інтересів, яке виступало вагомим фактором ефективності державного регулювання, змістилося у бік концентрації державної фінансової влади.

– Які ще тенденції ви можете виділити у практиці державного управління фінансовими ринками?

– Варто відзначити поширення теорії державного менеджменту та її принципів в діяльності органів державного управління. У низці країн запроваджені нові інституції або змінена ідеологія діяльності існуючих, (зокрема, в США – Рада з фінансової стабільності), діяльність яких заснована на підходах менеджменту. Прикладом таких інновацій може слугувати також використання японського підходу P2M у практиці функціонування Міністерства фінансів України. Ідеологія та технологія Р2М спрямована на створення цінності за допомогою креативного механізму проектного менеджменту та програмного підходу. Ефект досягається тим, що, з одного боку, проектний менеджмент обумовлює реальність, виконуваність за строками та практичним спрямуванням поставлених задач, з іншого – проекти реалізуються в рамках програмних стратегічних образів. Така тенденція обумовила збагачення практики державного управління технологіями, які давно довели свою ефективність у бізнесі, та потребувала залучення когорти високоосвічених спеціалістів, які були б обізнані з методами та інструментами менеджменту. Безперечно, як і будь-яка новація, вона потребує формування зрілого підґрунтя для успішності своєї реалізації.

Наступною тенденцією є та, що уряд країни (незалежно від регіону та ступеню розвиненості економіки) втілює завдання регулювання фінансових ринків в умовах, коли довіра до державних інститутів значно впала. Зокрема, за результатами опитування компанії АССА щодо оцінки економічної ситуації в країнах світу у четвертому кварталі 2010 р. серед експертів у сфері фінансів, 28 % проти 14 % у минулому періоді вважають, що відновлення глобальної економіки – на грані припинення. Збільшилося й число тих, хто давав негативну оцінку антикризовим діям урядів їхніх країн – 38 % проти 33 %. Передусім, ці явища пояснювалися порушенням умов доступу широкого загалу до фінансової інформації та досягнення максимальної прозорості роботи ринку. Не завжди уряди країн давали роз’яснення тим непопулярним заходам, до яких вони вдавалися, щоб досягти позитивного ефекту у майбутньому. Відновлення довіри – результат кропіткої та тривалої роботи, причому саме у фінансовому секторі це є критично важливим фактором його розвитку.

На світовому ринку лишається помітною практика регіоналізації державного управління фінансовими ринками, створення наднаціональних органів, застосування екстериторіального підходу до деяких правових норм. Якщо раніше цей підхід був більш прийнятний у сфері регулювання питань соціальної безпеки, то в останньому десятилітті його все частіше беруть на озброєння при регулюванні фінансової сфери у межах інтегрованого регіону, наприклад, при регулюванні обігу цінних паперів. Особливо яскраво ці тенденції проявляються в Європі, де нещодавно прийняте рішення щодо введення нових європейських наддержавних органів, які приділятимуть особливу увагу упередженню виникнення проблем у фінансовій системі європейських країн, виявленню глобальних системних ризиків, що можуть діяти на їх фінансові організації. Безперечно, така тенденція має бути врахована національними урядами, зокрема, при розвиткові інституційної бази регулювання фінансових ринків.

– Які, на ваш погляд, особливості матиме стратегія та тактика державного регулювання фінансового поля України?

– Враховуючи перелік факторів і тенденцій у системі державного управління фінансовими ринками, можна спрогнозувати низку моментів. Зокрема, діяльність державних органів управління фінансовими ринками України має бути спрямована на створення доктрини стабілізації роботи фінансових ринків із врахуванням особливостей проявів криз, у тому числі, попередніх; вузьких місць розвитку фінансових ринків та прорахунків у державному управлінні, допущених у минулому. Доцільно було б запровадити дієву практику застосування інструментів ризик-менеджменту в систему регулювання різних сегментів фінансового ринку. Нині технологія, яка передбачає оцінку, моніторинг і прогнозування ризиків, активно застосовується в банківському секторі та майже не використовується при регулюванні ринку фінансових послуг. Водночас, без системних і всеохоплюючих підходів до управління ризиками стосовно всіх секторів і сегментів фінансового ринку неможливо отримати належний результат.

