МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2911533
 
 
   

ІННОВАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ОБГОВОРЕНО НА НАВЧАЛЬНО-НАУКОВОМУ СЕМІНАРІ


ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України спільно з Національним центром підготовки банківських працівників України та українською дочкою американської компанії «SAS» 17 квітня провели науково-навчальний семінар «Проблеми управління ризиками банків у контексті забезпечення стабільності банківської системи України». Мета семінару: імплементація інноваційних інструментів антикризового управління в контексті реалізації Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

На семінарі були представлені доповіді вітчизняних науковців, фахівців Міністерства фінансів України, НБУ та представників низки банків. Перед слухачами виступили президент ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України, член-кореспондент НАНУ, доктор економічних наук, професор, заслужений економіст України Тетяна Іванівна Єфименко. Вони поінформували присутніх про основні напрями державної політики у фінансовому секторі, необхідність посилення взаємодії Міністерства фінансів України і НБУ, роль та місце банківської системи на сучасному етапі.

У роботі семінару взяли участь 53 фахівці, 37 з яких є представниками 17 банків, а решта – викладачі ВНЗ банківсько-фінансового профілю. Відбулася цікава дискусія щодо аналізу поточної ситуації в банківській системі України, були запропоновані конкретні шляхи та подальші дії з посилення антикризових заходів.

У сесії «Фінансові інструменти антикризового регулювання» особливу увагу слухачів привернули доповіді фахівців Академії фінансового управління» доктора економічних наук, заслуженого економіста України Олександра Олексійовича Любіча та кандидата фізико-математичних наук, доцента В.М. Домрачева. У них було висвітлено питання координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики в умовах кризи та аналізу ризиків вітчизняної банківської системи.

Високим науковим рівнем та практичною спрямованістю також відзначалися доповіді кандидата державного управління, доцента В. Шпачука з Академії муніципального управління – «Основні ризики вітчизняної банківської системи», кандидата економічних наук, доцента О. Пернарівського з Національного університету державної податкової служби України – «Новації в оцінюванні кредитних ризиків вітчизняних банків», Ю. Прозорова з ДУ «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України» – «Імпліцитні ризики інституційної трансформації банківської системи».

Друга сесія була присвячена досвіду застосування сучасних інформаційно-аналітичних систем ризик-менеджменту в банках. За основу було взято досвід компанії SAS, яка є однією з провідних компаній світу з розробки та запровадження інструментів бізнес-аналітики. На семінарі відбувся майстер-клас системи «SAS BUSINESS ANALYTICS» з управління ризиками банку та побудові скоринг-карт, який провів директор регіонального представництва SAS в Україні Р. Костецький.

Про те, чим була викликана необхідність проведення в Україні такого семінару, розповів завідувач відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики відділення управління державними фінансами ДДДУ «Академія державного управління», доктор економічних наук, заслужений економіст України Олександр Олексійович Любіч:

– Українські банки вийшли з кризи і почали поступове відновлення. Але загрози залишаються, тому актуальність розгляду питань управління ризиками банків у розрізі антикризового регулювання не викликає сумнівів, – наголосив він. – Водночас ескалація кризи в Європі загрожує скороченням надходжень інвестицій в Україну, відпливом іноземної валюти, подорожчанням позик, ускладненням рефінансування зовнішньої заборгованості тощо. Фінансові умови погіршилися, а ризики зменшення темпів економічного зростання підвищилися. У відповідь на це уряд постійно проводить моніторинг фінансових загроз з боку зовнішніх факторів. Особлива увага при цьому приділяється зовнішнім загрозам фінансовій стабільності в Україні, зокрема банківській системі.

Фінансовий сектор зараз потребує відновлення кредитної активності комерційних банків, формування сегменту інвестиційного кредитування, забезпечення стійкості банківської сфери. Саме тому пріоритетним напрямом розвитку банків на найближчі роки є відновлення довіри до банківського сектору, розширення спектру банківських послуг та доступу до них. А в середньостроковій перспективі актуальним залишається подальший розвиток системи консолідованого нагляду та впровадження окремих елементів ризик-орієнтованого нагляду, вдосконалення адекватної системи управління ризиками, притаманними банківській діяльності, вдосконалення системи оцінки, аналізу, раннього реагування та попередження ризиків.

Розвиток фінансового сектору потребує вирішення завдання щодо збільшення обсягів надання фінансових послуг з урахуванням посилення оцінювання фінансових ризиків. Це пов’язано з удосконаленням нормативного регулювання забезпечення виконання зобов’язань позичальників за кредитними договорами з метою підвищення захисту прав кредитора та вкладників банків; забезпеченням ефективного функціонування агентства кредитних історій; створенням умов для підвищення якості кредитного аналізу платоспроможності позичальників і забезпеченості кредитів, у тому числі, надання фінансово-кредитним установам можливості перевіряти достовірність поданих документів потенційних позичальників.

У свою чергу, зниження частки проблемних активів, зростання й розвиток фондового ринку та сектору фінансових послуг забезпечується за рахунок посилення пруденційного нагляду за діяльністю банків та імплементації системи пруденційного нагляду за небанківськими фінансовими установами; посилення координації діяльності регуляторних органів фінансового сектору з метою моніторингу системних фінансових ризиків і вироблення погодженої стратегії й тактики регулювання фінансових ринків; посилення жорсткості вимог до управління ризиками, прозорості діяльності й розкриття інформації учасниками фінансового ринку.

Одним з інструментів оцінки та зниження кредитних ризиків є отримання банками інформації про сумлінність виконання позичальниками зобов’язань перед банками в рамках розвитку бази кредитних історій при обов’язковому забезпеченні прав суб'єкта кредитної історії (як юридичної, так і фізичної особи). Актуальне вирішення питань найскорішого розвитку ринку похідних інструментів для хеджування ринкових ризиків. Для цього потрібне залучення якомога ширшого кола учасників до цього ринку, зокрема з СНД, розробка нормативних документів з використанням передових стандартів розвинутих ринків, впровадження регулятивних вимог до операцій з похідними інструментами тощо.

– Поясніть детальніше, що таке скоринг?

– Скоринг – це математична модель у вигляді зваженої суми певних характеристик, за допомогою якої на основі минулого досвіду банк намагається з’ясувати ймовірність того, що конкретний позичальник не поверне вчасно кредит. Основним принципом побудови скорингової моделі є припущення, що майбутні клієнти комерційного банку будуть поводити себе так, як існуючі клієнти. Score – інтегральний показник, який характеризує ступінь кредитоспроможності позичальника. Інтегральний показник кожного клієнта порівнюється з певним критеріальним значенням. Позичальникам з інтегральним показником, вищим за критеріальне значення, видається кредит, а позичальникам із показником, нижчим від критеріального значення, – ні.

По суті, скоринг є методом класифікації сукупності позичальників на різні групи, коли необхідна характеристика невідома, проте відомі інші характеристики, які будь-яким чином коригують характеристику, яка цікавить. На практиці, в залежності від завдань аналізу позичальника, кредитний скоринг включає application-скоринг – оцінку кредитоспроможності претендентів на отримання кредиту (скоринг за анкетними даними використовується в першу чергу), behavioral-скоринг – оцінку імовірності повернення виданих кредитів (поведінковий аналіз), а також collection-скоринг – оцінку можливості повного або часткового повернення кредиту при порушенні термінів погашення заборгованості (розрахунок ризиків за портфелем). Нині відомі розробки SAS, KXEN, Experian, SPSS, EGAR – це не спеціалізовані програмні засоби для скорингу, а універсальні аналітичні інструменти (Data Mining), так зване «інтелектуальне ядро», яке можна в тому числі використовувати і для побудови власних скорингових моделей.

Тому, в більш повному розумінні, скорингова система зсередини являє собою складну систему автоматизації видачі споживчих кредитів у банківських відділеннях, торгових точках, через мережу Інтернет, яка в якості аналітичного ядра використовує вирішення однієї з відомих компаній-розробників.

