МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2886327
 
 
   

ДІЛОВІ ПРОПОЗИЦІЇ ПЛАТНИКІВ ПОДАТКІВ ВРАХОВУЮТЬСЯ

Академія фінансового управління завершила серію регіональних семінарів та науково-практичних конференцій з питань імплементації Податкового та Бюджетного кодексів. Участь у заходах взяли майже 2 тисячі платників податків, представників органів державної влади та місцевого самоврядування, об’єднань підприємств та бізнесових кіл, громадських організацій, наукових установ. Масштабні семінари відбулися у Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, Ужгороді та в АРК.

Широка інформаційна кампанія організована на виконання урядових заходів з реалізації Програми економічних реформ та наказу Міністерства фінансів України № 413 від 24.03.2011 «Про затвердження плану заходів з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік» щодо забезпечення діалогу влади, бізнесу та громадськості у процесі реалізації норм кодексів, узагальнення практики їх застосування з метою дотримання принципів прозорості бюджетної системи, справедливості оподаткування, а також забезпечення соціальної відповідальності бізнесу.

Учасників семінарів, насамперед, цікавили питання нововведень у Податковому кодексі щодо оподаткування прибутку підприємств, оскільки ці норми містили найбільше змін. Потребували додаткових пояснень норми застосування, особливості утримання та сплати до бюджету податку на доходи фізичних осіб, порядок декларування за ухваленим Податковим кодексом, інші проблемні моменти, які виникли у процесі застосування нового податкового законодавства.

Директор Центру наукових фінансово-економічних експертиз Академії фінансового управління Володимир Загородній повідомив, що за результатами кожного із семінарів опрацьовували по 250-300 запитань не лише від платників податків, а й тих, хто працює у фінансовій сфері. У підсумку в Академії фінансового управління підготували відповіді на найбільш поширені запитання стосовно практичного застосування норм Податкового кодексу та розповсюдили їх серед учасників семінарів, а також розмістили на сайті Академії фінансового управління.

За підсумком діалогу «держава-бізнес-суспільство», який відбувався упродовж семінарів, зроблено висновок, що підхід, який обрала влада України для здійснення моніторингу впливу змін правових норм в оподаткуванні на ведення комерційної діяльності та для коригування у подальшому Податкового кодексу України таким чином, щоб забезпечити зростання економіки, позитивно сприйнятий діловою спільнотою. Бізнес отримав можливість у ході діалогу з владними органами порушити питання, що викликають їхнє занепокоєння, та спільно шукати шляхи їх вирішення.

Учасники семінарів висловили низку пропозицій, реалізація яких може полегшити ведення бізнесу в Україні. Для зменшення навантаження при складанні податкової звітності по податку на прибуток підприємств серед іншого вони, зокрема, запропонували перейти з квартальної на річну подачу податкової звітності зі справлянням авансових внесків поквартально, а по податку на додану вартість – з місячної на квартальну подачу податкової звітності зі справлянням авансових внесків щомісячно. Платники податків вважають, що такі зміни сприятимуть підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, поліпшенню податкового рейтингу України.

За результатами обговорення доповідей та професійної дискусії на семінарах більшість ділових пропозицій викладені в ухвалених резолюціях. Зокрема, ділові кола вирішили звернутися до Кабінету Міністрів України, щоб у 2012 році продовжити здійснення моніторингу впливу змін у податковому законодавстві на ведення комерційної діяльності, зокрема дії Закону № 4014 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності» та на підставі узагальнення отриманої інформації вживати необхідних заходів з метою стимулювання ділової активності в Україні. Вирішено також підтримати запропоноване Міністерством фінансів України скорочення переліку додатків до податкової декларації з податку на прибуток підприємств.

Учасники семінарів звернулися до Міністерства фінансів України та Державної податкової служби з пропозицією одночасно з внесенням змін до податкової декларації з податку на прибуток підприємств внести аналогічні зміни до форми податкової декларації про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи та запропонували підтримати ухвалені Методологічною радою з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України «Методичні рекомендації зі складання та перевірки податкової декларації з податку на прибуток» та «Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку спільної діяльності без створення юридичної особи» і затвердити їх текст.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

1 грудня 2011 року






ВНУТРІШНІЙ ТОВАРНИЙ РИНОК УКРАЇНИ: ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ

Внутрішньому ринкові як ключовому джерелу створення доданої вартості в умовах ослаблення зовнішньоторговельного співробітництва останніми роками приділена особлива увага. Від обраної моделі його захисту та стимулювання істотно залежить рівень конкурентоспроможності української економіки, її місце в сучасному поділі праці та успішність реалізації національної стратегії розвитку. Про нинішній стан внутрішнього товарного ринку України, ключові проблеми та перешкоди розвитку національних виробників, механізми та інструменти захисту, стимулювання ринку в умовах членства України в СОТ розповідає кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору ДННУ «Академія фінансового управління» Дмитро Юрійович Венцковський.

– Які характерні риси внутрішнього ринку України ви б могли виділити на сучасному етапі?

– Нині внутрішній ринок України характеризується відносно невисокими темпами розширення, домінуючим впливом імпортерів на формування кон’юнктури, критичною залежністю вітчизняних виробників від поставок на зовнішні ринки та малою орієнтацією на задоволення внутрішнього попиту. Думаю, не буде секретом твердження, що тривала тенденція нарощення ролі імпортерів не відповідає національним економічним інтересам та стримує потенціал розвитку національного виробництва.

Така ситуація склалася, насамперед, під впливом наслідків накопичених упродовж останніх років структурних деформацій національної економіки. Низькі мобільність і технологічна конкурентоспроможність національних виробників в умовах розвитку світових несприятливих тенденцій (динамічні інфляційні процеси, валютні коливання, волатильність цін на енергоносії та ключові біржові товари) призвели до суттєвого скорочення їхніх можливостей конкурувати з імпортерами не тільки на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку. Чинників, які обмежують розвиток національного виробника та його орієнтацію на експорт, немало. Це, зокрема, наявність тарифних і нетарифних бар’єрів, митних процедур у зовнішній торгівлі, внутрішні регуляторні та структурні обмеження зовнішньоторговельної діяльності, недосконалі системи технічного регулювання, санітарних і фітосанітарних заходів.

Разом з тим, згідно з Законом України «Про основи національної безпеки України», критична залежність національної економіки від кон’юнктури зовнішніх ринків, низькі темпи розширення внутрішнього ринку; нерозвиненість внутрішнього ринку високотехнологічної продукції та відсутність його ефективного захисту від іноземної технічної і технологічної експансії визначені загрозою національній безпеці та національним інтересам України. А одним з основних напрямів державної політики з питань національної безпеки за відповідним Законом визначено захист внутрішнього ринку від недоброякісного імпорту – поставок продукції, яка може завдавати шкоди національним виробникам, здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу.