Доцільно також розмежувати функції та напрями діяльності органів регулювання, що передбачає виокремлення мікро- та макрорівня впливу державних органів, запровадження засад пруденційного нагляду з одного боку та регулювання бізнес-діяльності суб’єктів виконання фінансових операцій з іншого. Це дасть змогу виокремити стратегію державного регулювання фінансових ринків та оперативно-поточне управління (регулювання) фінансових інституцій і ретельніше пропрацювати кожний з цих елементів.

Слід вирішити питання про доцільність зміни моделі регулювання фінансового ринку України, особливо в напрямі введення єдиного мегарегулятора. Однак без розробки цілісної концепції регулювання фінансових ринків в їхній взаємодії та взаємозалежності створення мегарегулятора не має сенсу. До підготовки і написання програмних документів варто залучити усі саморегулюючі організації фінансових ринків України. Водночас можливе формування органу, який би відповідав за реалізацію програм дій уряду щодо регулювання усіх сегментів фінансового ринку України на громадських засадах.

Доречно посилити роботу щодо формування перешкод на шляху збільшення масштабів інтелектуальних злочинів, передусім на фінансовому ринку, а також інших видів порушень суспільних догм. Зокрема, доцільно підвищити рівень захисту інформаційних систем фінансових установ; законодавчо передбачити регулювання практики неправомочного та надмірного матеріального заохочення менеджерів фінансових інституцій; передбачити дієві механізми відслідковування та покарання корупційних порушень у фінансовій сфері; врегулювати питання недопустимості витікання інсайдерської інформації та поширення явищ інформаційної асиметрії; внести зміни в положення нормативно-законодавчої бази, які допускають неоднозначне їх трактування, містять протиріччя тощо.

– Цього достатньо для досягнення бажаного результату?

– Однією з умов досягнення бажаного рівня взаємодії громадськості та держави є інформатизація сфери регулювання роботи фінансових ринків по всій вертикалі системи управління, забезпечення інтероперабельності архітектури державного управління. Варто полегшити доступ громадськості до контролю роботи фінансових інституцій і державних органів через Інтернет. Процеси інформатизації мають бути спрямовані на досягнення високих стандартів управління, уніфікацію документопотоку для кращого його контролю, досягнення високого рівня прозорості роботи інституцій.

Українським владним структурам також слід оптимізувати взаємодію зі світовими та регіональними фінансовими організаціями. Зокрема, варто сприяти консолідації роботи національних фінансових інституцій з метою забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з іноземними «гравцями» та недопущення кардинальної зміни ідеології та архітектури національної фінансової системи, підриву основ її безпеки в умовах впливу глобалізаційних процесів. На кінець лютого 2011 р. Державна служба статистики оголосила, що спостерігається приріст іноземного капіталу в закладах, що здійснюють фінансову діяльність, в сумі 2,6285 млрд. дол., що значно більше, ніж у будь-яку іншу галузь. Значна частка коштів іде на поповнення капіталу банків. Це явище, яке супроводжується високим рівнем доларизації економіки країни (29,13 %), створює певну небезпеку для активів банків України і формує залежність від зовнішніх факторів, у тому числі, «інфекції» кризи.

Вважаю, що фінансова система має бути збалансованою у напрямі розподілу власності – державні, приватні, з часткою іноземної власності інституції. При цьому критеріями балансування серед іншого мають виступати можливості державної підтримки конкретної державної інституції, яка стикається з проблемами внаслідок ускладнень ведення бізнесу, спричиненого зовнішніми факторами, наприклад, а також ризику зовнішнього контрагента (реалізації політики «рятівної шлюпки» або кредитора останньої інстанції). Досягнення бажаного рівня показників фінансової стійкості кожної інституції фінансового ринку має відбуватися незалежно від форми власності та сегменту ринку, як і контрольованість структури фінансової інституції та відповідність критеріям ефективного менеджменту. Також доцільно поставити на належну основу постійний моніторинг тенденцій на європейському і світовому фінансовому ринках, відслідковувати зміни в законодавстві на національному і наднаціональному рівнях.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

4 листопада 2011 року






ПОТРІБНО ЗМІНИТИ ФІЛОСОФІЮ ФІНАНСУВАННЯ МЕДИЦИНИ

Фінансування системи охорони здоров’я потребує нових підходів. У цьому переконані не тільки медики, які потерпають від залишкового методу виділення коштів, а й населення, яке не може в повному обсязі отримати конституційно гарантовану допомогу. Що потрібно змінювати у системі фінансування охорони здоров’я України і які методи будуть більш ефективними, розповідає завідувач відділу бюджетних видатків соціальної сфери та економічного розвитку відділення бюджетної політики та розвитку бюджетної системи НДФІ ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук, заслужений економіст України Надія Ярославівна Юрків.