Критерії вибору скорингової системи безпосередньо залежать від завдань. Більшість українських банків сприймають скоринг достатньо вузько, як процес математичного розрахунку скорингового балу на основі введених даних. При цьому часто роль скорингових систем нівелюється до рівня «скорингового калькулятора». А скоринговий комплекс загалом можна використовувати не тільки для повної автоматизації роботи інспекторів, а й для вирішення інших важливих завдань – роботи з «поганими кредитами», оптимізації маркетингових кампаній і сегментації клієнтської бази, боротьби з шахрайством, аналізу технічних перебоїв та управління ліквідністю.

– Що є головною перешкодою впровадження скорингу в банківській системі України?

– На мій погляд, головною перешкодою на шляху впровадження будь-яких скорингових систем, на думку експертів, залишається недостатність накопиченої інформації. Лише за цієї умови можна говорити про високий ступінь достовірності одержуваних у результаті даних. Використання ж комплексних скорингових систем на банківському ринку України поки доцільно використовувати лише для великих системних банків, які роблять основний акцент на роздрібне кредитування – коли воно поставлене на потік (особливо іпотека та автокредитування).

– Чому партнером семінару обрано саме компанію SAS?

– В Україні багато банків вже впровадили та використовують продукти SAS. Cеред найбільших – Райффайзен Банк Аваль, Приватбанк, Укрсиббанк та Кредитпромбанк. Окрім цього, Академія фінансового управління має досвід співпраці з SAS (Меморандум про співпрацю від 01.11.2011 р.).

На нинішньому семінарі представникам банків були продемонстровані рішення SAS, які активно використовуються в Україні. Зокрема, детально розглянуто досвід використання «SAS Бізнес-Аналітика» у ПАТ «Кредитпромбанк» (директор департаменту з управління фінансовими ризиками, к.т.н. І.В. Волошин). Перспективними напрямами використання Бізнес-Аналітики в банках, на його думку, є статичне та динамічне ціноутворення продуктових рядів, оцінка поведінкових грошових потоків, сегментація клієнтів, розробка нових моделей кредитного ризику, побудова маркетингових моделей попиту на кредити та пропозиції депозитів, оптимальне управління активами та пасивами банку, розпізнавання критичних ситуацій тощо.

У ході семінару також було висвітлено важливі питання управління ризиками в банківській діяльності. Особливу увагу учасники приділили управлінню операційними ризиками та новітнім технологіям з управління цими ризиками. Під час дискусії визначили проблемні питання з формалізації методології та технологій управління операційними ризиками та шляхи їх вирішення. Було також намічено наступні кроки взаємодії Академії фінансового управління, Національного центру підготовки банківських працівників України, компанії «SAS» та українських банків. Це – спільне проведення для банків навчання з використання інструментів Бізнес-Аналітики для регулярного аналізу ринків, аналізу банківських ризиків (ліквідності, кредитного, процентного, операційного тощо), розробки скорингових карт, проведення маркетингових досліджень, прогнозування ринкових показників (процентних ставок, курсів, цін активів) та стрес-тестування фінансового стану банків.

Після ретельного обговорення проблеми управління ризиками банків та механізмів запровадження стрес-тестування різноманітних видів банківського ризику в практику роботи банків України, учасники науково-навчального семінару висловили подяку організаторам і побажання проводити подібні зустрічі частіше. Вони зауважили, що в умовах зростання соціальної спрямованості фінансово-економічної політики уряду, посилення ролі банківської системи та необхідності імплементації інноваційних підходів до розвитку фінансової системи держави потрібна спеціалізована наукова інституція. Саме тому учасники семінару одностайно підтримали ідею щодо створення фахової Академії фінансових наук України.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

19 квітня 2012 року






СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З МФО: ЧАС ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ

Розвиток міжнародних фінансів у 2012 р. відбувається на тлі розгортання боргової кризи єврозони, істотної ймовірності її перетікання у банківську кризу, а також посиленні нестабільності функціонування глобального фінансового сектору.

Завідувач відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук, доцент Ярослава Базилюк підкреслює, що йдеться, насамперед, про поглиблення макрофінансових дисбалансів у переважній більшості країн світу; гальмування темпів економічного зростання, які призводять до збільшення боргового навантаження; погіршення стану державних та корпоративних фінансів.

– Я б відзначила, насамперед, посилення глобальних макроекономічних дисбалансів, – каже вона. – Прогнозні передбачення розвитку світової економіки та фінансів на 2012 рік та середньострокову перспективу вказують на значні накопичені глобальні макроекономічні дисбаланси, які на тлі значного боргового навантаження на державний та корпоративний сектори формують найбільш загрозливі виклики розвитку національних економік. Загальна проблема заборгованості, з урахуванням секторів домогосподарств, нефінансових та фінансових інституцій, демонструє вагомішу проблему фінансової стійкості національних систем. Зокрема, цей показник відношення боргу до ВВП складе для Японії – 512% ВВП, Великобританії – 507%, Іспанії – 363%, Франції – 346%, Італії – 314 %. Висока заборгованість недержавних секторів економіки зберігає на середньострокову перспективу значні ризики трансферту кризи на сектор державних фінансів, як це практикувалося під час кризи 2008 року. Велика ймовірність поширення цього процесу зберігається на тлі загальних прогнозів зниження економічної активності у 2012 році.

Старший науковий співробітник відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Олександр Лапко вважає, що в цих умовах одна з найвпливовіших серед МФО – МВФ планує низку заходів.

– Судячи з заявлених планів, основним сценарієм розвитку 2012 р. МВФ бачить гальмування темпів економічного розвитку у Єврозоні (внаслідок накопичення боргів, нестачі кредитування реальної економіки внаслідок слабкості банківського сектору та наслідків додаткової фіскальної консолідації). Економічний розвиток глобальної економіки у 2012 р. залишатиметься під тиском низки негативних чинників розвитку: фінансової розбалансованості та значної волатильності ключових сировинних біржових ринків. Зокрема, МВФ понизив прогноз зростання світової економіки у 2012 р. до 3,3% з 4% відносно очікуваних у вересні 2011 р. Фонд також скоректував прогноз зростання світової економіки на 2013 рік – до 3,9% з 4,5% (у 2011 р. зростання світової економіки становило 3,8%, а у 2010 р. 5,2%). Істотно погіршено прогнози динаміки ВВП Єврозони на 2012-2013 рр. Очікується рецесія економіки регіону у 2012 р. (ВВП Єврозони у 2012 р. скоротиться на 0,5% попри раніше очікуване зростання на 1,1%). Найбільший спад економік у 2012 р. прогнозується для Італії та Іспанії – на 2,2% і 1,7% відповідно (попри раніше очікувані на 0,3% та 1,1 % відповідно). Негативна динаміка ВВП цих країн, на думку МВФ, збережеться і в 2013 р. – спад економіки Італії складе 0,6%, Іспанії 0,3%.

На думку провідного наукового співробітника відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Дмитра Венцковського прогнози Світового Банку співставні з МВФ.

– Світовий банк прогнозує уповільнення зростання світової економіки в 2012 р. до 2,5% на тлі європейських боргових проблем, і відзначає негативний вплив європейської боргової кризи на країни, що розвиваються, – підкреслює він У 2013 р. зростання світової економіки очікується на рівні 3,1%. Для країн, що розвиваються, СБ знизив прогноз темпів зростання в 2012 р. до рівня 5,4%, а країн з високим рівнем доходів – на рівні 1,4%. Попри те, що бюджетні дефіцити у більшості розвинених країн зменшилися впродовж 2011 р., на 2012 р. також планується їхнє подальше зниження. Провідні міжнародні експерти відзначають, що ключовий ризик для багатьох урядів у 2012 р. буде пов’язаний із проблемами рефінансування боргів державного й корпоративного секторів, а також генеруванням на цій основі низки інших кризових явищ.

Окреслюючи прогнози для нашої держави, Ярослава Базилюк каже, що для України серед зовнішніх викликів у 2012 р. варто відзначити посилення національного диспаритету у міжнародному фінансовому та економічному співробітництві, і як наслідок – нагромадження макрофінансових дисбалансів. Насамперед, це пов’язано з дією зовнішніх чинників: гальмуванням зовнішньоторговельного співробітництва внаслідок помірних можливостей глобального економічного зростання; посиленням волатильності курсів валют та цін на ключові біржові товари на міжнародних ринках; підвищенням імовірності настання фіскальних криз та ескалації подій через незабезпеченість боргових зобов’язань у розвинених країнах – ключових торговельних партнерах України.