– Можна зробити висновок, що українська економіка потребує формування нової моделі внутрішнього споживання, яка б поєднувала інтереси споживачів з інтересами розвитку вітчизняного виробництва…

– Зростання імпортозалежності України призводить до системного перетоку національного багатства до інших суб’єктів міжнародних економічних відносин, а також до поглиблення макрофінансових диспропорцій та погіршення грошово-кредитного становища країни. А ключова роль у зміні парадигми зовнішньоторговельного обміну України належить розбудові внутрішнього ринку через раціонування фінансових потоків та їхнього спрямування на внутрішній розвиток.

Для економіки України характерним є високий рівень відкритості, зокрема частка експорту до ВВП у 2010 р. становила 37,2 %, імпорту – 41,9 %. Цей чинник є ключовим у формуванні внутрішнього товарного ринку України, який зокрема визначає характер цільової орієнтації збуту вітчизняних виробників на внутрішній ринок чи експорт. У цьому контексті основним індикатором розвитку внутрішнього ринку є частка національного виробника у заповненні місткості внутрішнього ринку. Місткість внутрішнього товарного ринку України у 2010 р. склала 142 млрд. дол. США, що на 64 % більше за рівень 2004 р. А якщо розглянути докризовий період, то у період з 2004 р. по 2008 р. товарна пропозиція на внутрішньому ринку зросла у 2,5 раза.

Водночас частка національних виробників у формуванні сукупної товарної пропозиції поступово знижується. Якщо у 2004 р. на внутрішньому ринку вона становила 67,2 %, у 2005 р. – 68 %, то в наступні роки динамічно знижувалася і в 2010 р. склала усього 59,3 %. Таким чином, у задоволенні товарного попиту внутрішнього ринку дедалі більшу роль відіграють імпортери. Така ситуація є значним ризиком для сталого фінансово-економічного розвитку України, адже підвищується експортна залежність вітчизняних виробників та створюються ризики для платіжного балансу.

– У зв’язку з приєднанням до СОТ Україна взяла на себе зобов’язання, які обмежили її можливості впливати на стан внутрішнього товарного ринку. Яким чином держава має надалі реалізовувати свій потенціал?

– В умовах членства в СОТ та поглиблення інтеграційних трансформацій для України актуалізуються проблеми формування стратегічного бачення галузевого розвитку національної економіки, розробки та реалізації середньо- і довгострокових заходів розвитку її конкурентних переваг на внутрішньому ринку та в експортній діяльності. Йдеться про низку чинників, які необхідно враховувати в процесі формування та реалізації заходів для розвитку внутрішнього ринку України. Це, зокрема, обмеження використання тарифних механізмів стимулювання експорту та жорстка прив’язка до них митних тарифів на імпорт; ускладнення процедур захисту внутрішнього ринку в частині протидії імпортній експансії; суттєві обмеження процедур щодо субсидування вітчизняних виробників (ідеться про адресні субсидії та надання субсидій на заміщення імпорту); обмеження можливостей цінового регулювання на внутрішньому ринку, зокрема встановлення мінімальних імпортних цін або максимальних цін вітчизняних виробників; суттєве обмеження можливостей підтримання сільського господарства; зниження можливостей нетарифного регулювання зовнішньоторговельної діяльності, передусім через ліцензування імпортної діяльності.

Для практичного вирішення цих завдань держава має сформувати стратегічну програму реалізації потенціалу членства України в СОТ, яка сприятиме оволодінню дозволеними механізмами державного стимулювання та розвитку внутрішнього ринку. Серед них – механізми втілення державної політики розвитку внутрішнього ринку України, які загалом відповідають СОТ і містять інструменти валютно-курсової політики, стимулювання капітальних інвестицій, забезпечують ефективну амортизаційну політику, розбудову інфраструктури економіки, створення вільних економічних зон. Сюди ж входить формування соціальної бази (освіта, підготовка та перепідготовка кваліфікованих кадрів, фінансування науки), спрощення механізмів відшкодування ПДВ експортерам, нетарифне регулювання, зокрема технічний, санітарний та фітосанітарний контроль, прискорення реєстраційних процедур у сфері стандартизації та сертифікації, спрощення реєстраційно-митних процедур експорту.

Інший аспект – фінансово-кредитні механізми. Це, зокрема, застосування довгострокового кредитування національних виробництв, інфляційного таргетування, субсидування (компенсації) відсоткової ставки вітчизняним виробникам промислової продукції, рефінансування Національним банком комерційних банків для кредитування потреб національних виробників. Сюди ж можна додати державне гарантування політичних і комерційних ризиків за внутрішніми кредитами та іноземними залученими кредитами під розвиток внутрішнього виробництва, страхування фінансових ризиків вітчизняних виробників, підтримку необхідного рівня купівельної спроможності на внутрішньому ринку. Механізми економічної дипломатії передбачають лобіювання інтересів національних виробників у міжнародних організаціях, приєднання до системи діючих міжнародних угод щодо технічного та процесуального регулювання торгівлі, включення нашої держави до міжнародних науково-технічних коопераційних ланцюгів, моніторинг та розповсюдження інформації щодо національного торговельного середовища, створення інформаційно-консультативних ресурсів, а також сприяння виставково-ярмарковій діяльності вітчизняних виробників.

Такий перелік не можна вважати вичерпним. Водночас це може стати необхідним базисом для держави, адже саме комплексне та послідовне поєднання прогресивних механізмів захисту та стимулювання розвитку внутрішнього ринку спроможне забезпечити реалізацію національних інтересів у цій сфері.

– Виходячи з цього, якими ви бачите пріоритети розвитку внутрішнього ринку України?

– Насамперед, у посиленні координації системної діяльності відповідальних міністерств та відомств, державних адміністрацій у програмі захисту внутрішнього ринку через повномасштабне застосування механізмів обмеження доступу на внутрішній ринок низькоякісної та нелегальної продукції іноземного й українського виробництва. Необхідно створювати сприятливі умови для розміщення в Україні сучасних високотехнологічних виробництв (спрощення адміністративного регулювання, забезпечення державного замовлення на високотехнологічну продукцію, зниження податкового навантаження на підприємства високотехнологічного профілю, забезпечення державних програм створення міжнародних технополісів в межах України тощо).

Вкрай назріла потреба у розробці та впровадженні системи середньо- та довгострокових заходів. Серед них – прискорення підготовки нормативно-правової бази функціонування ринку землі, впровадження Державної програми захисту національних селекційних виробництв, розвиток національної сировинної бази відповідно до сучасних викликів на світових продовольчих ринках, зокрема, для виробництва харчової продукції. Доцільно було б прискорити приведення національної системи стандартизації та сертифікації у відповідність до сучасних міжнародних норм та вимог. Результат дасть і запровадження довгострокової програми імпортозаміщення на основі технологічної модернізації національної промисловості, удосконалення системи моніторингу та контролю за цінами на галузевих внутрішніх та регіональних ринках. Загалом потрібно ухвалити оновлену Державну програму розвитку внутрішнього ринку на 2012-2014 роки, в рамках якої розширити систему моніторингу стану галузевих внутрішніх товарних ринків; уточнити параметри стратегічної присутності на внутрішньому ринку виробників та імпортерів, а також критерії збалансування їх позицій.

