МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2886311
 
 
   

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АДРЕСНОГО МЕХАНІЗМУ НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Одним із основних чинників підвищення соціальної захищеності, зокрема вразливих верств населення, є забезпечення адресного механізму надання соціальних послуг. Про шляхи розв’язання цієї проблеми розповідає завідувач відділу бюджетної системи відділення бюджетної політики та розвитку бюджетної системи ДННУ «Академія фінансового управління», доктор економічних наук, доцент Клавдія Василівна Павлюк.

– Чому, на ваш погляд, необхідно вводити адресну соціальну допомогу?

– Основним аргументом на користь адресності є принципи ефективності і рівності. Адресність є ефективнішою, ніж універсальність, оскільки гроші витрачаються на тих, хто їх потребує, а також не створюється надлишок ресурсів у тих, хто отримує допомогу (тобто люди з певними проблемами отримують стільки, скільки їм потрібно). Однак для досягнення більшої ефективності існують певні перешкоди. Наприклад, для того, щоб потрапити у фокус соціальної підтримки, необхідно чітко визначити основні характеристики індивідів. Для цього слід провести перевірку наявних потреб та засобів для існування, а досвід використання соціологічних опитувань показує, що часто методи перевірки бувають надто агресивні, складні або ж принизливі. Існує також проблема визначення та встановлення меж надання допомоги, зокрема, за яких умов відбувається припинення надання допомоги. Цю проблему зазвичай називають «пасткою бідності» в соціальному забезпеченні, адже людина втрачає набагато більше, якщо її прибутки трохи збільшуються.

Проте адресний розподіл благ не завжди охоплює всіх малозабезпечених. Часто люди не звертаються за соціальною допомогою частково тому, що нічого не знають про її існування, частково тому, що не вірять у можливість отримання допомоги, або через складність процедур реєстрації, а також тому, що соромляться «стигматизації». Однак ефективність адресності не обов’язково означає те, що допомога спрямована тим, хто має найбільші потреби. Існує явище, яке має назву «парадокс» адресності: забезпечення людей, чиє становище є найскрутнішим, потребує більше ресурсів, щоб задовольняти якнайбільше їхніх потреб; натомість можна охопити забезпеченням більше людей, задовольнивши лише їхні базові потреби при меншому використанні ресурсів.

– Яке коло питань потрібно вирішити для забезпечення адресності?

– Проблема адресності є однією з центральних в розробці практичного інструментарію державної політики надання соціальних послуг. Вона охоплює широке коло питань, які вимагають теоретичного і практичного опрацювання. Це, зокрема, удосконалення методичної бази виявлення вразливих верств населення, що потребують надання соціальних послуг, розробка сучасної методики визначення бідності, а також переліку індикаторів, що відображають реальні характеристики рівня споживання вразливих верств населення, та критеріїв ефективності механізмів забезпечення адресності соціальних послуг.

У числі завдань – вибір методології забезпечення адресності; підвищення точності визначення одержувачів допомоги за рахунок мінімізації помилок включення і помилок виключення; а також порівняльна оцінка додаткових адміністративних витрат (забезпечення фінансовими ресурсами робіт з ідентифікації одержувачів допомоги – збору і перевірки документів про джерела доходу, підвищення рівня кваліфікації працівників соціального захисту, додаткові матеріальні витрати тощо) з обсягом економії фінансових ресурсів у зв’язку з підвищенням адресності цільової групи одержувачів соціальних послуг.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що природою процесу забезпечення адресності є надання соціальних послуг тим, хто їх дійсно потребує, і виключення тих, хто не має у цьому потреби.

– За якими основними напрямами слід будувати механізм адресності?

– Побудову ефективного механізму адресності надання соціальних послуг необхідно здійснювати за трьома основними напрямами. Найперше – це визначення цільових соціальних груп одержувачів соціальних послуг. Другим напрямом є розвиток методів забезпечення адресності для ідентифікації та спрямування ресурсів на потреби цільової соціальної групи, третім – створення адміністративної структури для реалізації методології забезпечення адресності.

Відповідно до Закону України «Про соціальні послуги» цільовими групами одержувачів соціальних послуг (бенефіціарами) є окремі соціальні групи чи індивіди, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їхньої життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Отже, перевагою адресної форми соціальної підтримки є те, що в умовах обмеженого соціального бюджету вона найбільш ефективно забезпечує надання допомоги саме тим, хто її реально потребує.