Враховуючи нестабільність міжнародного фінансово-економічного середовища, Світовий банк погіршив окремі прогнозні оцінки перспектив української економіки. Так, зростання реального ВВП України у 2012 р. очікується на рівні 2,5% відносно 5% у попередніх прогнозах. Прогнозування українського ВВП у 4% протягом 2013-2014 роках Світовим банком пов’язується із результативністю реформ. Поліпшення інфляційних очікувань з 10,0% до 9,4% із перспективою подальшого уповільнення до 7,1% також відноситься до очікуваних позитивних ефектів реформування в Україні.

Водночас Дмитро Венцковський відзначає високу оцінку Світовим банком змін у сфері державних фінансів – зменшення частки бюджетного перерозподілу ВВП (з 41,3% у 2012р. до 40% у 2014р.) та зниження рівня бюджетних видатків (з 43,8% у 2012р. до 41,7% у 2014р.). На цьому фоні очікується суттєве скорочення (до 1,7% у 2014р.) дефіциту Державного бюджету України, розрахованого із урахуванням балансу НАК «Нафтогаз України», що засвідчує перспективи додаткового скорочення цього показника за умов успішної реструктуризації держкомпанії.

Водночас залишаються ризики збереження дефіциту платіжного балансу України, який у 2012 р. складе 4,9% до ВВП. Прогнозне скорочення цього показника у 2013-2014 рр. на 0,7 в.п. до 4,2% до ВВП, є не стільки наслідком позитивних зрушень у структурі зовнішньої торгівлі, скільки прогнозуванням скорочення заборгованості та відповідним зниженням частки боргу у ВВП.

Які ж механізми співпраці задіюють МФО, зокрема МВФ, у таких умовах? Олександр Лапко у цьому контексті вказує на посилення ролі МВФ в сучасних умовах невизначеності середньострокової перспективи розвитку міжнародного фінансового середовища проявляється у розширенні використання механізмів стабілізації фінансових систем низки країн світу. Серед таких механізмів слід виділити Угоди Stand-By (SBA), Систему розширеного фінансування (EFF), Гнучку кредитну лінію (FCL), Кредитування підтримки ліквідності (PLL). Натепер обсяг узгодженого кредитування за цими фінансовими механізмами становить 163,3 млрд SDR, з яких 116 млрд SDR (або 71%) залишаються невикористаними, оскільки було запроваджено новий механізм. У рамках таких інструментів за останні три роки МВФ започаткував та відновив співробітництво із 24 країнами, у тому числі й Україною. Сукупна накопичена заборгованість країн перед МВФ на 31 січня 2012р. склала 66,7 млрд SDR.

На традиційні фінансові механізми допомоги країнам (Угоди Stand-By (SBA), Систему розширеного фінансування (EFF)) МВФ натепер зарезервував понад 55% ресурсів загального фонду кредитування. Загалом фінансовий механізм Stand-By (SBA) є найбільш поширеним у практиці МВФ. Сукупно за цим механізмом сформовано 65% сукупної заборгованості країн перед МВФ, а рівень вибірки ресурсів становить понад 50%.

Водночас дедалі більшої ваги набуває механізм гнучкої кредитної лінії, розробка якого стала одним з найважливіших антикризових рішень МВФ. На відповідний механізм МВФ вже передбачив 43,1% загального фонду кредитування. На кінець січня 2012 р. МВФ досягнув домовленостей з Польщею, Колумбією та Мексикою. Водночас механізм гнучкої кредитної лінії дотепер не отримав практичної реалізації, адже ресурси не використовувалось і цей обсяг становить 60,6% усіх невикористаних ресурсів МВФ. Тим часом у результаті глобального поширення фінансової кризи, лише за чотири роки сума резервованих МВФ ресурсів під кредитування збільшилася в 21,8 раза з 7,48 млрд SDR до 163,3 млрд SDR. До поширення кризи, на початок 2008 р., майже 100% кредитів надавалося через механізм Угоди Stand-By (SBA) та охоплювало лише 7 країн.

Аналітики Академії фінансового управління переконані, що, виходячи з цього, можна зробити висновок, що Україні варто було б переосмислити перспективи співробітництва з МФО.

– Справді, нині перед нашою державою постає серйозна потреба у переосмисленні перспектив співробітництва з міжнародними фінансовими структурами, зокрема напрямів реалізації такої співпраці – зауважує Ярослава Базилюк. Адаптація України до змін міжнародного фінансового середовища вимагає формування сучасної фінансової стратегії розвитку держави. Водночас пріоритети, орієнтири та практичний інструментарій мають враховувати низку системних ризиків, обумовлених посиленням ролі МФО у міжнародному фінансовому просторі. Зокрема, йдеться про часткову втрату нашою державою свободи у прийнятті фінансово-економічних рішень внаслідок висунення жорстких умов та вимог з боку МФО щодо практичної реалізації державної політики країнами-позичальниками; нарощення боргового тиску, що не забезпечується перспективами економічного відтворення, а його негативний вплив посилюється ознаками рецесії світової економіки; підвищення уразливості системи фінансової безпеки держави в результаті заміщення національних інтересів цілями наднаціональних структур.

– Враховуючи вагомість системних загроз, доцільно чітко визначити орієнтири стратегічного плану фінансового розвитку України у розбудові співробітництва з МФО – зазначає Ярослава Базилюк. Насамперед, поглиблення співпраці з МФО потрібно вибудовувати на основі паритетного визнання національних інтересів, що гарантуватиме можливість забезпечувати належний стан їхньої захищеності для України. При цьому розробка та реалізація стратегічного партнерства України з МФО має забезпечувати підвищення ролі антикризової складової фінансового й економічного розвитку та посилення фінансової стійкості національної економіки, а співробітництво з МФО – забезпечувати прогресивне реформування національної фінансової системи, зокрема через трансфер механізмів вирішення проблем середньострокових монетарних та фіскальних дисбалансів. Залучення фінансових ресурсів МФО повинне забезпечувати системну трансформацію національної моделі економічного розвитку, зокрема через широку апробацію фінансових механізмів МФО, зниження залежності вітчизняної економіки від зовнішніх чинників росту та зовнішнього попиту, а також посилення ролі ресурсів внутрішнього ринку.

– Аналіз ситуації свідчить, що співпраця має будуватися за кількома стратегічними напрямами, – зауважує Олександр Лапко. По-перше, потрібне розширення конкурентної альтернативності серед МФО. Для України є важливою активізація співробітництва з ЄІБ, що дасть змогу знизити залежність держави від ресурсів СБ та ЄБРР. Фінансово-ресурсний потенціал цієї організації дає можливість розраховувати на втілення проектів, масштабніших за рівень інших організацій. Водночас співробітництво у форматі ЄІБ має євроінтеграційні ознаки, що відповідає стратегічним пріоритетам України.

По-друге, має відбутися трансформація діалогу з МВФ щодо забезпечення консультативної моделі співробітництва. Тут важливо розпочати консультації про перспективи поширення дії на Україну нових фінансових механізмів МВФ, зокрема, зниження ролі Угод Stand-By (SBA) та відкриття Гнучкої кредитної лінії (FCL).

По-третє, додає Дмитро Венцковський, доцільним стане узгодження формату моніторингу ризиків та загроз, що генеруються у сфері міжнародних фінансів. Спостереження, контроль та оперативне реагування як базові елементи фінансової безпеки України, є практичним кроком у відповідь на посилення кризових явищ у міжнародному фінансовому середовищі. Трансфер досвіду МФО у запровадженні та розробці на основі моніторингу компенсаторних заходів реагування на випадок погіршення світової кон’юнктури є стратегічним елементом прогресивного реформування національної фінансової системи.

Дмитро Венцковський продовжує, що, по-четверте, потрібне розв’язання проблеми зміцнення інвестиційного потенціалу фінансового сектору України під потреби розвитку реального сектора економіки. Важливу інституційну підтримку цьому процесу забезпечить розширення консультативного співробітництва з МФО з метою посилення ролі фондового ринку у мобілізації внутрішнього фінансового потенціалу для розвитку внутрішнього виробництва (інтенсифікація ролі інституційних інвесторів – страхових та пенсійних фондів; залучення заощаджень громадян тощо).