Не зайвим буде й забезпечення у бюджетних процесах на 2012 рік та наступні роки чітких і прозорих процедур використання механізму державного замовлення, державних гарантій, що спрямовуються на стимулювання попиту на продукцію, яка виробляється в Україні. Результат принесе удосконалення системи ціноутворення та контролю за цінами на внутрішньому ринку в частині недопущення спекулятивних дій, що призводять до розбалансування ринків, переосмислення нормативів формування матеріальних резервів на стратегічних сировинних ринках (зерно, цукор, м’ясо, пально-мастильні матеріали) з метою посилення позицій держави як регулятора та гаранта стабільності розвитку ринків та захисту національних інтересів на внутрішньому ринку.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

24 листопада 2011 року






МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРЕДОВУ ПРАКТИКУ В СФЕРІ ОПОДАТКУВАННЯ ОБГОВОРЯТЬ У КИЄВІ

Науково-практична конференція «Міжнародний досвід та запровадження кращої практики оподаткування у контексті імплементації Податкового кодексу України» відбудеться 24 листопада 2011 року в Києві. Вона проводиться за дорученням Міністерства фінансів України та ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках урядових заходів з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік та зацікавить представників фінансових управлінь, податкової служби, науковців, представників бізнес-кіл та громадських організацій.

З вітальними словами до учасників конференції звернуться заступник голови Державної податкової служби України Сергій Лєкарь, президент ВГО «Спілка податкових консультантів України» Леонід Рубаненко, віце-президент ВПГО «Спілка аудиторів України», член Аудиторської палати України Олександр Редько, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів Олександр Кендюхов.

Пленарне засідання буде присвячене темі основних бюджетоутворюючих податків та їхньому адмініструванню в Україні. Доповідачі зроблять порівняння підходів до визначення бази оподаткування і ставок аналогічних податків у різних країнах. Зокрема про роль судової практики у вирішенні проблемних питань застосування податкового законодавства та її вплив на подальшу зміну законодавчих актів розповість суддя Верховного Суду України Микола Гусак. Про те, чи залишилися відмінності між Директивою Ради 2006/112/ЄС про спільну систему податку на додану вартість та податок на додану вартість в Податковому кодексі України, поінформує начальник відділу податку на додану вартість Департаменту податкової та митної політики Міністерства фінансів України Лариса Невінчана.

Заступник директора департаменту, начальник управління адміністрування податків на доходи фізичних осіб Державної податкової служби України Сергій Наумов висвітлить тему податку на доходи фізичних осіб і його адміністрування у контексті імплементації Податкового кодексу України, а президент ВГО «Спілка податкових консультантів» Леонід Рубаненко зверне увагу на роль та місце професійних організацій податкових консультантів у системі справляння податків і зборів. Про зміни в підходах до оподаткування прибутку підприємств у Податковому кодексі України і про те, чи наблизилася Україна в цій сфері до інших держав говоритимуть кандидат економічних наук, професор кафедри обліку підприємницької діяльності Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Віталій Бабіч та кандидат економічних наук, доцент кафедри обліку підприємницької діяльності цього ж навчального закладу Лариса Городянська.

Підсумковим моментом пленарного засідання стане обговорення доповідей та відповіді на запитання учасників конференції. Участь у дискусії планують взяти заступник начальника управління адміністрування ПДВ Державної податкової служби України Маргарита Альбіна та заступник начальника управління адміністрування податку на прибуток та податкових платежів Державної податкової служби України Олексій Задорожній.

Програмою конференції передбачена секційна робота. Зокрема на секції «Акцизний податок» будуть розглянуті новації, передбачені розділом VI Податкового кодексу України «Акцизний податок» з урахуванням змін, внесених Законом України №3609. Тему розкриє начальник відділу аналізу податкового законодавства з акцизного податку управління адміністрування акцизного податку Державної податкової служби України Ірина Мельник. Президент Української торгово-промислової конфедерації, директор асоціації «СОВАТ» Володимир Демчак акцентує увагу на роботі над удосконаленням розділу «Акцизний податок» Податкового кодексу України. Ще одна секція буде присвячена питанню податкової реформи як стратегічного інструмента національного економічного розвитку. Цю тематику розкриє доктор економічних наук, професор, завідувач кафедрою стратегічного управління економічним розвитком Донецького національного технічного університету, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів Олександр Кендюхов.

За результатом секційної роботи очікується жвава дискусія з обговорюваної тематики. Підсумки конференції підіб’є керівник групи експертів Спілки податкових консультантів України, член методологічної ради з питань бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів України Людмила Рубаненко.


Місце проведення конференції: м. Київ, площа Перемоги, 1 (конференц-зал готелю «ЛИБІДЬ»).
Початок: о 10 год. 00 хв.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

23 листопада 2011 року








ФІНАНСОВО-ПОДАТКОВІ МЕХАНІЗМИ АКТИВІЗАЦІЇ ПІДПРИЄМНИЦТВА РОЗГЛЯНУЛИ НА КОНФЕРЕНЦІЇ У ЛЬВОВІ

Провідні науковці Академії фінансового управління взяли участь у VI Міжнародній науково-практичній конференції «Фінансово-податкові механізми активізації підприємництва», яка відбулася 10-11 листопада 2011 року у Львові. На захід були запрошені професорсько-викладацький склад низки вищих навчальних закладів України та зарубіжжя, працівники фінансових органів та органів державної влади, представники ділових та наукових кіл.

Серед основних питань, винесених на обговорення на конференції, розглядалися розвиток підприємництва як фактор росту національної економіки, тенденції та перспективи активізації підприємництва, податкова та бюджетна політика в системі державного регулювання підприємництва, фінансово-кредитні механізми підтримки підприємництва, облік та аудит в управлінні підприємницькою діяльністю.

З вітальним словом до учасників конференції звернувся ректор Львівської державної фінансової академії, доктор економічних наук, професор Петро Буряк. Він звернув увагу на високий статус заходу, адже на ньому зібралися фахівці провідних європейських навчальних та наукових установ економічного спрямування. Зокрема, Польща була представлена такими закладами як Політехніка Лодзька, Жешівський університет, Державна вища технічно-економічна школа ім. Броніслава Маркевича в Ярославі. Російську Федерацію презентував Державний освітній заклад вищої професійної освіти «Санкт-Петербурзький торгово-економічний інститут», Литву – Шауляйський університет, Шауляйська та Каунаська колегії.

На пленарному засіданні першу доповідь зробив віце-президент ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України, доктор економічних наук, професор Сергій Лондар. Він розкрив тему імплементації Бюджетного кодексу як фактора стимулювання розвитку підприємництва в Україні.

Завідувач відділу економіко-математичного моделювання та інформаційно-аналітичного забезпечення фінансово-економічних досліджень Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Валентина Плескач та заступник завідувача центру наукових та фінансово-економічних експертиз ДННУ «Академія фінансового управління», заслужений економіст України Світлана Сороко окреслили тенденції розвитку малих підприємств в Україні. Про розвиток фінансового ринку України в умовах імплементації норм Податкового кодексу розповіла завідувач відділу фінансових ринків НДФІ Академії фінансового управління, доктор державного управління, доцент Ольга Іваницька.