– Яка інформація має збиратися про претендентів на отримання соціальних послуг?

– Для впровадження механізму адресності надання соціальних послуг необхідно провести ретельний збір, оцінку та перевірку достовірності інформації про претендентів на отримання соціальних послуг. Така інформація ділиться на три основні позиції. По-перше, соціальні і демографічні характеристики одержувачів соціальних послуг (включають відомості про: кількість членів та склад родини та (або) домогосподарства бенефіціарів, інвалідність, часткова втрату рухової активності у зв’язку із старістю або станом здоров’я, самотність, сирітство, насильство, зневажливе ставлення та негативні стосунки в сім’ї, психологічний чи психічний розлад, стихійне лихо, катастрофу тощо). По-друге, дохід одержувачів соціальних послуг (зазвичай враховується заробітна плата на основному та інших робочих місцях, самозайнятість, трансферти від держави в грошовій або іншій формі (пенсія, дитячі допомоги) і неофіційний дохід). І по-третє, майно одержувачів соціальних послуг (оцінка майна зазвичай включає облік тих, що належать заявникові або домогосподарству, об’єктів нерухомості, автомобілів, ощадних рахунків, земельних ділянок та іншого майна, що відображає рівень добробуту домогосподарства).

Різні методи забезпечення адресності передбачають збір різної інформації про претендентів на надання соціальних послуг, а також різні способи визначення рівня нужденності на основі цієї інформації. Зарубіжний досвід розкриває три провідні варіанти забезпечення адресності. Категоріальна оцінка забезпечення адресності є зазвичай найпростішою і передбачає оцінку тільки соціальних і демографічних характеристик особи або домогосподарства для визначення права на отримання соціальних послуг.

– Які варіанти застосовуються в Україні?

– В Україні зазвичай використовуються два варіанти подібної схеми. Перший – категоріальна оцінка «громадян, що заслуговують допомоги» використовується в практиці надання соціальних послуг певним професійним групам (наприклад працівникам судової системи або правоохоронних органів), громадянам, що мають заслуги перед батьківщиною (ветерани праці та ветерани Великої Вітчизняної Війни), а також постраждалим громадянам (наприклад, від Чорнобильської катастрофи). Другий – категоріальна оцінка «соціально вразливих верств населення». Вона використовується в практиці надання соціальних послуг певним категоріям домогосподарств або окремим особам, які вважаються найбільш вразливими в соціальному плані. В Україні, наприклад, різні пільги надаються багатодітним сім’ям, самотнім особам похилого віку, інвалідам тощо. При цьому зазвичай оцінюється загальний рівень доходу домогосподарства, або рівень доходу і майно. Оскільки доволі часто буває важко оцінити реальний рівень доходу домогосподарства, використання такого методу вимагає ретельної перевірки відомостей, що надаються. Цей метод використовується в Україні при наданні житлових субсидій.

– Відомо, що існують різні варіанти такої оцінки. Розкажіть про них трохи детальніше.

– Існує три варіанти оцінки. Найперше – оцінка рівня доходів. При використанні цієї форми оцінки нужденності зазвичай враховується загальний дохід і число членів сім’ї. Дохід на одного члена сім’ї порівнюється з граничним значенням нужденності (межею бідності). Допомога надається тим, чий дохід нижчий за граничне значення нужденності, а ті, чиї доходи виявилися вищими, допомоги не отримують. Другий варіант – оцінка рівня доходів у поєднанні з приналежністю до певної категорії. Ця форма перевірки нужденності є поєднанням оцінки доходів і оцінки приналежності до соціально вразливої категорії (категоріальний «фільтр»).

Третьою є оцінка доходів і майна. На додаток до рівня доходів при перевірці нужденності використовується також оцінка майна, що належать домогосподарству. Існує також три основні форми оцінки майна: «фільтр», «граничне значення» і метод доходу від майна. Метод фільтру обмежує число одержувачів допомоги тільки тими, хто не володіє певною категорією майна, наприклад другим житлом. Метод «граничного значення» накладає обмеження на вартість майна, що належить претендентам на надання соціальних послуг. Домогосподарство, що має потребу, може володіти різним майном, проте його вартість не повинна перевищувати певне «граничне значення». Окрім цього існує оцінка нужденності непрямими методами. Вона ґрунтується на зборі інформації про соціальні і демографічні характеристики, дохід і майно претендентів на отримання соціальних послуг. На відміну від вищезазначених методів оцінка доходів за даним методом не є провідним компонентом.