По-п’яте, зазначає Олександр Лапко, необхідна адаптація прогресивних фінансових механізмів мобілізації ресурсів внутрішнього фінансового ринку. Тут доцільною стане реалізація сумісних проектів з МФО (ЄІБ, ЄБРР) щодо імплементації в умовах вітчизняного фінансового ринку механізмів формування Фондів інституційного фінансування. Сучасний досвід вказує на реальну можливість досягнення частки недержавних активів у таких фондах у 3-15 разів більше за державний внесок. Подібні фінансові механізми дадуть змогу підвищити результативність фінансування вітчизняного реального сектору, у тому числі для збільшення обсягів випуску адекватної сучасним потребам імпортозамінної продукції. В цьому аспекті корисним можуть бути створення тимчасових або ж постійно діючих фінансових механізмів за участю держави та МФО (з рівноцінною фінансовою участю у статутному капіталі) для забезпечення довгострокового фінансування пріоритетних проектів (насамперед, машинобудування, у тому числі сільськогосподарського, модернізаційні проекти ЖКГ тощо).

На думку Ярослави Базилюк, пріоритетною при цьому має стати орієнтація МФО на проекти сприяння розвитку та стимулювання малого та середнього бізнесу. З метою практичної трансформації національної моделі економічного розвитку опрацюванню підлягають можливості запровадження Національної програми гарантування кредитів, яка б передбачала використання державних гарантій для спеціальних фінансових установ, що беруть участь у формуванні «довгих» кредитних ресурсів на ринку, а також розбудови моделі бізнес-фінансового партнерства, що передбачає створення спільного фонду держави та приватних небанківських інвесторів, зокрема МФО, для фінансування спеціальних бізнес-проектів. Як свідчить практика діяльності Світового банку, втілення таких проектів є дієвою та перспективною альтернативою утворення Фондів інституційного фінансування. Таким чином держава отримує дистанцію для маневру в умовах високої плинності та непередбаченості перспектив світових фінансів.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

17 квітня 2012 року






ВИЗНАЧЕНІ НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОЇ СПІВПРАЦІ З НІМЕЦЬКОЮ КОНСУЛЬТАТИВНОЮ ГРУПОЮ

Президент ДННУ «Академія фінансового управління» Тетяна Єфименко провела ділову зустріч з представником Німецької консультативної групи з питань економічних реформ Рікардо Джуччі та керівником консалтингової компанії «Оттен Консалтинг» Томасом Оттеном. Зустріч з німецькими фахівцями стала продовженням діалогу щодо співпраці з європейськими структурами у рамках виконання урядових заходів з реалізації Програми економічних реформ та удосконалення чинного податкового законодавства.

У ході розмови керівник державної начально-наукової установи поінформувала співрозмовників про нещодавню зустріч з представниками Німецького Товариства з міжнародного співробітництва (GIZ) Регіною Бернхард та Астрід Темплін, на якій сторони домовилися окреслити напрями співпраці щодо адаптації українського податкового законодавства з Регламентами та Директивами Європейського Союзу. Вона звернула також увагу на необхідність гармонізації норм податкового та митно-тарифного законодавства.

Керівник Німецької консультативної групи з питань економічних реформ Рікардо Джуччі заявив про готовність до продовження співпраці, розпочатої декілька років тому. Тим паче, що Академія фінансового управління нині стає інтелектуальним центром, де зібрані кращі фахівці фінансової сфери, які досліджують актуальні проблеми і ретельно працюють над пропозиціями щодо приведення українського законодавства до європейських зразків. Сторони домовилися конкретизувати схеми, за якими надалі будуватимуть подальше співробітництво.

У зустрічі взяли участь керівники окремих структурних підрозділів Академії фінансового управління Людмила Олейнікова, Валентина Плескач, Світлана Сороко.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

23 березня 2012 року






ПЕРШОМУ МІНІСТРОВІ ФІНАНСІВ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ ГРИГОРІЮ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ П’ЯТАЧЕНКУ – 80 РОКІВ


Сьогодні славетний ювілей – 80 років Почесному директорові Науково-дослідного фінансового інституту Академії фінансового управління, професору, заслуженому економістові України, першому Міністру фінансів незалежної України Григорію Олександровичу П’ятаченку. З цієї нагоди відбулося урочисте засідання Вченої ради Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», участь у якому взяли керівники Міністерства фінансів України, представники Національного банку України, Національної академії наук України, провідних навчальних і наукових установ. Привітати першого Міністра фінансів незалежної України прибули керівники Міністерства фінансів та Міністерства економіки України минулих років Петро Германчук, Ігор Мітюков, Станіслав Буковинський, Василь Роговий, Роман Шпек.

Відкрила засідання Президент Академії фінансового управління Тетяна Єфименко. Вона підкреслила, що життєвий шлях Григорія Олександровича П’ятаченка нерозривно пов’язаний із розбудовою якісно нової фінансової системи держави у складних умовах переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки, з формуванням структури, функцій і кадрового складу Міністерства фінансів України як рушійної сили економічних реформ, центру підготовки та фінансового забезпечення стратегічних управлінських рішень.

Присутні наголошували, що за свого керівництва Міністерством фінансів незалежної України ювіляр із гідністю обстоював національні інтереси держави, докладав чималих зусиль для розробки й ухвалення нових законодавчих і урядових нормативно-правових актів у галузі державних фінансів, що забезпечило фінансову підтримку конкурентоспроможних галузей та стратегічно важливих підприємств, вітчизняної науки та освіти в кризових умовах. На цьому зробив акцент Директор департаменту роботи з персоналом, запобігання та протидії корупції Міністерства фінансів України Сергій Романченко, передаючи Вітальний адрес і Почесну грамоту від Міністерства фінансів України.

Григорій П’ятаченко – визнаний учений-економіст у галузі фінансів. Своїми науковими працями він зробив значний внесок у розвиток фінансової науки, її методології, зокрема теорії та практики управління державними фінансами, вдосконалення бюджетної системи. Його праці, присвячені дослідженню історії фінансів, фінансового управління в Україні, стали широко відомими не лише в Україні, а й за її межами. Тому особливо зворушливими були вітання від представників наукової спільноти, й передусім від академіка Національної академії наук України Анатолія Чухна. Окремі поздоровлення приготували колективи Київського національного університету імені Тараса Шевченка й Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України.

Колективи Міністерства фінансів України та Академії фінансового управління щиро вітають засновника та Почесного директора Науково-дослідного фінансового інституту Академії фінансового управління Григорія Олександровича П’ятаченка з 80-річчям і зичать йому богатирського здоров’я, міцності духу та натхнення для подальших звершень.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

22 березня 2012 року






АКАДЕМІЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ НАЛАГОДЖУЄ СПІВПРАЦЮ З НІМЕЦЬКИМ ТОВАРИСТВОМ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

Президент Академії фінансового управління Тетяна Єфименко провела зустріч з представниками Німецького Товариства з міжнародного співробітництва (GIZ) Регіною Бернхард та Астрід Темплін. Метою діалогу стало окреслення напрямів співпраці, спрямованих на теоретичний і практичний супровід економічних реформ в Україні, зокрема податкової, з урахуванням європейського досвіду.

У ході зустрічі німецька сторона була поінформована про хід реформ в українській економіці у сфері оподаткування. Акцент зроблений на імплементації Податкового кодексу України, протягом 2011 року ухвалено 10 законів про внесення змін до Податкового кодексу і майже 200 нормативно-правових актів на його реалізацію. Поряд з цим, у рамках виконання урядових заходів щодо реалізації Програми економічних реформ виникають питання, які вимагають оперативного вирішення і відповідної підготовки щодо внесення необхідних змін до ПКУ. При цьому значна увага приділялася відповідності цих норм до директив та регламентів Європейського Союзу.