– Як нині фінансується сфера охорони здоров’я?

– Основними формами фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні є бюджетне фінансування, добровільне медичне страхування, самофінансування, благодійництво та спонсорство. А для юридичних і фізичних осіб, котрі займаються приватною медичною практикою, характерні такі форми як кредитування й інвестування. Крім того, у період переходу до ринкової економіки державним і комунальним закладам охорони здоров’я дозволили некомерційну господарську діяльність (медичну та немедичну), аби в такий спосіб вони мали змогу залучити додаткові фінансові ресурси. У результаті набула значного поширення така форма фінансового забезпечення, як некомерційне самофінансування. Воно полягає в тому, що побудоване на принципах самоокупності та передбачає просте відтворення витрат, пов’язаних із наданням медичної допомоги.

Запроваджене у Бюджетному кодексі України розмежування напрямів видатків на охорону здоров’я між бюджетами різних видів відіграло позитивну роль. Водночас таке розмежування впроваджено швидше з фінансових міркувань, аніж, виходячи з природи відповідних послуг. Видатки тут розподілені за видами бюджетних установ, а не за їхнім функціональним призначенням у наданні послуг з охорони здоров’я. У результаті видатки на всі рівні охорони здоров’я здійснюються як із державного, так і з місцевих бюджетів, що значно зменшує прозорість бюджетного процесу та ефективність управління фінансовими ресурсами галузі з боку Міністерства охорони здоров’я.

– Тобто у цьому випадку можна говорити про розпорошення бюджетних коштів…

– Саме так. Надання державою послуг із охорони здоров’я фінансується не лише через Міністерство охорони здоров’я України, а й через інші міністерства та відомства. Це пов’язано з утриманням на балансах цих інституцій різноманітних закладів, що надають послуги з охорони здоров’я. Розпорошення видатків Державного бюджету між численними головними розпорядниками коштів створює проблеми у дотриманні прозорості та ефективності управління бюджетними коштами, адже в такому разі МОЗ фактично усунуте від впровадження єдиної державної політики у сфері охорони здоров’я, у тому числі й від контролю за ефективним витрачанням бюджетних коштів на значну частину медичних послуг, що надаються населенню України. Необхідно перейти від ідеології «утримання бюджетної установи» до «державного замовлення послуг». Враховуючи міжнародний досвід, можна стверджувати, що лише такий підхід приведе до ефективного використання бюджетних ресурсів.

Окрім цього, існуюча модель фінансування галузі не дає змоги забезпечити якісну медичну допомогу на всіх рівнях через надмірну децентралізацію управління наявними ресурсами, адже майже 80 % ресурсів витрачається на спеціалізовану стаціонарну допомогу, 15 % – на амбулаторну спеціалізовану допомогу і лише 5 % – на первинну. Ситуація обтяжується відсутністю у суспільстві ідеї здорового способу життя. Але в основі проблем все ж таки лежить запізнення з ухваленням важливих стратегічних рішень щодо реформування галузі і, насамперед, її фінансування.

Тому необхідно здійснити консолідацію коштів, що виділяються на первинну медичну допомогу, на рівні районних бюджетів та бюджетів міст обласного підпорядкування. Крім того, потрібно збільшити обсяг фінансування первинної допомоги по відношенню до обсягів фінансування вторинної медичної допомоги з урахуванням реальних потреб населення.