– Як можна зібрати необхідну інформацію про отримувачів соціальних допомог і пільг?

– Нині всі органи соціального забезпечення якоюсь мірою використовують інформаційні технології для обліку громадян, які отримують соціальні послуги, пільги та допомогу від держави. Однак доволі часто бази даних про пільгові категорії розрізнені, інформація дублюється, а її актуальність залишається достатньо низькою, що істотно обмежує ухвалення обґрунтованих управлінських рішень. Отримати необхідну інформацію про отримувачів соціальних послуг дасть змогу система персоніфікованого обліку категорій громадян, які є одержувачами соціальних гарантій, пільг та послуг, а також обліку фінансових коштів, що спрямовуються на їхнє покриття.

Для створення такої системи обліку необхідно провести інвентаризацію соціальних пільг, яка дасть змогу чітко розмежувати соціальні зобов’язання за рівнями відповідальності; виявити малоефективні і неефективні місцеві пільги та соціальні послуги, які, по-перше, грають незначну роль у бюджеті домогосподарств, по-друге, дублюють інші соціальні зобов’язання, по-третє, накладають надмірні зобов’язання на бюджет регіональних органів влади і тому не фінансуються або фінансуються частково.

– Що входить в інвентаризацію соціальних послуг?

– Інвентаризація соціальних послуг та обсягу їх фінансування включає низку факторів. Сюди, зокрема, входить правовий аналіз всіх соціальних послуг, що фактично надаються на території регіону, з метою визначення рівня фінансової відповідальності за їхнє надання; аналіз обсягу необхідних витрат на надання кожного виду соціальних послуг в регіоні. Необхідне також порівняння отриманих даних з обсягом фінансування, що фактично надається, по кожному виду соціальних послуг, визначення обсягу державних і регіональних зобов’язань, що не фінансуються, які повинні стати предметом обговорення при формуванні міжбюджетних відносин; а також оцінка місцевих пільг з погляду їхньої економічної доцільності для бюджету домогосподарств (чи мають вони дієве значення для соціальної підтримки малозабезпечених сімей), фінансових можливостей місцевого бюджету (чи не накладають надмірних зобов’язань на бюджет) і правомірності (чи не підміняють собою державні соціальні зобов’язання).

У контексті забезпечення адресності надання соціальних послуг доцільним є збір достовірної і систематизованої інформації для ухвалення обґрунтованих і ефективних управлінських рішень. Для цього в Україні необхідно розробити та впровадити соціальні паспорти родини та (або) домогосподарства, осіб, потенційних отримувачів соціальних послуг для створення інформаційної бази даних, яка даватиме змогу зіставляти розвиток усіх регіонів, проводити аналітичні дослідження у сфері соціально-економічного розвитку територій.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

22 лютого 2012 року






ПЕРСПЕКТИВИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ У 2012 Р.

У рамках обговорення прогнозних показників Державного бюджету на середньострокову перспективу в Академії фінансового управління оцінено основні ризики, пов’язанні з виконанням бюджету. Одним із основних факторів є погіршення приросту економічного зростання у 2012 р., нижче показників, що закладалися при підготовці бюджету на 2012 р. Про вплив цих загроз на дефіцит Державного бюджету у 2012 р, а також можливі заходи держави зі стимулювання економічної активності розповів старший науковий співробітник відділу управління державного боргу відділення управління державними фінансами ДННУ «Академія фінансового управління» Василь Йосифович Башко.

Кон’юнктура на зовнішніх ринках металів. Економічне зростання в Україні суттєво залежить від кон’юнктури на зовнішніх ринках чорних металів (рис. 1). Незважаючи на те, що в структурі ВВП експортні надходження від металопродукції становлять 15%, загальний мультиплікативний вплив цього фактора на розвиток економіки України сягає 70%.