Під час розмови президент Академії фінансового управління Тетяна Єфименко підкреслила, що робота над удосконаленням норм податкового законодавства нині потребує особливої уваги. Серед іншого потрібні зміни у сфері оподаткування природних ресурсів, екологічного податку бізнесу. Ведеться робота щодо подальшого впровадження міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Президент Академії наголосила, що в зв’язку з цим українська сторона потребує порад кваліфікованих європейських експертів. Одночасно з прийняттям Митного кодексу виникатиме необхідність його гармонізації з Податковим кодексом, в частині удосконалення митних процедур, обміну інформацією тощо. «Потрібно встановити такі правила, які були б зрозумілими і платникам податків і тим, хто відкриває нову справу, насамперед, іноземним інвесторам», – підкреслила Тетяна Єфименко.

Менеджер департаменту з розвитку та планування проектів Регіна Бернхард, у свою чергу, запевнила, що українське Бюро Німецького Товариства міжнародного співробітництва готове взяти на себе функцію тривалої роботи з підтримки економічних реформ в Україні, і запропонувала погодити основні напрямки такої співпраці та сфери, за якими буде налагоджено тіснішу співпрацю. Німецькі експерти найближчим часом мають намір розглянути план, запропонований українською стороною, погодити його з керівництвом і відповідно до нього виробити основні напрями співробітництва.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

21 березня 2012 року






ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДРЕСНОГО МЕХАНІЗМУ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Одним із основних чинників підвищення соціальної захищеності, зокрема вразливих верств населення, є забезпечення адресного механізму надання соціальних послуг. Про шляхи розв’язання цієї проблеми розповідає завідувач відділу бюджетної системи відділення бюджетної політики та розвитку бюджетної системи ДННУ «Академія фінансового управління», доктор економічних наук, доцент Клавдія Василівна Павлюк.

– Чому, на ваш погляд, необхідно вводити адресну соціальну допомогу?

– Основним аргументом на користь адресності є принципи ефективності і рівності. Адресність є ефективнішою, ніж універсальність, оскільки гроші витрачаються на тих, хто їх потребує, а також не створюється надлишок ресурсів у тих, хто отримує допомогу (тобто люди з певними проблемами отримують стільки, скільки їм потрібно). Однак для досягнення більшої ефективності існують певні перешкоди. Наприклад, для того, щоб потрапити у фокус соціальної підтримки, необхідно чітко визначити основні характеристики індивідів. Для цього слід провести перевірку наявних потреб та засобів для існування, а досвід використання соціологічних опитувань показує, що часто методи перевірки бувають надто агресивні, складні або ж принизливі. Існує також проблема визначення та встановлення меж надання допомоги, зокрема, за яких умов відбувається припинення надання допомоги. Цю проблему зазвичай називають «пасткою бідності» в соціальному забезпеченні, адже людина втрачає набагато більше, якщо її прибутки трохи збільшуються.

Проте адресний розподіл благ не завжди охоплює всіх малозабезпечених. Часто люди не звертаються за соціальною допомогою частково тому, що нічого не знають про її існування, частково тому, що не вірять у можливість отримання допомоги, або через складність процедур реєстрації, а також тому, що соромляться «стигматизації». Однак ефективність адресності не обов’язково означає те, що допомога спрямована тим, хто має найбільші потреби. Існує явище, яке має назву «парадокс» адресності: забезпечення людей, чиє становище є найскрутнішим, потребує більше ресурсів, щоб задовольняти якнайбільше їхніх потреб; натомість можна охопити забезпеченням більше людей, задовольнивши лише їхні базові потреби при меншому використанні ресурсів.

– Яке коло питань потрібно вирішити для забезпечення адресності?

– Проблема адресності є однією з центральних в розробці практичного інструментарію державної політики надання соціальних послуг. Вона охоплює широке коло питань, які вимагають теоретичного і практичного опрацювання. Це, зокрема, удосконалення методичної бази виявлення вразливих верств населення, що потребують надання соціальних послуг, розробка сучасної методики визначення бідності, а також переліку індикаторів, що відображають реальні характеристики рівня споживання вразливих верств населення, та критеріїв ефективності механізмів забезпечення адресності соціальних послуг.

У числі завдань – вибір методології забезпечення адресності; підвищення точності визначення одержувачів допомоги за рахунок мінімізації помилок включення і помилок виключення; а також порівняльна оцінка додаткових адміністративних витрат (забезпечення фінансовими ресурсами робіт з ідентифікації одержувачів допомоги – збору і перевірки документів про джерела доходу, підвищення рівня кваліфікації працівників соціального захисту, додаткові матеріальні витрати тощо) з обсягом економії фінансових ресурсів у зв’язку з підвищенням адресності цільової групи одержувачів соціальних послуг.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що природою процесу забезпечення адресності є надання соціальних послуг тим, хто їх дійсно потребує, і виключення тих, хто не має у цьому потреби.

– За якими основними напрямами слід будувати механізм адресності?

– Побудову ефективного механізму адресності надання соціальних послуг необхідно здійснювати за трьома основними напрямами. Найперше – це визначення цільових соціальних груп одержувачів соціальних послуг. Другим напрямом є розвиток методів забезпечення адресності для ідентифікації та спрямування ресурсів на потреби цільової соціальної групи, третім – створення адміністративної структури для реалізації методології забезпечення адресності.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» цільовими групами одержувачів соціальних послуг (бенефіціарами) є окремі соціальні групи чи індивіди, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Отже, перевагою адресної форми соціальної підтримки є те, що в умовах обмеженого соціального бюджету вона найбільш ефективно забезпечує надання допомоги саме тим, хто її реально потребує.

– Яка інформація має збиратися про претендентів на отримання соціальних послуг?

– Для впровадження механізму адресності надання соціальних послуг необхідно провести ретельний збір, оцінку та перевірку достовірності інформації про претендентів на отримання соціальних послуг. Така інформація ділиться на три основні позиції. По-перше, соціальні і демографічні характеристики одержувачів соціальних послуг (включають відомості про: кількість членів та склад родини та (або) домогосподарства бенефіціарів, інвалідність, часткова втрату рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофу тощо). По-друге, дохід одержувачів соціальних послуг (зазвичай враховується заробітна плата на основному та інших робочих місцях, самозайнятість, трансферти від держави в грошовій або іншій формі (пенсія, дитячі допомоги) і неофіційний дохід). І по-третє, майно одержувачів соціальних послуг (оцінка майна зазвичай включає облік тих, що належать заявникові або домогосподарству, об’єктів нерухомості, автомобілів, ощадних рахунків, земельних ділянок та іншого майна, що відображає рівень добробуту домогосподарства).

Різні методи забезпечення адресності передбачають збір різної інформації про претендентів на надання соціальних послуг, а також різні способи визначення рівня нужденності на основі цієї інформації. Зарубіжний досвід розкриває три провідні варіанти забезпечення адресності. Категоріальна оцінка забезпечення адресності є зазвичай найпростішою і передбачає оцінку тільки соціальних і демографічних характеристик особи або домогосподарства для визначення права на отримання соціальних послуг.

– Які варіанти застосовуються в Україні?

– В Україні зазвичай використовуються два варіанти подібної схеми. Перший – категоріальна оцінка «громадян, що заслуговують допомоги» використовується в практиці надання соціальних послуг певним професійним групам (наприклад працівникам судової системи або правоохоронних органів), громадянам, що мають заслуги перед батьківщиною (ветерани праці та ветерани Великої Вітчизняної Війни), а також постраждалим громадянам (наприклад, від Чорнобильської катастрофи). Другий – категоріальна оцінка «соціально вразливих верств населення». Вона використовується в практиці надання соціальних послуг певним категоріям домогосподарств або окремим особам, які вважаються найбільш вразливими в соціальному плані. В Україні, наприклад, різні пільги надаються багатодітним сім’ям, самотнім особам похилого віку, інвалідам тощо. При цьому зазвичай оцінюється загальний рівень доходу домогосподарства, або рівень доходу і майно. Оскільки доволі часто буває важко оцінити реальний рівень доходу домогосподарства, використання такого методу вимагає ретельної перевірки відомостей, що надаються. Цей метод використовується в Україні при наданні житлових субсидій.

– Відомо, що існують різні варіанти такої оцінки. Розкажіть про них трохи детальніше.