Низку виступів на секційні засідання підготували наукові співробітники Академіії фінансового управління та аспіранти Науково-дослідного фінансового інституту ДННУ «Академія фінансового управління». Серед тем – конкурентоспроможність підприємства як критерій його інвестиційної привабливості, удосконалення державної підтримки малого підприємництва, розвиток ринку іпотечних цінних паперів як механізм активізації галузі будівництва, оцінка фінансової стійкості страхових компаній України.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

14 листопада 2011 року






ДОСВІД НІМЕЧЧИНИ У ПОДАТКОВІЙ СФЕРІ ПЕРЕДАЮТЬ УКРАЇНІ


У рамках продовження співробітництва з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України представник Німецької Консультативної групи з питань економічних реформ, керівник консалтингової компанії «Оттен Консалтинг» Томас Оттен ознайомив фахівців ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України з досвідом Німеччини у побудові ефективної системи оподаткування в країні.

Однією з тем, яка може зацікавити Україну, на погляд Томаса Оттена, є німецькі методи стягнення і контролю ПДВ. У представленій презентації, підготовленій за його участю, а також німецького податкового консультанта Даніели Хайтеле, особлива увага була приділена операціям, звільненим від оподаткування, формування податкового кредиту, первинній документації та методам боротьби з шахрайством у сфері оподаткування. Водночас Томас Оттен звернув увагу на необхідність скорочення часу для підготовки та складання податкової звітності. Нині в Україні, за його даними, на це витрачається 2200 годин на рік, у той час, як у Німеччині усього 450 годин на рік.

Серед рекомендацій, які німецькі експерти виробили для України, наголошено на потребі зниження рівня бюрократії у звітних документах шляхом затвердження рахунку як документа, достатнього для бухгалтерського і податкового обліку за умови, що у ньому будуть вказані всі необхідні дані. Йдеться також про відміну обмежень щодо мінімальної суми інвестицій, а також щодо мінімального оподаткованого доходу для реєстрації платником ПДВ. Німецькі експерти також наголошують на використанні підходу «превалювання змісту над формою» при перевірках, а також при визнанні податкового кредиту, накопиченого до реєстрації підприємства платником ПДВ. А от необхідність реєстрації податкових накладних у Єдиному державному реєстрі з точки зору Німеччини є сумнівною, поряд з цим аналогічну систему планується в майбутньому запровадити у Німеччині.

Томас Оттен ознайомив з податковими принципами та німецькою системою оподаткування і рекомендаціями для України, які, на думку німецьких експертів, зможуть посприяти удосконаленню української фіскальної системи. Спираючись на німецький досвід, він озвучив цифру – у 2010 році в Німеччині для перевірок були задіяні 13 210 контролерів. Результатом перевірок стали додаткові надходження у сумі 16,8 млрд євро. З них 11,9 млрд євро припало на великі підприємства і лише 1,0 млрд євро – на мікропідприємства. Виходячи з цього, серед рекомендацій – застосування статистичних методів оцінки ризикових підприємств, постійні комплексні перевірки лише великих підприємств, навчання податкових інспекторів та беззастережне застосування принципів верховенства права.

Присутні на зустрічі фахівці Міністерства фінансів України, Академії фінансового управління та Державної податкової служби мали можливість провести кваліфіковану професійну дискусію щодо застосування в Україні німецьких принципів у сфері оподаткування, а також отримали детальні відповіді на запитання.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

8 листопада 2011 року






ОСОБЛИВОСТІ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ТА АКЦИЗНОГО ПОДАТКУ ОБГОВОРЯТЬ У ЛЬВОВІ

Науково-практичний семінар «Особливості порядку перерахування до загального фонду місцевих бюджетів надходжень податку на прибуток підприємств та акцизного податку відповідно до норм Бюджетного кодексу» відбудеться 17 листопада 2011 року у Львові. Захід організований за дорученням ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках заходів Міністерства фінансів України з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

Планується, що участь у семінарі візьмуть керівники та фахівці фінансових управлінь, податкових адміністрацій та казначейської служби, представники органів державної влади та місцевого самоврядування Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Волинської областей, науковці, платники податків. Очікується, що захід збере понад 200 учасників.

У ході роботи семінару учасники розглянуть питання особливостей нарахування та сплати податку на прибуток підприємств з урахуванням Податкового та Бюджетного кодексів, а також особливості нарахування та сплати акцизного податку. Планується обговорити питання адміністрування податку на прибуток підприємств та акцизного податку, ознайомитися з новаціями порядку перерахування до загального фонду місцевих бюджетів надходжень податку на прибуток підприємств та акцизного податку відповідно до норм Бюджетного кодексу.

Висвітлювати питання, винесені на семінар, будуть провідні науковці столичних вищих навчальних закладів, фахівці Державної податкової служби, Державної казначейської служби України, керівники обласних підрозділів податкової та казначейської служб. За підсумками доповідей учасники проведуть професійну дискусію, а також матимуть змогу отримати відповіді на запитання з зазначеної тематики.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

7 листопада 2011 року






ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД В УКРАЇНІ: ЗМІНА ПАРАДИГМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РИНКАМИ

Не секрет, що більшість криз пов’язані з недоліками у державному управлінні, тобто є суб’єктно залежними. Відтак виникає необхідність розробки нових засад запровадження державної політики в фінансовій сфері, яка б враховувала нові виклики глобалізованого фінансового простору. Особливої уваги потребують фінансові ринки, які інколи виступають каталізаторами негативних явищ в економіці. Про напрями державної політики регулювання фінансових ринків в Україні в умовах глобалізаційних змін розповідає завідувач відділу фінансових ринків відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», доктор наук з державного управління Ольга Михайлівна Іваницька.

– Які фактори в державній фінансовій політиці можуть створювати передумови кризових явищ?

– Для передбачення майбутніх напрямів державного регулювання фінансового сектора економіки України слід враховувати кілька факторів і тенденцій у державній фінансовій політиці в розвинутих країнах світу. Серед них – те, що у докризовий період спостерігалося зменшення ролі національних урядів у процесах регулювання фінансових ринків. Багато у чому це було пов’язано з глобалізованою фінансовою наукою. Світовий досвід формування системи державного регулювання фінансового сектора продемонстрував, що схожі проблеми, обмеження, недоліки державного управління, які спостерігалися в країнах з різною моделлю державного управління, територіального устрою, режиму правління, вчені намагалися вирішувати однаково – шляхом формування певного ерзацу політики, який нав’язувався багатьом країнам і при запровадженні у деяких з них довів свою тимчасову успішність. Більшість з цих рекомендацій стосувалися лібералізації фінансових ринків, послаблення впливу держави на їхнє функціонування. Проте пропозиції, що вносилися для запровадження в фінансове регулювання, не відповідали ні характеру стратегічних реформ національних урядів, ні вимогам глобалізаційних змін. Остання криза довела, що саме країни із жорстким регулюванням фінансових ринків і відносною їхньою закритістю швидше вийшли із кризового стану.

– Хто може бути класичним прикладом для наслідування?