Починаючи з жовтня 2011 р., на зазначені групи товарів розпочався стійкий тренд зниження попиту та цін. У грудні 2011 року усереднені ціни на сталь вуглецеву знизилися порівняно із середньорічною ціною на 9% до 778 дол. США (рис. 2), а в січні 2012 р. зросли до 780 дол. США. Відповідно до прогнозів міжнародних експертів на початку 2012 р. ціни на чорні метали дещо підвищаться, однак це зростання буде нестійким і до 2013 р. очікується подальше погіршення кон’юнктури. Очікується, що загалом за 2012 р. ціни на вуглецеву сталь залишаться на рівні 2011 р.

Прогнози щодо темпів зміни обсягу виробництва сталі вуглецевої в світі варіюються від -2 до +7% (табл. 1). При цьому основна частка зростання припадатиме на Китай. У країнах ЄС, на які припадає до 50% експорту вітчизняної металопродукції, нижче ніж очікувалось економічне зростання до 0,5% ВВП також вплине й на фізичні обсяги експорту з України зазначених груп товарів.

Негативний тренд спостерігається і на ринку залізної руди, ціни на яку знизяться до 150 дол. США за тонну у 2012 р., 135 дол. у 2013 р. та 120 дол. у 2014 р. (рис. 3).

Враховуючи вищезазначене, очікується, що обсяг експортних надходжень від товарів груп 26, 72 та 73 в доларовому еквіваленті збільшиться у 2012 р. на 2% і становитиме близько 24,5 млрд. дол. або 14,9% до ВВП попереднього року в доларах США. За рівності інших умов, вплив зовнішньої кон’юнктури на ринку металів, обумовить збільшення ВВП на 1%, що значно менше порівняно із 2011 р., коли з 5,2% реального зростання ВВП 4,0% було забезпечено за рахунок цього фактора.

Сільське господарство. У структурі валової доданої вартості сільське господарство займає 7,5%. Проте, враховуючи що значна частина сільськогосподарської продукції експортується, разом із мультиплікативним впливом динаміка сільськогосподарського виробництва визначає майже 10% росту всієї економіки. За попередніми даними, у 2011 р. темп зростання обсягу виробництва сільського господарства склав 17,5%, а його безпосередній вклад у зростання ВВП в 2011 р. становив +1,4%. Висока база порівняння, що була досягнута, в тому числі, і завдяки сприятливим погодним умовам, не дає підстав розраховувати на аналогічні результати у 2012 р. Хоча обсяг засіяних озимими культурами площ, як і в попередньому році, збільшився на 1,9%, несприятливі погодні умови узимку 2012 р., за оцінками експертів, призведуть до втрати озимих культур на 30–40% площ. Існують ще й інші фактори, що стримуватимуть розвиток сільського господарства (відсутність кредитних ресурсів, відмова відшкодування ПДВ експортерам зерна). Тому, очікуваний у 2012 р. приріст с/г виробництва на рівні 2-4% забезпечить приріст ВВП на 0,3%.

Будівельна галузь у структурі доданої вартості займає близько 3% однак також має значний мультиплікативний вплив на інші галузі економіки. Незважаючи на незначні обсяги кредитування житлового будівництва, упродовж 2011 р. спостерігався приріст виробництва на 11,1%. Високий результат був отриманий внаслідок дії таких факторів: наявність значної кількості об’єктів нерухомості законсервованих у 2008-2009 рр., та добудованих у 2011 р., особливості обліку самобудів, щодо яких у 2011 р. було прийнято рішення про офіційне оформлення.

Беручи до уваги невизначеність щодо подальших коливань курсу долара США та євро, у яких переважна більшість домогосподарств тримають заощадження, очікується що у 2012 р. населення активно інвестуватиме у нерухомість. Тому очікується зростання доданої вартості у будівельній галузі на 3-4%, внаслідок чого буде забезпечено приріст ВВП на 0,2%.

Інші галузі економіки. Враховуючи низький як внутрішній так зовнішній попит, очікується що темп зростання інших галузей економіки, не пов’язаних з кон’юнктурою на зовнішніх ринках металів, сільським господарством та будівельною галуззю, не перевищить 4%. Внаслідок впливу цих галузей приріст ВВП складе 0,5%.

Підсумок: Очікуваний темп економічного зростання за незмінних умов може скласти майже 2,0%. Прогнози інших установ щодо показників економічного зростання в Україні на 2012 р. представлені в табл. 2. Враховуючи вищезазначене, песимістичний прогноз щодо обсягу ВВП становить 1478 млрд. грн.