– Існує три варіанти оцінки. Найперше – оцінка рівня доходів. При використанні цієї форми оцінки нужденності зазвичай враховується загальний дохід і число членів сім’ї. Дохід на одного члена сім’ї порівнюється з граничним значенням нужденності (межею бідності). Допомога надається тим, чий дохід нижчий за граничне значення нужденності, а ті, чиї доходи виявилися вищими, допомоги не отримують. Другий варіант – оцінка рівня доходів у поєднанні з приналежністю до певної категорії. Ця форма перевірки нужденності є поєднанням оцінки доходів і оцінки приналежності до соціально вразливої категорії (категоріальний «фільтр»).

Третьою є оцінка доходів і майна. На додаток до рівня доходів при перевірці нужденності використовується також оцінка майна, що належать домогосподарству. Існує також три основні форми оцінки майна: «фільтр», «граничне значення» і метод доходу від майна. Метод фільтру обмежує число одержувачів допомоги тільки тими, хто не володіє певною категорією майна, наприклад другим житлом. Метод «граничного значення» накладає обмеження на вартість майна, що належить претендентам на надання соціальних послуг. Домогосподарство, що має потребу, може володіти різним майном, проте його вартість не повинна перевищувати певне «граничне значення». Окрім цього існує оцінка нужденності непрямими методами. Вона ґрунтується на зборі інформації про соціальні і демографічні характеристики, дохід і майно претендентів на отримання соціальних послуг. На відміну від вищезазначених методів оцінка доходів за даним методом не є провідним компонентом.

– Як можна зібрати необхідну інформацію про отримувачів соціальних допомог і пільг?

– Нині всі органи соціального забезпечення якоюсь мірою використовують інформаційні технології для обліку громадян, які отримують соціальні послуги, пільги та допомогу від держави. Однак доволі часто бази даних про пільгові категорії розрізнені, інформація дублюється, а її актуальність залишається достатньо низькою, що істотно обмежує ухвалення обґрунтованих управлінських рішень. Отримати необхідну інформацію про отримувачів соціальних послуг дасть змогу система персоніфікованого обліку категорій громадян, які є одержувачами соціальних гарантій, пільг та послуг, а також обліку фінансових коштів, що спрямовуються на їхнє покриття.

Для створення такої системи обліку необхідно провести інвентаризацію соціальних пільг, яка дасть змогу чітко розмежувати соціальні зобов’язання за рівнями відповідальності; виявити малоефективні і неефективні місцеві пільги та соціальні послуги, які, по-перше, грають незначну роль у бюджеті домогосподарств, по-друге, дублюють інші соціальні зобов’язання, по-третє, накладають надмірні зобов’язання на бюджет регіональних органів влади і тому не фінансуються або фінансуються частково.

– Що входить в інвентаризацію соціальних послуг?

– Інвентаризація соціальних послуг та обсягу їх фінансування включає низку факторів. Сюди, зокрема, входить правовий аналіз всіх соціальних послуг, що фактично надаються на території регіону, з метою визначення рівня фінансової відповідальності за їхнє надання; аналіз обсягу необхідних витрат на надання кожного виду соціальних послуг в регіоні. Необхідне також порівняння отриманих даних з обсягом фінансування, що фактично надається, по кожному виду соціальних послуг, визначення обсягу державних і регіональних зобов’язань, що не фінансуються, які повинні стати предметом обговорення при формуванні міжбюджетних відносин; а також оцінка місцевих пільг з погляду їхньої економічної доцільності для бюджету домогосподарств (чи мають вони дієве значення для соціальної підтримки малозабезпечених сімей), фінансових можливостей місцевого бюджету (чи не накладають надмірних зобов’язань на бюджет) і правомірності (чи не підміняють собою державні соціальні зобов’язання).

У контексті забезпечення адресності надання соціальних послуг доцільним є збір достовірної і систематизованої інформації для ухвалення обґрунтованих і ефективних управлінських рішень. Для цього в Україні необхідно розробити та впровадити соціальні паспорти родини та (або) домогосподарства, осіб, потенційних отримувачів соціальних послуг для створення інформаційної бази даних, яка даватиме змогу зіставляти розвиток усіх регіонів, проводити аналітичні дослідження у сфері соціально-економічного розвитку територій.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

22 лютого 2012 року






ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ У 2012 Р.

У рамках обговорення прогнозних показників Державного бюджету на середньострокову перспективу в Академії фінансового управління оцінено основні ризики, пов’язанні з виконанням бюджету. Одним із основних факторів є погіршення приросту економічного зростання у 2012 р., нижче показників, що закладалися при підготовці бюджету на 2012 р. Про вплив цих загроз на дефіцит Державного бюджету у 2012 р, а також можливі заходи держави зі стимулювання економічної активності розповів старший науковий співробітник відділу управління державного боргу відділення управління державними фінансами ДННУ «Академія фінансового управління» Василь Йосифович Башко.

Кон’юнктура на зовнішніх ринках металів. Економічне зростання в Україні суттєво залежить від кон’юнктури на зовнішніх ринках чорних металів (рис. 1). Незважаючи на те, що в структурі ВВП експортні надходження від металопродукції становлять 15%, загальний мультиплікативний вплив цього фактора на розвиток економіки України сягає 70%.

Починаючи з жовтня 2011 р., на зазначені групи товарів розпочався стійкий тренд зниження попиту та цін. У грудні 2011 року усереднені ціни на сталь вуглецеву знизилися порівняно із середньорічною ціною на 9% до 778 дол. США (рис. 2), а в січні 2012 р. зросли до 780 дол. США. Відповідно до прогнозів міжнародних експертів на початку 2012 р. ціни на чорні метали дещо підвищаться, однак це зростання буде нестійким і до 2013 р. очікується подальше погіршення кон’юнктури. Очікується, що загалом за 2012 р. ціни на вуглецеву сталь залишаться на рівні 2011 р.

Прогнози щодо темпів зміни обсягу виробництва сталі вуглецевої в світі варіюються від -2 до +7% (табл. 1). При цьому основна частка зростання припадатиме на Китай. У країнах ЄС, на які припадає до 50% експорту вітчизняної металопродукції, нижче ніж очікувалось економічне зростання до 0,5% ВВП також вплине й на фізичні обсяги експорту з України зазначених груп товарів.

Негативний тренд спостерігається і на ринку залізної руди, ціни на яку знизяться до 150 дол. США за тонну у 2012 р., 135 дол. у 2013 р. та 120 дол. у 2014 р. (рис. 3).

Враховуючи вищезазначене, очікується, що обсяг експортних надходжень від товарів груп 26, 72 та 73 в доларовому еквіваленті збільшиться у 2012 р. на 2% і становитиме близько 24,5 млрд. дол. або 14,9% до ВВП попереднього року в доларах США. За рівності інших умов, вплив зовнішньої кон’юнктури на ринку металів, обумовить збільшення ВВП на 1%, що значно менше порівняно із 2011 р., коли з 5,2% реального зростання ВВП 4,0% було забезпечено за рахунок цього фактора.

Сільське господарство. У структурі валової доданої вартості сільське господарство займає 7,5%. Проте, враховуючи що значна частина сільськогосподарської продукції експортується, разом із мультиплікативним впливом динаміка сільськогосподарського виробництва визначає майже 10% росту всієї економіки. За попередніми даними, у 2011 р. темп зростання обсягу виробництва сільського господарства склав 17,5%, а його безпосередній вклад у зростання ВВП в 2011 р. становив +1,4%. Висока база порівняння, що була досягнута, в тому числі, і завдяки сприятливим погодним умовам, не дає підстав розраховувати на аналогічні результати у 2012 р. Хоча обсяг засіяних озимими культурами площ, як і в попередньому році, збільшився на 1,9%, несприятливі погодні умови узимку 2012 р., за оцінками експертів, призведуть до втрати озимих культур на 30–40% площ. Існують ще й інші фактори, що стримуватимуть розвиток сільського господарства (відсутність кредитних ресурсів, відмова відшкодування ПДВ експортерам зерна). Тому, очікуваний у 2012 р. приріст с/г виробництва на рівні 2-4% забезпечить приріст ВВП на 0,3%.