– Класичним у цьому відношенні я б назвала Китай. В умовах кризи китайські можновладці спрацювали оперативно: для боротьби з «бульбашками» підняли відсоткові ставки по кредитах на нерухомість з 20 % до 40 %, а ставку рефінансування на 0,5 п.п.; підтримали безробітних; сприяли розвитку внутрішнього ринку, зокрема, активізували будівництво шляхів; стимулювали економіку за рахунок інвестування в кінцеве споживання; збільшили інвестиції в освіту та науку, залучаючи при цьому державні і приватні кошти, дозволили провести відкритий випуск муніципальних (місцевих) цінних паперів. У зовнішній політиці розпочалося активне злиття та поглинання китайськими підприємствами зовнішніх компаній, посилилося намагання китайських компаній отримати доступ до акцій найбільших фінансових та промислових інституцій розвинених економік, що у некризових умовах здавалося б неможливим. Головне, що було реалізовано урядом Китаю, це – націленість на інноваційний шлях розвитку економіки, стимулювання науки та освіти. Такі кроки були зроблені без декларативних дій. Водночас хотіла б принагідно зауважити, що китайські «рецепти» не варто бездумно копіювати і застосовувати в інших країнах.

– Тобто ви хочете наголосити, що підхід до кризових явищ у кожній країні має бути індивідуальним?

– Твердо переконана, що, незважаючи на подібні сценарії перебігу кризових подій, у кожній країні були власні критичні точки, пов’язані з недоліками в системі державного управління економікою. Хоча й більшість країн при цьому вдавалися до стандартного комплексу антикризових заходів, серед яких державне субсидування (як правило, децентралізоване) «токсичних» кредитів, списання боргів, продаж «слабких» фінансових інституцій іншим власникам, зокрема іноземним, допомога у рекапіталізації фінансових інституцій, як правило, через «ін’єкції» фондів тощо. Однак цей стандартний набір інколи не вписувався в ті ключові для змін позиції, які реально потребували державного втручання.

Наприклад, у Росії головними причинами кризи були дефіцит ліквідності, недоліки у механізмах фінансування банків та ціноутворення на фінансових ринках. Відтак, заходами державного управління та регулювання передбачалося надання банкам ліквідних ресурсів, у тому числі, в нових формах; збільшення довіри до фінансової системи шляхом посилення державних гарантій, «розтягування» терміну кредитів рефінансування; розміщення вільних бюджетних коштів на депозитах у комерційних банках, цільове фінансування пріоритетних напрямів розвитку країни, плавне знецінення національної валюти для стимулювання експорту; використання механізму санації (на відміну від ліквідаційних процедур). Ці механізми державного управління відрізнялися від стандартних. І це ще раз засвідчує той факт, що антикризові заходи державного регулювання були ефективними там, де враховували національну специфіку причин кризи та її проявів.

– Окрім усього, в різних країнах з роками змінювалася система державного управління фінансовими ринками, набуваючи інших форм…

– Саме так. Напрацьований десятиліттями порядок дій порушувався, причому, у деяких країнах доволі радикально. Зокрема США у 1999 р. відмінили норми закону Гласса-Стигла, які діяли понад 60 років. Як відомо, цей законодавчий акт відмежовував більш ризикову інвестиційну діяльність банків від консервативної депозитно-позикової. Така модель побудови ринку, яка отримала назву американської та була запроваджена під час Великої Депресії, дала поштовх для розвитку інституційних інвесторів, підвищила рівень надійності роботи банків, перешкоджала утворенню фінансових «бульбашок», зменшила невиправдану конкуренцію та підвищила рівень передбачуваності виконання операцій на фінансовому ринку. Безперечно, відхід від цих принципів призвів до активізації негативних явищ.

Значні зміни відбулися і в системах державного регулювання фінансових ринків в інших країнах світу. Країни OECD вибрали англосаксонську, нетрадиційну для більшості з них, модель організації фінансового ринку. Багато країн Європи за попереднє десятиріччя (1998-2009 рр.) реформували систему органів державного управління, що дотична до регулювання фінансового сектора. Новою «фішкою» стало створення мегарегуляторів – спочатку в Сінгапурі (1982 р.), потім в Європі (у Норвегії в 1986 р., Данії та Ісландії – у 1988 р., у Швеції – в 1991 р.). Деякі країни, наприклад, Велика Британія, припинили діяльність одних мегарегуляторів і створили інші або їхню змішану модель. Були апробовані раніше невідомі моделі регулювання, зокрема, модель «twin peaks» – розподіл функцій пруденційного нагляду та регулювання комерційної діяльності фінансових інституцій (Австралія, Нідерланди). Ці зміни не могли не порушити рівновагу в системі державного регулювання фінансових ринків, яка досягалася взаємодією ринкових сил, дією механізмів державного управління та зростаючою впливовістю саморегулюючих організацій. Балансування інтересів, яке виступало вагомим фактором ефективності державного регулювання, змістилося у бік концентрації державної фінансової влади.

– Які ще тенденції ви можете виділити у практиці державного управління фінансовими ринками?

– Варто відзначити поширення теорії державного менеджменту та її принципів в діяльності органів державного управління. У низці країн запроваджені нові інституції або змінена ідеологія діяльності існуючих, (зокрема, в США – Рада з фінансової стабільності), діяльність яких заснована на підходах менеджменту. Прикладом таких інновацій може слугувати також використання японського підходу P2M у практиці функціонування Міністерства фінансів України. Ідеологія та технологія Р2М спрямована на створення цінності за допомогою креативного механізму проектного менеджменту та програмного підходу. Ефект досягається тим, що, з одного боку, проектний менеджмент обумовлює реальність, виконуваність за строками та практичним спрямуванням поставлених задач, з іншого – проекти реалізуються в рамках програмних стратегічних образів. Така тенденція обумовила збагачення практики державного управління технологіями, які давно довели свою ефективність у бізнесі, та потребувала залучення когорти високоосвічених спеціалістів, які були б обізнані з методами та інструментами менеджменту. Безперечно, як і будь-яка новація, вона потребує формування зрілого підґрунтя для успішності своєї реалізації.

Наступною тенденцією є та, що уряд країни (незалежно від регіону та ступеню розвиненості економіки) втілює завдання регулювання фінансових ринків в умовах, коли довіра до державних інститутів значно впала. Зокрема, за результатами опитування компанії АССА щодо оцінки економічної ситуації в країнах світу у четвертому кварталі 2010 р. серед експертів у сфері фінансів, 28 % проти 14 % у минулому періоді вважають, що відновлення глобальної економіки – на грані припинення. Збільшилося й число тих, хто давав негативну оцінку антикризовим діям урядів їхніх країн – 38 % проти 33 %. Передусім, ці явища пояснювалися порушенням умов доступу широкого загалу до фінансової інформації та досягнення максимальної прозорості роботи ринку. Не завжди уряди країн давали роз’яснення тим непопулярним заходам, до яких вони вдавалися, щоб досягти позитивного ефекту у майбутньому. Відновлення довіри – результат кропіткої та тривалої роботи, причому саме у фінансовому секторі це є критично важливим фактором його розвитку.