Доходи, видатки та дефіцит Державного бюджету у 2012 р.

Приріст ВВП, закладений у Державному бюджеті на 2012 р., становить 3,9%, до 1500 млрд. грн. Це генерує додаткові ризики стосовно виконання дохідної частини бюджету та дотримання запланованих обсягів дефіциту бюджету. Нижчі показники зростання ВВП на 2012 р. призведуть до відповідного зменшення доходів бюджету. Виходячи з частки перерозподілу доходів через державний бюджет на рівні 23%, доходи державного бюджету можуть бути меншими від запланованих на 5,1 млрд. грн.

Водночас зниження економічної активності призведе до зростання видатків Державного бюджету. По-перше, зменшення власних надходжень Пенсійного фонду обумовить необхідність зростання видатків з Державного бюджету на підтримку Пенсійного фонду на 3,3 млрд. грн. По-друге, виникнуть додаткові видатки на підтримку місцевих бюджетів за рахунок трансфертів з Державного бюджету. Також зростуть видатки й інших соціальних фондів, зокрема на підтримку безробітних.

Таким чином, обсяг дефіциту державного бюджету може бути на 10 млрд. більшим, ніж це передбачено у законі про Державний бюджет на 2012 р., а його рівень збільшитися до 2,4% ВВП проти 1,7% запланованих урядом. Враховуючи зниження зовнішнього попиту, а також звуження обсягів кредитування вітчизняними банками, такий рівень дефіциту бюджету буде адекватним очікуваному стану економіки.

При цьому уряд дуже обмежений у джерелах фінансування зазначеного дефіциту бюджету. Залучати кошти на зовнішніх ринках у 2012 р. буде недоцільно через високі ставки. Внутрішній ринок також обмежений, хоча очікується, що внаслідок зменшення кількості кредитоспроможних позичальників та невизначеності щодо динаміки курсу долара США та євро, облігації уряду можуть стати доволі привабливим об’єктом інвестування. Держава також може посилити економічне зростання за рахунок підтримки житлового будівництва. По-перше, співфінансування домогосподарствами 50% витрат на будівництво, дасть змогу залучити неорганізовані заощадження, що не працюють на економіку. Тому враховуючи, що будівельна галузь має значний мультиплікативний ефект, виділивши на ці цілі хоча б 5 млрд. грн. уряду вдалося б додатково збільшити приріст ВВП на 0,8%.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

14 лютого 2012 року






ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ В УМОВАХ ПОСИЛЕННЯ ВИКЛИКІВ І ЗАГРОЗ РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Ринкові відносини нині зайняли міцні позиції в економіці України. Така ситуація потребує постійного врахування їхньої дії в системі державного управління. Водночас, банківський сектор функціонує за власними правилами, які нерідко призводять до криз, зокрема до останньої, від якої Україна не оговталася дотепер. Про те, яким чином можна організувати державне регулювання банківської діяльності в Україні в умовах посилення викликів і загроз ринкової економіки, розповідає завідувач відділу фінансових ринків відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектору Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», доктор наук з державного управління, доцент Ольга Михайлівна Іваницька.

– Чим характерна діяльність банків в умовах ринкової економіки?

– Однією з іманентних характеристик ринкової економіки є конкуренція, яка виштовхує неплатоспроможні інституції з ринку. Банківська ж система – це захищена сфера, якою опікується уряд. У результаті банківські структури не підпорядковані дії ринкових правил, що у наслідку призводить до більш недосконалої банківської справи. Причому, явище надмірної підтримки банків державою є широко розповсюдженим. Як правило, банки банкрутують під час кризи за «ланцюговою» реакцією. Зокрема, у 1994 р. в Україні завершили свою діяльність 11 банків, під час кризи 1998 р. збанкрутувало 16 установ, криза 2007-2009 рр. привела до банкрутства майже 20 банків, і цей процес досі ще не завершився. Однак причинно-наслідкові зв’язки є взаємоперехресні. З одного боку, наслідком кризових явищ є банкрутства банків, з іншого – недосконалість банківської діяльності є причиною криз. Державна опіка приводить до запізнення реагування на фінансові негаразди.