Будівельна галузь у структурі доданої вартості займає близько 3% однак також має значний мультиплікативний вплив на інші галузі економіки. Незважаючи на незначні обсяги кредитування житлового будівництва, упродовж 2011 р. спостерігався приріст виробництва на 11,1%. Високий результат був отриманий внаслідок дії таких факторів: наявність значної кількості об’єктів нерухомості законсервованих у 2008-2009 рр., та добудованих у 2011 р., особливості обліку самобудів, щодо яких у 2011 р. було прийнято рішення про офіційне оформлення.

Беручи до уваги невизначеність щодо подальших коливань курсу долара США та євро, у яких переважна більшість домогосподарств тримають заощадження, очікується що у 2012 р. населення активно інвестуватиме у нерухомість. Тому очікується зростання доданої вартості у будівельній галузі на 3-4%, внаслідок чого буде забезпечено приріст ВВП на 0,2%.

Інші галузі економіки. Враховуючи низький як внутрішній так зовнішній попит, очікується що темп зростання інших галузей економіки, не пов’язаних з кон’юнктурою на зовнішніх ринках металів, сільським господарством та будівельною галуззю, не перевищить 4%. Внаслідок впливу цих галузей приріст ВВП складе 0,5%.

Підсумок: Очікуваний темп економічного зростання за незмінних умов може скласти майже 2,0%. Прогнози інших установ щодо показників економічного зростання в Україні на 2012 р. представлені в табл. 2. Враховуючи вищезазначене, песимістичний прогноз щодо обсягу ВВП становить 1478 млрд. грн.

Доходи, видатки та дефіцит Державного бюджету у 2012 р.

Приріст ВВП, закладений у Державному бюджеті на 2012 р., становить 3,9%, до 1500 млрд. грн. Це генерує додаткові ризики стосовно виконання дохідної частини бюджету та дотримання запланованих обсягів дефіциту бюджету. Нижчі показники зростання ВВП на 2012 р. призведуть до відповідного зменшення доходів бюджету. Виходячи з частки перерозподілу доходів через державний бюджет на рівні 23%, доходи державного бюджету можуть бути меншими від запланованих на 5,1 млрд. грн.

Водночас зниження економічної активності призведе до зростання видатків Державного бюджету. По-перше, зменшення власних надходжень Пенсійного фонду обумовить необхідність зростання видатків з Державного бюджету на підтримку Пенсійного фонду на 3,3 млрд. грн. По-друге, виникнуть додаткові видатки на підтримку місцевих бюджетів за рахунок трансфертів з Державного бюджету. Також зростуть видатки й інших соціальних фондів, зокрема на підтримку безробітних.

Таким чином, обсяг дефіциту державного бюджету може бути на 10 млрд. більшим, ніж це передбачено у законі про Державний бюджет на 2012 р., а його рівень збільшитися до 2,4% ВВП проти 1,7% запланованих урядом. Враховуючи зниження зовнішнього попиту, а також звуження обсягів кредитування вітчизняними банками, такий рівень дефіциту бюджету буде адекватним очікуваному стану економіки.

При цьому уряд дуже обмежений у джерелах фінансування зазначеного дефіциту бюджету. Залучати кошти на зовнішніх ринках у 2012 р. буде недоцільно через високі ставки. Внутрішній ринок також обмежений, хоча очікується, що внаслідок зменшення кількості кредитоспроможних позичальників та невизначеності щодо динаміки курсу долара США та євро, облігації уряду можуть стати доволі привабливим об’єктом інвестування. Держава також може посилити економічне зростання за рахунок підтримки житлового будівництва. По-перше, співфінансування домогосподарствами 50% витрат на будівництво, дасть змогу залучити неорганізовані заощадження, що не працюють на економіку. Тому враховуючи, що будівельна галузь має значний мультиплікативний ефект, виділивши на ці цілі хоча б 5 млрд. грн. уряду вдалося б додатково збільшити приріст ВВП на 0,8%.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

14 лютого 2012 року






ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПОСИЛЕННЯ ВИКЛИКІВ І ЗАГРОЗ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Ринкові відносини нині зайняли міцні позиції в економіці України. Така ситуація потребує постійного врахування їхньої дії в системі державного управління. Водночас, банківський сектор функціонує за власними правилами, які нерідко призводять до криз, зокрема до останньої, від якої Україна не оговталася дотепер. Про те, яким чином можна організувати державне регулювання банківської діяльності в Україні в умовах посилення викликів і загроз ринкової економіки, розповідає завідувач відділу фінансових ринків відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», доктор наук з державного управління, доцент Ольга Михайлівна Іваницька.

– Чим характерна діяльність банків в умовах ринкової економіки?

– Однією з іманентних характеристик ринкової економіки є конкуренція, яка виштовхує неплатоспроможні інституції з ринку. Банківська ж система – це захищена сфера, якою опікується уряд. У результаті банківські структури не підпорядковані дії ринкових правил, що у наслідку призводить до більш недосконалої банківської справи. Причому, явище надмірної підтримки банків державою є широко розповсюдженим. Як правило, банки банкрутують під час кризи за «ланцюговою» реакцією. Зокрема, у 1994 р. в Україні завершили свою діяльність 11 банків, під час кризи 1998 р. збанкрутувало 16 установ, криза 2007-2009 рр. привела до банкрутства майже 20 банків, і цей процес досі ще не завершився. Однак причинно-наслідкові зв’язки є взаємоперехресні. З одного боку, наслідком кризових явищ є банкрутства банків, з іншого – недосконалість банківської діяльності є причиною криз. Державна опіка приводить до запізнення реагування на фінансові негаразди.

Диктат ринкової економіки щодо необхідності постійного нарощування масштабів і розширеного відтворення діяльності економічних агентів у банківському секторі має спотворені форми. З одного боку, банк як комерційна структура має постійно збільшувати обсяги своєї діяльності. З іншого, робота банку підпорядкована виконанню нормативів НБУ, що обмежує її. Отже, незважаючи на ризиковість кредитних операцій, банки постійно пускають залучені кошти в обіг, нарощують депозитну базу не тільки для того, щоб збільшувати обсяги активних операцій, а й для того, щоб розрахуватися з попередніми вкладниками. Цей процес є циклічним, що в результаті веде до розриву між реальними потребами економіки та розміром банківського сектора. Він розростається також за рахунок спекулятивних операцій, розгортання ринку похідних цінних паперів та інших фіктивних операцій.

Ринкові «неспроможності» банківської системи України полягають ще й у диспропорції щодо спрямування власних і залучених фінансових ресурсів. Місія банків щодо підтримки реальної економіки лише декларується. На практиці ж лише третина банківських кредитів іде на розвиток реального сектора, решта – орієнтується на фінансування операцій зі швидким обігом коштів у сфері торгівлі, нерухомості, тобто потенційних фінансових бульбашках. З цієї третини, що спрямована на фінансування суб’єктів господарювання, значна частка іде тим суб’єктам, які займаються підприємницькою діяльністю з нульовою сумою (за терміном Г.Лейбенштейна), тобто, не роблять внеску в національну економіку. Отже, їхнє кредитування не дає належного ефекту для економіки держави та не сприяє її розвиткові на інноваційній основі. Значна частка коштів спрямовується також на роздрібне кредитування населення та міжбанківське кредитування, що породжує явище гіпертрофованого міжбанківського ринку.

– Проте саме банківська сфера України стала «першопрохідцем» на міжнародні ринки…

– Погоджуся, що роль банків в інтернаціоналізації економічної діяльності є значущою. Саме українські банки, а потім інші фінансові інституції, прокладали перші шляхи до міжнародних ринків, як фінансових, так і опосередковано товарних. Банківська сфера є основним «вікном» для надходження іноземного капіталу не тільки в Україну, а й інші країни колишнього соціалістичного табору. Не зупиняючись на позитивних моментах цих процесів, варто зазначити, що неконтрольоване державою надходження іноземного капіталу може приводити до принаймні двох негативних наслідків – експорту інфляції та імпорту суверенітету. Крім того, банківські інституції вже давно підсіли на «голку» залучення зовнішніх джерел фінансування, яких у недостатньо, зважаючи на тривалі кризові явища в країнах Європи.