Деформована й структура видатків на охорону здоров’я, адже 86 % бюджетних коштів, які виділяються на охорону здоров’я, йде на утримання медичних закладів та оплату праці медичних працівників. Крім того, помітна розпорошеність і неефективність використання наявних ресурсів, відсутність чіткого поділу на служби первинної та вторинної допомоги, надмірна кількість стаціонарних закладів та лікарняних ліжок, на утримання яких витрачаються чималі кошти, а також відсутність диференціації ліжкового фонду залежно від інтенсивності лікування.

– А як організована система фінансування охорони здоров’я у світі?

– Порівняння структури системи охорони здоров’я в Україні та в Європейському Союзі, показує, що в нашій державі набагато менше закладів первинної медико-санітарної допомоги (1,2 і 4,9 на 10 тис. населення відповідно), набагато менше лікарів первинної ланки (6,3 і 9,4), у той час як лікарень на 100 тис. населення – 6,3 і 3,1 відповідно. Третю частину усіх стаціонарів в Україні становлять невеликі дільничні лікарні потужністю до 50 ліжок. Кожний другий пацієнт в Україні госпіталізується до стаціонару необґрунтовано, тому можна зробити висновок, що європейські показники кількості стаціонарів відповідають реальній потребі. Якщо порівнювати вартість лікування 1 пацієнта у сільській дільничній лікарні, яка надає неспеціалізовану допомогу (2048 грн.), та в обласній лікарні (2494 грн.), то можна побачити, що вона майже однакова. Це пояснюється тим, що у сільській дільничній лікарні майже всі кошти йдуть на її утримання.

Загалом же різні країни світу дотримуються різних моделей організації системи охорони здоров’я. Зокрема, у Німеччині, Франції, Австрії, Бельгії, Голландії основною є модель, заснована на страхуванні – це неурядові страхові фонди та компанії із законодавчо визначеним статусом, страхові компанії, які є покупцями медичних послуг, передбачені обов’язкові внески працівників та роботодавців або спеціальні податки, оплата праці медичних працівників за послуги обумовлена кошторисом страхової компанії або ж пацієнти частково оплачують медичні послуги, що не охоплені страховиками. Більшість систем соціального медичного страхування з метою забезпечення загального доступу населення до медичних послуг використовують комбінацію різних джерел фінансових ресурсів, а держава сплачує кошти для надання медичної допомоги вразливим верствам населення.

Модель, яка впроваджена у Великій Британії, Ірландії, Канаді, базується на загальній системі оподаткування – територіальні відділи охорони здоров’я є покупцями медичних послуг. Видатки надходять переважно з державного та місцевих бюджетів, державні стандарти якості, оплата праці медичних працівників обчислюються на подушній основі; пацієнти частково оплачують медичні послуги, що не входять до гарантій держави.

– Яку з моделей можна запровадити в Україні?

– У нас, принаймні на першому етапі, найбільш ефективним шляхом реалізації програми медичного страхування було б створення єдиного Фонду з регіональними філіями і встановлення єдиного для всієї країни страхового внеску за принципом солідарності. Ця думка підтверджується прикладами з Естонії та Чеської Республіки.

Для цього необхідна законодавча і нормативна база щодо державного медичного страхування. Цим буде створена єдина концепція розвитку охорони здоров’я, обов’язки держави перед суспільством будуть конкретизовані, що дасть змогу реалізувати принцип соціальних гарантій. При цьому навантаження на бюджет зменшиться та буде перенесене на систему обов’язкового соціального медичного страхування.

У сучасних умовах в Україні також доцільно провести структурні зміни шляхом розвитку стаціонарозамінюючих видів медичної допомоги (денні стаціонари, стаціонари вдома), диференціацію стаціонарів (лікарні інтенсивного лікування, лікарні довготривалого перебування, хоспіси), скорочення кількості ліжок, особливо «соціальних», оснащення закладів первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, організацію діяльності закладів у єдиному медичному просторі, перехід від фельдшерської до лікарської моделі медичної допомоги на селі.

Необхідні зміни й у механізмові державного замовлення в сфері охорони здоров’я. Нині він обмежується лише замовленням лікувальних та лікувально-профілактичних засобів і не розповсюджується на послуги охорони здоров’я, а його впровадження стримується відсутністю методики розрахунку вартості таких послуг, статистичної бази для розрахунків, зрештою політичної волі для прийняття рішення про зміну механізму фінансування.