На світовому ринку лишається помітною практика регіоналізації державного управління фінансовими ринками, створення наднаціональних органів, застосування екстериторіального підходу до деяких правових норм. Якщо раніше цей підхід був більш прийнятний у сфері регулювання питань соціальної безпеки, то в останньому десятилітті його все частіше беруть на озброєння при регулюванні фінансової сфери у межах інтегрованого регіону, наприклад, при регулюванні обігу цінних паперів. Особливо яскраво ці тенденції проявляються в Європі, де нещодавно прийняте рішення щодо введення нових європейських наддержавних органів, які приділятимуть особливу увагу упередженню виникнення проблем у фінансовій системі європейських країн, виявленню глобальних системних ризиків, що можуть діяти на їх фінансові організації. Безперечно, така тенденція має бути врахована національними урядами, зокрема, при розвиткові інституційної бази регулювання фінансових ринків.

– Які, на ваш погляд, особливості матиме стратегія та тактика державного регулювання фінансового поля України?

– Враховуючи перелік факторів і тенденцій у системі державного управління фінансовими ринками, можна спрогнозувати низку моментів. Зокрема, діяльність державних органів управління фінансовими ринками України має бути спрямована на створення доктрини стабілізації роботи фінансових ринків із врахуванням особливостей проявів криз, у тому числі, попередніх; вузьких місць розвитку фінансових ринків та прорахунків у державному управлінні, допущених у минулому. Доцільно було б запровадити дієву практику застосування інструментів ризик-менеджменту в систему регулювання різних сегментів фінансового ринку. Нині технологія, яка передбачає оцінку, моніторинг і прогнозування ризиків, активно застосовується в банківському секторі та майже не використовується при регулюванні ринку фінансових послуг. Водночас, без системних і всеохоплюючих підходів до управління ризиками стосовно всіх секторів і сегментів фінансового ринку неможливо отримати належний результат.

Доцільно також розмежувати функції та напрями діяльності органів регулювання, що передбачає виокремлення мікро- та макрорівня впливу державних органів, запровадження засад пруденційного нагляду з одного боку та регулювання бізнес-діяльності суб’єктів виконання фінансових операцій з іншого. Це дасть змогу виокремити стратегію державного регулювання фінансових ринків та оперативно-поточне управління (регулювання) фінансових інституцій і ретельніше пропрацювати кожний з цих елементів.

Слід вирішити питання про доцільність зміни моделі регулювання фінансового ринку України, особливо в напрямі введення єдиного мегарегулятора. Однак без розробки цілісної концепції регулювання фінансових ринків в їхній взаємодії та взаємозалежності створення мегарегулятора не має сенсу. До підготовки і написання програмних документів варто залучити усі саморегулюючі організації фінансових ринків України. Водночас можливе формування органу, який би відповідав за реалізацію програм дій уряду щодо регулювання усіх сегментів фінансового ринку України на громадських засадах.

Доречно посилити роботу щодо формування перешкод на шляху збільшення масштабів інтелектуальних злочинів, передусім на фінансовому ринку, а також інших видів порушень суспільних догм. Зокрема, доцільно підвищити рівень захисту інформаційних систем фінансових установ; законодавчо передбачити регулювання практики неправомочного та надмірного матеріального заохочення менеджерів фінансових інституцій; передбачити дієві механізми відслідковування та покарання корупційних порушень у фінансовій сфері; врегулювати питання недопустимості витікання інсайдерської інформації та поширення явищ інформаційної асиметрії; внести зміни в положення нормативно-законодавчої бази, які допускають неоднозначне їх трактування, містять протиріччя тощо.

– Цього достатньо для досягнення бажаного результату?

– Однією з умов досягнення бажаного рівня взаємодії громадськості та держави є інформатизація сфери регулювання роботи фінансових ринків по всій вертикалі системи управління, забезпечення інтероперабельності архітектури державного управління. Варто полегшити доступ громадськості до контролю роботи фінансових інституцій і державних органів через Інтернет. Процеси інформатизації мають бути спрямовані на досягнення високих стандартів управління, уніфікацію документопотоку для кращого його контролю, досягнення високого рівня прозорості роботи інституцій.

Українським владним структурам також слід оптимізувати взаємодію зі світовими та регіональними фінансовими організаціями. Зокрема, варто сприяти консолідації роботи національних фінансових інституцій з метою забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з іноземними «гравцями» та недопущення кардинальної зміни ідеології та архітектури національної фінансової системи, підриву основ її безпеки в умовах впливу глобалізаційних процесів. На кінець лютого 2011 р. Державна служба статистики оголосила, що спостерігається приріст іноземного капіталу в закладах, що здійснюють фінансову діяльність, в сумі 2,6285 млрд. дол., що значно більше, ніж у будь-яку іншу галузь. Значна частка коштів іде на поповнення капіталу банків. Це явище, яке супроводжується високим рівнем доларизації економіки країни (29,13 %), створює певну небезпеку для активів банків України і формує залежність від зовнішніх факторів, у тому числі, «інфекції» кризи.

Вважаю, що фінансова система має бути збалансованою у напрямі розподілу власності – державні, приватні, з часткою іноземної власності інституції. При цьому критеріями балансування серед іншого мають виступати можливості державної підтримки конкретної державної інституції, яка стикається з проблемами внаслідок ускладнень ведення бізнесу, спричиненого зовнішніми факторами, наприклад, а також ризику зовнішнього контрагента (реалізації політики «рятівної шлюпки» або кредитора останньої інстанції). Досягнення бажаного рівня показників фінансової стійкості кожної інституції фінансового ринку має відбуватися незалежно від форми власності та сегменту ринку, як і контрольованість структури фінансової інституції та відповідність критеріям ефективного менеджменту. Також доцільно поставити на належну основу постійний моніторинг тенденцій на європейському і світовому фінансовому ринках, відслідковувати зміни в законодавстві на національному і наднаціональному рівнях.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

4 листопада 2011 року






ПОТРІБНО ЗМІНИТИ ФІЛОСОФІЮ ФІНАНСУВАННЯ МЕДИЦИНИ

Фінансування системи охорони здоров’я потребує нових підходів. У цьому переконані не тільки медики, які потерпають від залишкового методу виділення коштів, а й населення, яке не може в повному обсязі отримати конституційно гарантовану допомогу. Що потрібно змінювати у системі фінансування охорони здоров’я України і які методи будуть більш ефективними, розповідає завідувач відділу бюджетних видатків соціальної сфери та економічного розвитку відділення бюджетної політики та розвитку бюджетної системи НДФІ ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук, заслужений економіст України Надія Ярославівна Юрків.

– Як нині фінансується сфера охорони здоров’я?