Диктат ринкової економіки щодо необхідності постійного нарощування масштабів і розширеного відтворення діяльності економічних агентів у банківському секторі має спотворені форми. З одного боку, банк як комерційна структура має постійно збільшувати обсяги своєї діяльності. З іншого, робота банку підпорядкована виконанню нормативів НБУ, що обмежує її. Отже, незважаючи на ризиковість кредитних операцій, банки постійно пускають залучені кошти в обіг, нарощують депозитну базу не тільки для того, щоб збільшувати обсяги активних операцій, а й для того, щоб розрахуватися з попередніми вкладниками. Цей процес є циклічним, що в результаті веде до розриву між реальними потребами економіки та розміром банківського сектора. Він розростається також за рахунок спекулятивних операцій, розгортання ринку похідних цінних паперів та інших фіктивних операцій.

Ринкові «неспроможності» банківської системи України полягають ще й у диспропорції щодо спрямування власних і залучених фінансових ресурсів. Місія банків щодо підтримки реальної економіки лише декларується. На практиці ж лише третина банківських кредитів іде на розвиток реального сектора, решта – орієнтується на фінансування операцій зі швидким обігом коштів у сфері торгівлі, нерухомості, тобто потенційних фінансових бульбашках. З цієї третини, що спрямована на фінансування суб’єктів господарювання, значна частка іде тим суб’єктам, які займаються підприємницькою діяльністю з нульовою сумою (за терміном Г.Лейбенштейна), тобто, не роблять внеску в національну економіку. Отже, їхнє кредитування не дає належного ефекту для економіки держави та не сприяє її розвиткові на інноваційній основі. Значна частка коштів спрямовується також на роздрібне кредитування населення та міжбанківське кредитування, що породжує явище гіпертрофованого міжбанківського ринку.

– Проте саме банківська сфера України стала «першопрохідцем» на міжнародні ринки…

– Погоджуся, що роль банків в інтернаціоналізації економічної діяльності є значущою. Саме українські банки, а потім інші фінансові інституції, прокладали перші шляхи до міжнародних ринків, як фінансових, так і опосередковано товарних. Банківська сфера є основним «вікном» для надходження іноземного капіталу не тільки в Україну, а й інші країни колишнього соціалістичного табору. Не зупиняючись на позитивних моментах цих процесів, варто зазначити, що неконтрольоване державою надходження іноземного капіталу може приводити до принаймні двох негативних наслідків – експорту інфляції та імпорту суверенітету. Крім того, банківські інституції вже давно підсіли на «голку» залучення зовнішніх джерел фінансування, яких у недостатньо, зважаючи на тривалі кризові явища в країнах Європи.

В умовах обмеження доступу до фінансових ресурсів більшість з потужних банківських структур, які мають вільні кошти, підтримують своїх «великих побратимів» з іншого регіону. Аналітики видання Money Morning, зокрема, зазначають, що майже 29 % кредитних ресурсів найбільших американських банків упродовж двох останніх років спрямовувалися на підтримку рівновеликих банків Європи. Інертність поведінки банківських установ не дає змоги активізувати інвестиційну діяльність на внутрішньому ринку. Враховуючи також доведений факт того, що підприємницьке середовище України є гіперризиковим, банки підвищують відсоткову ставку за кредитами, що робить їх недоступним для більшості вітчизняних суб’єктів підприємництва.

– Виходячи із цього, якими, на вашу думку, мають бути державні заходи регулювання банківського сектору?

– Вважаю, що державні заходи регулювання банківського сектору мають бути спрямовані передусім на використання внутрішнього інвестиційного потенціалу України. Насамперед, має бути удосконаленим процес акумулювання вільних фінансових ресурсів як фізичних, так і юридичних осіб. При цьому особливо важливим є полегшення доступу до кредитів на регіональному рівні. Для досягнення цієї мети доцільно розвивати різні інституційні форми кредитування. Зокрема, пожвавити діяльність регіональних, кооперативних банків і кредитних спілок і спрямувати її саме на кредитування місцевих суб’єктів господарювання. Необхідно відпрацювати заставно-гарантійні механізми для інвестування і кредитування перспективних програм і проектів, у тому числі передбачити можливість розширення переліку об’єктів, що можуть закладатися під кредит, зокрема, за рахунок об’єктів інтелектуальної власності, земельних ділянок тощо.