Існуюче кошторисне фінансування суперечить завданню забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, якщо розмір коштів, що виділяються, не покриває всіх витрат медичних закладів, і не пов’язане з результуючими показниками їх діяльності. Для забезпечення ефективнішого використання бюджетних коштів необхідно відмовитися від кошторисного фінансування, а впровадити інший механізм. Він може полягати в оплаті медичних послуг визначеного обсягу за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів медичним закладам або лікарям загальної практики, що працюють самостійно, які фактично надали ці послуги. Уніфікована методика оплати послуг, що застосовується у всій країні, може дати значну економію і полегшити порівняльний аналіз як для фахівців, так і для пацієнтів. У забезпеченні дії цього механізму необхідно надати провідну роль Міністерству охорони здоров’я України, яке виступає державним замовником послуг охорони здоров’я, контролює їхню якість, відповідність стандартам, надає ліцензії. Перехід до такого механізму фінансування в сфері охорони здоров’я є обов’язковою передумовою впровадження медичного страхування, яке базується на принципі оплати послуг.

– Отже, для підвищення ефективності використання бюджетних коштів в сфері охорони здоров’я необхідно…

– Поступовий перехід від кошторисного фінансування до фінансування медичних послуг на основі державного замовлення послуг. Це сприятиме оптимізації мережі лікувальних закладів, а також протидіятиме розпорошенню коштів державного і місцевих бюджетів. Також слід зосередити увагу на забезпеченні більш ефективного механізму надання медичної допомоги первинного рівня шляхом розвитку інституту сімейного лікаря. При цьому загальна сума внесків має визначатися за нормативами обслуговування певної кількості та складу населення, а також якості запропонованих послуг. А ще має бути передбачена можливість отримання лікарями гонорарів на законних підставах. Підвищення якості медичної допомоги, що надається на цьому рівні, дасть змогу скоротити обсяги необхідної медичної допомоги вторинного рівня, оскільки за спеціалізованою допомогою звертатиметься менше людей.

– Яким чином при цьому здійснюватиметься фінансування системи вторинної медичної допомоги?

– Перспективним шляхом вирішення належного фінансового забезпечення галузі може стати запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Пріоритетного вирішення потребують питання встановлення реальної вартості стандартів, узгодження наявних гарантій із можливостями їх забезпечення, чітке визначення гарантій у сфері охорони здоров’я, які підкріплено відповідним фінансуванням, що створить надійну економічну основу для надання медичної допомоги.

– То які ж заходи все таки слід вважати першочерговими?

– Думаю, ті, які впродовж найближчих 2-3 років не вимагатимуть суттєвого збільшення асигнувань на охорону здоров’я. Серед них найважливішими є завершення інвентаризації нормативно-правової бази в системі охорони здоров’я, визначення первинної медико-санітарної допомоги основним інструментом для усунення структурних диспропорцій в системі надання медичної допомоги.

Основним принципом в системі первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики сімейної медицини повинні стати профілактика, рання діагностика та лікування захворювань, проведення оптимізації мережі медичних закладів і надання їм статусу повноцінних суб’єктів господарської діяльності, реалізація передбачених законом «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» механізмів закупівлі медичних послуг для потреб населення за рахунок державних коштів з укладанням відповідних контрактів. При цьому доцільно затвердити на державному рівні орієнтовані нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими соціальними спеціальними засобами, а також забезпечення населення амбулаторною і стаціонарною медичною допомогою, забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

– З чого почати реформи?

– Насамперед необхідно змінити філософію фінансування галузі – фінансувати пацієнта, тобто витрачати кошти на профілактику, лікування. А для лікаря створити умови і мотивацію ефективно працювати на збереження та підтримання здоров’я. Хоча державні видатки на сферу охорони здоров’я в Україні не особливо високі порівняно з іншими країнами, додаткове фінансування не обов’язково дасть змогу Україні розв’язати проблеми її системи охорони здоров’я, якщо не будуть усунені недоліки нинішньої системи. Тобто, вкладення обмежених державних фінансів у неефективну систему ще більше посилить неефективність використання бюджетних коштів. Тому доцільно зосередити зусилля реформи системи охорони здоров’я на розв’язанні основних проблем чинної системи.