– Основними формами фінансового забезпечення охорони здоров’я в Україні є бюджетне фінансування, добровільне медичне страхування, самофінансування, благодійництво та спонсорство. А для юридичних і фізичних осіб, котрі займаються приватною медичною практикою, характерні такі форми як кредитування й інвестування. Крім того, у період переходу до ринкової економіки державним і комунальним закладам охорони здоров’я дозволили некомерційну господарську діяльність (медичну та немедичну), аби в такий спосіб вони мали змогу залучити додаткові фінансові ресурси. У результаті набула значного поширення така форма фінансового забезпечення, як некомерційне самофінансування. Воно полягає в тому, що побудоване на принципах самоокупності та передбачає просте відтворення витрат, пов’язаних із наданням медичної допомоги.

Запроваджене у Бюджетному кодексі України розмежування напрямів видатків на охорону здоров’я між бюджетами різних видів відіграло позитивну роль. Водночас таке розмежування впроваджено швидше з фінансових міркувань, аніж, виходячи з природи відповідних послуг. Видатки тут розподілені за видами бюджетних установ, а не за їхнім функціональним призначенням у наданні послуг з охорони здоров’я. У результаті видатки на всі рівні охорони здоров’я здійснюються як із державного, так і з місцевих бюджетів, що значно зменшує прозорість бюджетного процесу та ефективність управління фінансовими ресурсами галузі з боку Міністерства охорони здоров’я.

– Тобто у цьому випадку можна говорити про розпорошення бюджетних коштів…

– Саме так. Надання державою послуг із охорони здоров’я фінансується не лише через Міністерство охорони здоров’я України, а й через інші міністерства та відомства. Це пов’язано з утриманням на балансах цих інституцій різноманітних закладів, що надають послуги з охорони здоров’я. Розпорошення видатків Державного бюджету між численними головними розпорядниками коштів створює проблеми у дотриманні прозорості та ефективності управління бюджетними коштами, адже в такому разі МОЗ фактично усунуте від впровадження єдиної державної політики у сфері охорони здоров’я, у тому числі й від контролю за ефективним витрачанням бюджетних коштів на значну частину медичних послуг, що надаються населенню України. Необхідно перейти від ідеології «утримання бюджетної установи» до «державного замовлення послуг». Враховуючи міжнародний досвід, можна стверджувати, що лише такий підхід приведе до ефективного використання бюджетних ресурсів.

Окрім цього, існуюча модель фінансування галузі не дає змоги забезпечити якісну медичну допомогу на всіх рівнях через надмірну децентралізацію управління наявними ресурсами, адже майже 80 % ресурсів витрачається на спеціалізовану стаціонарну допомогу, 15 % – на амбулаторну спеціалізовану допомогу і лише 5 % – на первинну. Ситуація обтяжується відсутністю у суспільстві ідеї здорового способу життя. Але в основі проблем все ж таки лежить запізнення з ухваленням важливих стратегічних рішень щодо реформування галузі і, насамперед, її фінансування.

Тому необхідно здійснити консолідацію коштів, що виділяються на первинну медичну допомогу, на рівні районних бюджетів та бюджетів міст обласного підпорядкування. Крім того, потрібно збільшити обсяг фінансування первинної допомоги по відношенню до обсягів фінансування вторинної медичної допомоги з урахуванням реальних потреб населення.

Деформована й структура видатків на охорону здоров’я, адже 86 % бюджетних коштів, які виділяються на охорону здоров’я, йде на утримання медичних закладів та оплату праці медичних працівників. Крім того, помітна розпорошеність і неефективність використання наявних ресурсів, відсутність чіткого поділу на служби первинної та вторинної допомоги, надмірна кількість стаціонарних закладів та лікарняних ліжок, на утримання яких витрачаються чималі кошти, а також відсутність диференціації ліжкового фонду залежно від інтенсивності лікування.

– А як організована система фінансування охорони здоров’я у світі?

– Порівняння структури системи охорони здоров’я в Україні та в Європейському Союзі, показує, що в нашій державі набагато менше закладів первинної медико-санітарної допомоги (1,2 і 4,9 на 10 тис. населення відповідно), набагато менше лікарів первинної ланки (6,3 і 9,4), у той час як лікарень на 100 тис. населення – 6,3 і 3,1 відповідно. Третю частину усіх стаціонарів в Україні становлять невеликі дільничні лікарні потужністю до 50 ліжок. Кожний другий пацієнт в Україні госпіталізується до стаціонару необґрунтовано, тому можна зробити висновок, що європейські показники кількості стаціонарів відповідають реальній потребі. Якщо порівнювати вартість лікування 1 пацієнта у сільській дільничній лікарні, яка надає неспеціалізовану допомогу (2048 грн.), та в обласній лікарні (2494 грн.), то можна побачити, що вона майже однакова. Це пояснюється тим, що у сільській дільничній лікарні майже всі кошти йдуть на її утримання.

Загалом же різні країни світу дотримуються різних моделей організації системи охорони здоров’я. Зокрема, у Німеччині, Франції, Австрії, Бельгії, Голландії основною є модель, заснована на страхуванні – це неурядові страхові фонди та компанії із законодавчо визначеним статусом, страхові компанії, які є покупцями медичних послуг, передбачені обов’язкові внески працівників та роботодавців або спеціальні податки, оплата праці медичних працівників за послуги обумовлена кошторисом страхової компанії або ж пацієнти частково оплачують медичні послуги, що не охоплені страховиками. Більшість систем соціального медичного страхування з метою забезпечення загального доступу населення до медичних послуг використовують комбінацію різних джерел фінансових ресурсів, а держава сплачує кошти для надання медичної допомоги вразливим верствам населення.

Модель, яка впроваджена у Великій Британії, Ірландії, Канаді, базується на загальній системі оподаткування – територіальні відділи охорони здоров’я є покупцями медичних послуг. Видатки надходять переважно з державного та місцевих бюджетів, державні стандарти якості, оплата праці медичних працівників обчислюються на подушній основі; пацієнти частково оплачують медичні послуги, що не входять до гарантій держави.

– Яку з моделей можна запровадити в Україні?

– У нас, принаймні на першому етапі, найбільш ефективним шляхом реалізації програми медичного страхування було б створення єдиного Фонду з регіональними філіями і встановлення єдиного для всієї країни страхового внеску за принципом солідарності. Ця думка підтверджується прикладами з Естонії та Чеської Республіки.

Для цього необхідна законодавча і нормативна база щодо державного медичного страхування. Цим буде створена єдина концепція розвитку охорони здоров’я, обов’язки держави перед суспільством будуть конкретизовані, що дасть змогу реалізувати принцип соціальних гарантій. При цьому навантаження на бюджет зменшиться та буде перенесене на систему обов’язкового соціального медичного страхування.

У сучасних умовах в Україні також доцільно провести структурні зміни шляхом розвитку стаціонарозамінюючих видів медичної допомоги (денні стаціонари, стаціонари вдома), диференціацію стаціонарів (лікарні інтенсивного лікування, лікарні довготривалого перебування, хоспіси), скорочення кількості ліжок, особливо «соціальних», оснащення закладів первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини, організацію діяльності закладів у єдиному медичному просторі, перехід від фельдшерської до лікарської моделі медичної допомоги на селі.