Необхідно також стимулювати розвиток операцій факторингу та ретельно відпрацювати його механізми, особливо стосовно надання таких послуг підприємствам малого і середнього бізнесу. Слід передбачити нормативно-законодавче підґрунтя застосування українськими підприємствами в сфері зовнішньоекономічної діяльності операцій форфейтингу, які практично не застосовуються в Україні. Нарешті, варто вірно вибирати певні ключові галузі та сфери економіки, які здатні передавати початковий інвестиційний імпульс іншим галузям, зокрема об’єктам інфраструктури.

– Отже, завданнями державного регулювання банківської сфери має бути…

– Насамперед, стимулювання кредитування пріоритетних галузей і суб’єктів підприємництва, діяльність яких має народногосподарський ефект і може передавати інвестиційний імпульс іншим економічним сферам. Необхідно також підтримати розвиток різноманітних форм та інструментів фінансового ринку, сприяти диверсифікації діяльності банків на різних ринках з метою збільшення частки їхніх власних доходів і капіталу. А ще – слід підтримати розвиток різних форм взаємодії та партнерства між фінансовими інституціями ринку, стимулювання процесів формування фінансових консорціумів, синдикатів і холдингів.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

9 лютого 2012 року






ПРОАКТИВНЕ АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ПРОГРАМАМИ РОЗВИТКУ ЗА УМОВ ПОШИРЕННЯ ФІНАНСОВОЇ КРИЗИ ВИВЧАЛИ НА МАЙСТЕР-КЛАСАХ У МІНІСТЕРСТВІ ФІНАНСІВ

Фахівці Академії фінансового управління взяли участь у майстер-класах за тематикою «Проактивне антикризове управління програмами розвитку за умов поширення фінансової кризи», які відбулися 17-18 січня 2012 року у приміщенні Міністерства фінансів України.

Навчання було організоване для керівників самостійних структурних підрозділів центрального апарату Міністерства та їхніх заступників, керівників самостійних структурних підрозділів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Міністром фінансів, на виконання окремого доручення Міністерства фінансів України №03000-04/1 з метою впровадження проектного підходу в практику роботи відомства та його підрозділів в органах виконавчої влади.

Захід присвячений аналізу сучасних підходів і практик японських корпорацій до управління інноваціями в умовах фінансової кризи, в основі яких лежить стандарт «Керівництво з управління інноваційними проектами та програмами підприємств» (Р2М). Його теми ілюструються прикладами з практики відомих японських і світових компаній та інноваційними програмами, втіленими в різних країнах за угодою урядових структур, як, наприклад, між Японією та Україною.

Упродовж двох днів учасники майстер-класів розглядали низку тем, пов’язаних з питаннями управління проектами та програмами розвитку в умовах кризи. Зокрема, проаналізовані проекти, програми та портфелі проектів у діяльності системи державних фінансів України, методологія та інструменти управління проектами, система знань Р2М. Обговорено нові глобальні виклики та місії програм розвитку фінансових систем в умовах кризи, політику та стратегію управління проектами в сучасних умовах. Учасники майстер класів ознайомилися з питаннями гармонізації вільних економічних зон на прикладі Японії та мега-трендами в економічному розвитку Японії та України.

Слухачі також вивчали застосування японської моделі Р2М в якості системних знань з управління інноваційними програмами розвитку фінансового сектору в умовах турбулентності. Вони ознайомилися з порівняльним аналізом пенсійної системи та розвитком охорони здоров’я в Японії та Україні, структурою корпоративного стандарту управління проектами та програмами Міністерства фінансів України, моделями державної підтримки інфраструктурних проектів в Японії. Серед питань, які розглядали учасники майстер-класу, – національна інноваційна модель управління проектами і програмами Японії, дорожня карта інноваційних програм Японії та Міністерства фінансів України. Вони розглянули структуру стандарту Р2М як відображення нового розуміння проекту в умовах кризи, ознайомилися з японською програмою оздоровлення економіки після землетрусу і цунамі. Складовою майстер-класів також стала ділова гра АККОРД (АнтиКризовий Контроль та Оцінка Результативності Дій).

Майстер-класи провів президент Японської асоціації управління проектами, співавтор системи знань Р2М – Управління проектами та програмами інновацій підприємств, професор, доктор наук Хіроші Танака, який також є професором Лільского університету менеджменту (Франція), почесним професором Миколаївського кораблебудівного університету імені адмірала Макарова, керівником Всесвітнього глобального форуму проектних менеджерів. Професор Хіроші Танака організував і провів 10 міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій. Брав участь з доповідями більш ніж в 50 міжнародних наукових конгресах, симпозіумах, конференціях. Опублікував більше 100 наукових праць.