Реформування системи охорони здоров’я України на підставі формування нової моделі вимагає створення відповідної нормативно-правової бази, що визначатиме її організаційно-управлінські засади. Цей процес полягає насамперед у визначенні та законодавчому закріпленні правових норм, що регулюють стосунки між пацієнтами, медичними працівниками та страховиками. Щоб система запрацювала повноцінно і дала очікувані результати, необхідна підготовка та ухвалення низки нормативно-правових актів, серед яких закони про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, про права пацієнтів, про права медичних працівників, про фінансування охорони здоров’я. Потрібно також внести зміни до основ законодавства України про охорону здоров’я, розробити новий основоположний закон та закони щодо акредитації й ліцензування.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

1 листопада 2011 року






ВПЛИВ НОРМ БЮДЖЕТНОГО КОДЕКСУ НА МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ ПРОАНАЛІЗУЮТЬ В УЖГОРОДІ

Науково-практичний семінар «Вплив норм Бюджетного кодексу на перерозподіл доходів між державним та місцевими бюджетами в контексті реалізації основних принципів побудови бюджетної системи України» відбудеться 28 жовтня 2011 року в місті Ужгород. Захід проводиться за дорученням ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках заходів Міністерства фінансів України з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

На семінар запрошені керівники та фахівці Головного фінансового управління, Головного управління Державної казначейської служби України та її відокремлених структурних підрозділів Закарпатської області, Державної податкової адміністрації у Закарпатській області, керівники фінансових управлінь та відділів райдержадміністрацій, представники органів державної влади та місцевого самоврядування Закарпаття. Загалом очікується участь понад 100 осіб.

Засідання відкриє заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації Володимир Гоблик. Перед присутніми виступить доктор економічних наук, професор кафедри фінансів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Олена Тимченко. Вона ознайомить аудиторію з новаціями Податкового кодексу України та розповість про їхній вплив на формування доходів Державного та місцевих бюджетів».

Кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Андрій Буряченко розкриє тему міжбюджетних відносин та бюджетного вирівнювання. Кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів КНЕУ імені Вадима Гетьмана Сергій Кондратюк та заступник начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області Сергій Попович також говоритимуть про новації бюджетних процесів на державному та місцевому рівнях.

Передбачається, що за підсумками доповідей учасники зможуть провести професійну дискусію та отримати відповіді на запитання.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

26 жовтня 2011 року






У ДОНЕЦЬКУ РОЗГЛЯНУТЬ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ МИТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Науково-практична конференція «Проблемні питання вдосконалення митного законодавства у контексті імплементації Податкового кодексу України» відбудеться 25 жовтня 2011 року у Донецьку. Вона проводиться за дорученням Міністерства фінансів України та ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках урядових заходів з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

Учасниками конференції стануть представники митних органів, податкової служби, підприємницьких структур, місцевої влади, громадських професійних об’єднань. Передбачається, що доповідачі зроблять особливий акцент на питаннях, які стосуються основних напрямів удосконалення митного законодавства у контексті його гармонізації з нормами Податкового кодексу України, розглянуть Податковий кодекс України як джерело митного регулювання, а також звернуть увагу на непряме оподаткування зовнішньої торгівлі в нових законодавчих умовах.

Під час конференції планується розглянути питання місця та ролі Податкового кодексу України у митному законодавстві, обговорити нетарифні заходи регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до Податкового кодексу України, правові засади митного оподаткування в Україні. Будуть також розглянуті проблеми правового застосування норм Податкового кодексу у сфері реалізації митної справи, митні органи як суб’єкти фінансового контролю, питання організаційно-правового механізму контрольно-перевірочної діяльності митних органів.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

24 жовтня 2011 року






ПРАКТИКУ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ БЮДЖЕТНОГО ТА ПОДАТКОВОГО КОДЕКСІВ ПРОАНАЛІЗУЮТЬ У ГУРЗУФІ

За сприяння Міністерства фінансів України та Академії фінансового управління 12-14 жовтня у Гурзуфі (АРК) відбудеться семінар «Інноваційні складові Бюджетного та Податкового кодексів України та практика їх імплементації». Захід проводиться у рамках урядових заходів з реалізації Програми економічних реформ та імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

У семінарі візьмуть участь представники Міністерства фінансів України, Державної податкової служби України, Державної митної служби України, Державної казначейської служби України, уряду Автономної Республіки Крим, громадських об’єднань та бізнесових кіл, експерти Світового банку та Німецької консультативної групи, науковці.