В умовах обмеження доступу до фінансових ресурсів більшість з потужних банківських структур, які мають вільні кошти, підтримують своїх «великих побратимів» з іншого регіону. Аналітики видання Money Morning, зокрема, зазначають, що майже 29 % кредитних ресурсів найбільших американських банків упродовж двох останніх років спрямовувалися на підтримку рівновеликих банків Європи. Інертність поведінки банківських установ не дає змоги активізувати інвестиційну діяльність на внутрішньому ринку. Враховуючи також доведений факт того, що підприємницьке середовище України є гіперризиковим, банки підвищують відсоткову ставку за кредитами, що робить їх недоступним для більшості вітчизняних суб’єктів підприємництва.

– Виходячи із цього, якими, на вашу думку, мають бути державні заходи регулювання банківського сектору?

– Вважаю, що державні заходи регулювання банківського сектору мають бути спрямовані передусім на використання внутрішнього інвестиційного потенціалу України. Насамперед, має бути удосконаленим процес акумулювання вільних фінансових ресурсів як фізичних, так і юридичних осіб. При цьому особливо важливим є полегшення доступу до кредитів на регіональному рівні. Для досягнення цієї мети доцільно розвивати різні інституційні форми кредитування. Зокрема, пожвавити діяльність регіональних, кооперативних банків і кредитних спілок і спрямувати її саме на кредитування місцевих суб’єктів господарювання. Необхідно відпрацювати заставно-гарантійні механізми для інвестування і кредитування перспективних програм і проектів, у тому числі передбачити можливість розширення переліку об’єктів, що можуть закладатися під кредит, зокрема, за рахунок об’єктів інтелектуальної власності, земельних ділянок тощо.

Необхідно також стимулювати розвиток операцій факторингу та ретельно відпрацювати його механізми, особливо стосовно надання таких послуг підприємствам малого і середнього бізнесу. Слід передбачити нормативно-законодавче підґрунтя застосування українськими підприємствами в сфері зовнішньоекономічної діяльності операцій форфейтингу, які практично не застосовуються в Україні. Нарешті, варто вірно вибирати певні ключові галузі та сфери економіки, які здатні передавати початковий інвестиційний імпульс іншим галузям, зокрема об’єктам інфраструктури.

– Отже, завданнями державного регулювання банківської сфери має бути…

– Насамперед, стимулювання кредитування пріоритетних галузей і суб’єктів підприємництва, діяльність яких має народногосподарський ефект і може передавати інвестиційний імпульс іншим економічним сферам. Необхідно також підтримати розвиток різноманітних форм та інструментів фінансового ринку, сприяти диверсифікації діяльності банків на різних ринках з метою збільшення частки їхніх власних доходів і капіталу. А ще – слід підтримати розвиток різних форм взаємодії та партнерства між фінансовими інституціями ринку, стимулювання процесів формування фінансових консорціумів, синдикатів і холдингів.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

9 лютого 2012 року






ПРОАКТИВНЕ АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПРОГРАМАМИ РОЗВИТКУ ЗА УМОВ ПОШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ВИВЧАЛИ НА МАЙСТЕР-КЛАСАХ У МІНІСТЕРСТВІ ФІНАНСІВ

Фахівці Академії фінансового управління взяли участь у майстер-класах за тематикою «Проактивне антикризове управління програмами розвитку за умов поширення фінансової кризи», які відбулися 17-18 січня 2012 року у приміщенні Міністерства фінансів України.

Навчання було організоване для керівників самостійних структурних підрозділів центрального апарату Міністерства та їхніх заступників, керівників самостійних структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Міністром фінансів, на виконання окремого доручення Міністерства фінансів України №03000-04/1 з метою впровадження проектного підходу в практику роботи відомства та його підрозділів в органах виконавчої влади.

Захід присвячений аналізу сучасних підходів і практик японських корпорацій до управління інноваціями в умовах фінансової кризи, в основі яких лежить стандарт «Керівництво з управління інноваційними проектами та програмами підприємств» (Р2М). Його теми ілюструються прикладами з практики відомих японських і світових компаній та інноваційними програмами, втіленими в різних країнах за угодою урядових структур, як, наприклад, між Японією та Україною.

Упродовж двох днів учасники майстер-класів розглядали низку тем, пов’язаних з питаннями управління проектами та програмами розвитку в умовах кризи. Зокрема, проаналізовані проекти, програми та портфелі проектів у діяльності системи державних фінансів України, методологія та інструменти управління проектами, система знань Р2М. Обговорено нові глобальні виклики та місії програм розвитку фінансових систем в умовах кризи, політику та стратегію управління проектами в сучасних умовах. Учасники майстер класів ознайомилися з питаннями гармонізації вільних економічних зон на прикладі Японії та мега-трендами в економічному розвитку Японії та України.

Слухачі також вивчали застосування японської моделі Р2М в якості системних знань з управління інноваційними програмами розвитку фінансового сектору в умовах турбулентності. Вони ознайомилися з порівняльним аналізом пенсійної системи та розвитком охорони здоров’я в Японії та Україні, структурою корпоративного стандарту управління проектами та програмами Міністерства фінансів України, моделями державної підтримки інфраструктурних проектів в Японії. Серед питань, які розглядали учасники майстер-класу, – національна інноваційна модель управління проектами і програмами Японії, дорожня карта інноваційних програм Японії та Міністерства фінансів України. Вони розглянули структуру стандарту Р2М як відображення нового розуміння проекту в умовах кризи, ознайомилися з японською програмою оздоровлення економіки після землетрусу і цунамі. Складовою майстер-класів також стала ділова гра АККОРД (АнтиКризовий Контроль та Оцінка Результативності Дій).

Майстер-класи провів президент Японської асоціації управління проектами, співавтор системи знань Р2М – Управління проектами та програмами інновацій підприємств, професор, доктор наук Хіроші Танака, який також є професором Лільского університету менеджменту (Франція), почесним професором Миколаївського кораблебудівного університету імені адмірала Макарова, керівником Всесвітнього глобального форуму проектних менеджерів. Професор Хіроші Танака організував і провів 10 міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій. Брав участь з доповідями більш ніж в 50 міжнародних наукових конгресах, симпозіумах, конференціях. Опублікував більше 100 наукових праць.

Партнером японського професора у проведенні майстер-класів став Заслужений діяч науки і техніки України, керівник групи радників міністра фінансів України, завідувач кафедрою управління проектами Київського національного університету будівництва та архітектури, доктор технічних наук, професор Сергій Бушуєв, який є засновником і президентом Української асоціації управління проектами – українського відділення Міжнародної асоціації управління проектами. Професор Бушуєв – член ради директорів, член сертифікаційного відділення, керівник сертифікаційної валідаційної панелі, перший асесор у 7 країнах світу, міжнародний валідатор сертифікаційних програм 5 країн Міжнародної асоціації управління проектами (ІРМА). Він також є професором Сіднейського технологічного університету (Австралія), професором Лільского і Паризького університету менеджменту (Франція), Директором програм та проектів, консультантом та членом місій Світового банку. Професор Сергій Бушуєв організував і провів понад 20 міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій, написав і видав понад 20 монографій, підручників та навчальних посібників, опублікував більше 150 наукових статей.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

18 січня 2012 року






ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄС ОБГОВОРЯТЬ У КИЄВІ

Круглий стіл «Удосконалення регулювання аудиторської діяльності в контексті адаптації законодавства України до законодавства ЄС» відбудеться 17 січня 2012 року у Міністерстві фінансів України. Організаторами заходу виступили Громадська Рада при Міністерстві фінансів України та Академія фінансового управління.

У ході роботи круглого столу заплановано розглянути низку питань, які стосуються сучасного стану та перспектив регулювання аудиторської діяльності в Україні відповідно до законодавства ЄС. Учасники круглого столу серед іншого також обговорять питання впливу професійних громадських організацій на розвиток аудиторської професії.

Круглий стіл відбудеться за адресою: вул. Межигірська, 11, зал засідань Міністерства фінансів. Початок роботи: о 10-00.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

13 січня 2012 року





 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29
©2003