Необхідні зміни й у механізмові державного замовлення в сфері охорони здоров’я. Нині він обмежується лише замовленням лікувальних та лікувально-профілактичних засобів і не розповсюджується на послуги охорони здоров’я, а його впровадження стримується відсутністю методики розрахунку вартості таких послуг, статистичної бази для розрахунків, зрештою політичної волі для прийняття рішення про зміну механізму фінансування.

Існуюче кошторисне фінансування суперечить завданню забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, якщо розмір коштів, що виділяються, не покриває всіх витрат медичних закладів, і не пов’язане з результуючими показниками їх діяльності. Для забезпечення ефективнішого використання бюджетних коштів необхідно відмовитися від кошторисного фінансування, а впровадити інший механізм. Він може полягати в оплаті медичних послуг визначеного обсягу за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів медичним закладам або лікарям загальної практики, що працюють самостійно, які фактично надали ці послуги. Уніфікована методика оплати послуг, що застосовується у всій країні, може дати значну економію і полегшити порівняльний аналіз як для фахівців, так і для пацієнтів. У забезпеченні дії цього механізму необхідно надати провідну роль Міністерству охорони здоров’я України, яке виступає державним замовником послуг охорони здоров’я, контролює їхню якість, відповідність стандартам, надає ліцензії. Перехід до такого механізму фінансування в сфері охорони здоров’я є обов’язковою передумовою впровадження медичного страхування, яке базується на принципі оплати послуг.

– Отже, для підвищення ефективності використання бюджетних коштів в сфері охорони здоров’я необхідно…

– Поступовий перехід від кошторисного фінансування до фінансування медичних послуг на основі державного замовлення послуг. Це сприятиме оптимізації мережі лікувальних закладів, а також протидіятиме розпорошенню коштів державного і місцевих бюджетів. Також слід зосередити увагу на забезпеченні більш ефективного механізму надання медичної допомоги первинного рівня шляхом розвитку інституту сімейного лікаря. При цьому загальна сума внесків має визначатися за нормативами обслуговування певної кількості та складу населення, а також якості запропонованих послуг. А ще має бути передбачена можливість отримання лікарями гонорарів на законних підставах. Підвищення якості медичної допомоги, що надається на цьому рівні, дасть змогу скоротити обсяги необхідної медичної допомоги вторинного рівня, оскільки за спеціалізованою допомогою звертатиметься менше людей.

– Яким чином при цьому здійснюватиметься фінансування системи вторинної медичної допомоги?

– Перспективним шляхом вирішення належного фінансового забезпечення галузі може стати запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування. Пріоритетного вирішення потребують питання встановлення реальної вартості стандартів, узгодження наявних гарантій із можливостями їх забезпечення, чітке визначення гарантій у сфері охорони здоров’я, які підкріплено відповідним фінансуванням, що створить надійну економічну основу для надання медичної допомоги.

– То які ж заходи все таки слід вважати першочерговими?

– Думаю, ті, які впродовж найближчих 2-3 років не вимагатимуть суттєвого збільшення асигнувань на охорону здоров’я. Серед них найважливішими є завершення інвентаризації нормативно-правової бази в системі охорони здоров’я, визначення первинної медико-санітарної допомоги основним інструментом для усунення структурних диспропорцій в системі надання медичної допомоги.

Основним принципом в системі первинної медико-санітарної допомоги на засадах загальної практики сімейної медицини повинні стати профілактика, рання діагностика та лікування захворювань, проведення оптимізації мережі медичних закладів і надання їм статусу повноцінних суб’єктів господарської діяльності, реалізація передбачених законом «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» механізмів закупівлі медичних послуг для потреб населення за рахунок державних коштів з укладанням відповідних контрактів. При цьому доцільно затвердити на державному рівні орієнтовані нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими соціальними спеціальними засобами, а також забезпечення населення амбулаторною і стаціонарною медичною допомогою, забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров’я.

– З чого почати реформи?

– Насамперед необхідно змінити філософію фінансування галузі – фінансувати пацієнта, тобто витрачати кошти на профілактику, лікування. А для лікаря створити умови і мотивацію ефективно працювати на збереження та підтримання здоров’я. Хоча державні видатки на сферу охорони здоров’я в Україні не особливо високі порівняно з іншими країнами, додаткове фінансування не обов’язково дасть змогу Україні розв’язати проблеми її системи охорони здоров’я, якщо не будуть усунені недоліки нинішньої системи. Тобто, вкладення обмежених державних фінансів у неефективну систему ще більше посилить неефективність використання бюджетних коштів. Тому доцільно зосередити зусилля реформи системи охорони здоров’я на розв’язанні основних проблем чинної системи.

Реформування системи охорони здоров’я України на підставі формування нової моделі вимагає створення відповідної нормативно-правової бази, що визначатиме її організаційно-управлінські засади. Цей процес полягає насамперед у визначенні та законодавчому закріпленні правових норм, що регулюють стосунки між пацієнтами, медичними працівниками та страховиками. Щоб система запрацювала повноцінно і дала очікувані результати, необхідна підготовка та ухвалення низки нормативно-правових актів, серед яких закони про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, про права пацієнтів, про права медичних працівників, про фінансування охорони здоров’я. Потрібно також внести зміни до основ законодавства України про охорону здоров’я, розробити новий основоположний закон та закони щодо акредитації й ліцензування.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

1 листопада 2011 року






ВПЛИВ НОРМ БЮДЖЕТНОГО КОДЕКСУ НА МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ ПРОАНАЛІЗУЮТЬ В УЖГОРОДІ

Науково-практичний семінар «Вплив норм Бюджетного кодексу на перерозподіл доходів між державним та місцевими бюджетами в контексті реалізації основних принципів побудови бюджетної системи України» відбудеться 28 жовтня 2011 року в місті Ужгород. Захід проводиться за дорученням ДННУ «Академія фінансового управління» у рамках заходів Міністерства фінансів України з імплементації Бюджетного та Податкового кодексів України на 2011 рік.

На семінар запрошені керівники та фахівці Головного фінансового управління, Головного управління Державної казначейської служби України та її відокремлених структурних підрозділів Закарпатської області, Державної податкової адміністрації у Закарпатській області, керівники фінансових управлінь та відділів райдержадміністрацій, представники органів державної влади та місцевого самоврядування Закарпаття. Загалом очікується участь понад 100 осіб.

Засідання відкриє заступник голови Закарпатської обласної державної адміністрації Володимир Гоблик. Перед присутніми виступить доктор економічних наук, професор кафедри фінансів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Олена Тимченко. Вона ознайомить аудиторію з новаціями Податкового кодексу України та розповість про їхній вплив на формування доходів Державного та місцевих бюджетів».

Кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Андрій Буряченко розкриє тему міжбюджетних відносин та бюджетного вирівнювання. Кандидат економічних наук, доцент кафедри фінансів КНЕУ імені Вадима Гетьмана Сергій Кондратюк та заступник начальника Головного управління Державної казначейської служби України у Закарпатській області Сергій Попович також говоритимуть про новації бюджетних процесів на державному та місцевому рівнях.

Передбачається, що за підсумками доповідей учасники зможуть провести професійну дискусію та отримати відповіді на запитання.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

26 жовтня 2011 року





 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29
©2003