Упродовж трьох днів учасники семінару проаналізують низку питань, які стосуються новацій Податкового та Бюджетного кодексів та досвіду їхнього впровадження. Серед них, зокрема, управління змінами у контексті бюджетного реформування та впровадження середньострокового бюджетування, застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі як механізму вдосконалення процедур формування та розгляду бюджету, управління державним боргом та бюджетними коштами.

Передбачається також обговорити інноваційні складові Податкового кодексу України як фактор формування сталого економічного розвитку держави та забезпечення соціального розвитку України, формування середнього класу. Будуть розглядатися питання впливу впровадження Податкового кодексу на бізнес-середовище та самозайнятість населення. Учасники обговорять міжнародний досвід реалізації політики в сфері оподаткування в умовах фінансової кризи та посткризового періоду, узгодженість норм Податкового та Митного кодексів України.

Відкриє семінар президент Академії фінансового управління Тетяна Єфименко. Серед доповідачів – голова Державної митної служби України Ігор Калетнік, заступник голови Державної податкової служби України Сергій Лєкарь, заступник директора Науково-дослідного інституту індустріальних проблем розвитку Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор Юрій Іванов, заступник директора Інституту економіки і прогнозування НАНУ, член-кореспондент НАНУ Анатолій Даниленко, експерт Світового банку Пабло Сааведра та представник Німецької консультативної групи Томас Оттен.

Для учасників семінару передбачена робота у трьох секціях, модераторами на яких виступлять відомі науковці та експерти фінансової сфери. Планується розглянути теми – «Інноваційні складові Бюджетного кодексу України та практика його імплементації», «Інноваційні складові Податкового кодексу України та практика його імплементації» та «Управління змінами у контексті бюджетного реформування і впровадження середньострокового бюджетування».

Медіа-центр
Академії фінансового управління

5 жовтня 2011 року






ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР ВЧИТЬСЯ ЗАСТОСОВУВАТИ НАЦІОНАЛЬНІ СТАНДАРТИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ

В Одесі за сприяння Міністерства фінансів України, Академії фінансового управління та Державної податкової служби України відбулася науково-практична конференція «Застосування національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі в контексті імплементації Бюджетного кодексу України».

Учасники розглянули питання стандартизації бухгалтерського обліку в державному секторі як підґрунтя модернізації державних фінансів, застосування національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку державного сектору (НП(С)БОДС) у контексті адаптації фінансової звітності суб’єктів державного сектору до вимог міжнародних стандартів.

Завідувач відділу державного фінансового контролю відділення методології бухгалтерського обліку та фінансового контролю ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук, доцент Ірина Юріївна Чумакова ознайомила присутніх з питаннями стандартизації бухгалтерського обліку в державному секторі, методами обліку, які використовуються у державному секторі України, проблемами та недоліками системи бухгалтерського обліку в державному секторі, розповіла про основні заходи щодо модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі до 2015 року. Доповідач акцентувала увагу на презентації НП(С)БОДС, що стосуються питань підготовки фінансової звітності, охарактеризувала форми цієї звітності, звернувши увагу слухачів на основні методологічні зрушення, що відбудуться у складанні фінансової звітності суб’єктів державного сектору.

Доктор економічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Ірина Кузьмівна Дрозд розповіла про зміст та особливості застосування НП(С)БОДС, що стосуються методології обліку основних засобів та нематеріальних активів, запасів, доходів та інших активів і зобов’язань суб’єктів державного сектору. Під час виступу доповідач наводила практичні приклади проведення операцій у бухгалтерському обліку бюджетних установ за нинішньою методологією та методологією бухгалтерського обліку, яку буде запроваджено з 1 січня 2013 року.

Конференція проводилася в рамках урядових заходів з реалізації Програми економічних реформ та імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік. Захід зібрав відповідальних працівників, бухгалтерів організацій та установ, що фінансуються з бюджету, керівників фінансових управлінь органів місцевої влади Одеського регіону.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

4 жовтня 2011 року






НАВЧАННЯ ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ З ПИТАНЬ ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ В АКАДЕМІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ

Третій випуск слухачів курсів підвищення кваліфікації з питань фінансового моніторингу відбувся в Академії фінансового управління.

Курси тривали протягом двох тижнів – з 19 по 30 вересня 2011 року – за сприяння Міністерства фінансів України та Державної служби фінансового моніторингу України на виконання Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» та «Положення про організацію навчання та підвищення кваліфікації працівників, відповідальних за проведення фінансового моніторингу суб’єктів первинного фінансового моніторингу, державне регулювання і нагляд за діяльністю яких здійснює Міністерство фінансів України», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.03.2011 № 384.

За підсумками навчання та складання екзамену 18 осіб отримали сертифікат про підвищення кваліфікації з питань фінансового моніторингу. Вручаючи документ, директор Інституту післядипломної освіти Академії фінансового управління, кандидат економічних наук, доцент Ярослав Котляревський наголосив на висхідній динаміці кількості слухачів курсів, що відбувається завдяки високій кваліфікації викладачів, до числа яких належать працівники Міністерства фінансів України та Державної служби фінансового моніторингу України.

Наступний набір на курси запланований на листопад, а навчальний процес в Академії не припиняється – з 03.10.2012 р. розпочалися курси для викладачів економічних дисциплін вищих навчальних закладів України.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

3 жовтня 2011 року






У ЛЬВОВІ ВИВЧАЛИ ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВ

У рамках заходів Міністерства фінансів України з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік 29 вересня у Львові відбувся науково-практичний семінар «Особливості визначення витрат та калькулювання собівартості продукції в контексті оподаткування прибутку підприємств». Семінар проводився за дорученням ДННУ «Академія фінансового управління» і зібрав понад 200 учасників.

У вступному слові голова Державної податкової адміністрації у Львівській області Віталій Пекарчук підкреслив, що «дуже важливо, аби не лише платник податку, але й податківець володів необхідними практичними навиками повсякденного застосування норм Кодексу, уникав прикрих помилок і прорахунків». Присутніх привітали директор Центру наукових та фінансово-економічних експертиз ДННУ «Академія фінансового управління» Володимир Загородній, віце-президент ВГО «Спілка податкових консультантів України» Клавдія Чосова, віце-президент ВПГО «Спілка аудиторів України», член Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України Вікторія Лісіна, голова правління Львівського обласного об’єднання організацій роботодавців Іван Ривак.

Про особливості визначення витрат та калькулювання собівартості продукції в контексті оподаткування прибутку підприємств говорили заступник начальника управління – начальника відділу справляння податку на прибуток департаменту оподаткування юридичних осіб ДПС України Олег Ангелов, начальник управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України Олег Канцуров, професор кафедри обліку підприємницької діяльності Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, кандидат економічних наук Віталій Бабіч.

Питання удосконалення нормативно-правового і організаційного забезпечення бухгалтерського обліку як складової управління змінами в контексті запровадження Податкового кодексу України висвітлили доцент кафедри обліку підприємницької діяльності Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, кандидат економічних наук Алла Озеран та керівник групи експертів Спілки податкових консультантів України, член Методологічної ради з питань бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України Людмила Рубаненко.

Учасники семінару отримали необхідну інформацію стосовно визначення витрат в контексті оподаткування прибутку підприємств, розрахунку собівартості реалізованої продукції, визначення доходу та витрат від операцій з купівлі-продажу іноземної валюти у фінансовій та податковій звітності підприємств, обґрунтування необхідності удосконалення бухгалтерського обліку цих операцій, оподаткування операцій особливого виду та інших питань. Присутні поділилися досвідом роботи з урахуванням новацій Податкового кодексу, а також обговорили можливі варіанти удосконалення норм головного податкового документа. За підсумком роботи семінару ухвалено рішення опрацювати пропозиції з удосконалення законодавства з питань оподаткування прибутку підприємств і подати їх на розгляд Міністерства фінансів України та Державної податкової служби.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

30 вересня 2011 року





 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29
©2003