Партнером японського професора у проведенні майстер-класів став Заслужений діяч науки і техніки України, керівник групи радників міністра фінансів України, завідувач кафедрою управління проектами Київського національного університету будівництва та архітектури, доктор технічних наук, професор Сергій Бушуєв, який є засновником і президентом Української асоціації управління проектами – українського відділення Міжнародної асоціації управління проектами. Професор Бушуєв – член ради директорів, член сертифікаційного відділення, керівник сертифікаційної валідаційної панелі, перший асесор у 7 країнах світу, міжнародний валідатор сертифікаційних програм 5 країн Міжнародної асоціації управління проектами (ІРМА). Він також є професором Сіднейського технологічного університету (Австралія), професором Лільского і Паризького університету менеджменту (Франція), Директором програм та проектів, консультантом та членом місій Світового банку. Професор Сергій Бушуєв організував і провів понад 20 міжнародних конгресів, симпозіумів, конференцій, написав і видав понад 20 монографій, підручників та навчальних посібників, опублікував більше 150 наукових статей.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

18 січня 2012 року






ПЕРСПЕКТИВИ УДОСКОНАЛЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У КОНТЕКСТІ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄС ОБГОВОРЯТЬ У КИЄВІ

Круглий стіл «Удосконалення регулювання аудиторської діяльності в контексті адаптації законодавства України до законодавства ЄС» відбудеться 17 січня 2012 року у Міністерстві фінансів України. Організаторами заходу виступили Громадська Рада при Міністерстві фінансів України та Академія фінансового управління.

У ході роботи круглого столу заплановано розглянути низку питань, які стосуються сучасного стану та перспектив регулювання аудиторської діяльності в Україні відповідно до законодавства ЄС. Учасники круглого столу серед іншого також обговорять питання впливу професійних громадських організацій на розвиток аудиторської професії.

Круглий стіл відбудеться за адресою: вул. Межигірська, 11, зал засідань Міністерства фінансів. Початок роботи: о 10-00.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

13 січня 2012 року








ЗАКОНОПРОЕКТ «ПРО ОБ’ЄДНАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД»: ВРАХОВАНІ НЕ ВСІ ФІНАНСОВІ АСПЕКТИ


Для якнайповнішого забезпечення реалізації норми ст. 140 Конституції України, за якою територіальні громади можуть добровільно об’єднуватися для здійснення місцевого самоврядування та забезпечення належного розвитку територій та їхньої соціальної інфраструктури на виконання Програми економічних реформ на 2010–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України розроблено проект Закону України «Про об’єднання територіальних громад». Про фінансовий аспект цього документа, його переваги і недоліки розповідає завідувач відділу місцевих фінансів і міжбюджетних відносин Науково-дослідного фінансового інституту Академії фінансового управління, кандидат економічних наук Олександр Валерійович Шишко.

– Які особливості нового законопроекту?

У ньому реалізовано концептуальний підхід щодо визначення умов та порядку об’єднання територіальних громад. За своєю суттю цей документ наслідує польський досвід реформування місцевого самоврядування, зокрема, положення про те, що об’єднання повинно бути добровільним та ініціатива має виходити із територіальної громади. Відповідно до запропонованих положень законопроекту середня чисельність сільської громади при об’єднанні у нову територіальну одиницю складе 9 тисяч осіб, середня кількість населених пунктів у сільській громаді складе 16, очікувана середня площа громади – приблизно 400 кв. км. Виходячи з таких параметрів, переважна частина нових громад буде створена на базі районів, які існували в УРСР до адміністративно-територіальної реформи 1954-1960 рр.

– Як при цьому буде формуватися бюджет територіальної громади і на які моменти варто було б звернути увагу при доопрацюванні документа?

– У зв’язку з тим, що для об’єднаних територіальних громад, утворених відповідно до Перспективного плану формування громад, бюджет формується відповідно до статті 67 Бюджетного кодексу України, частина новоутворених громад потребуватиме допомоги держави у створенні відсутніх елементів інфраструктури, необхідних для забезпечення виконання отриманих повноважень. На формування інфраструктури для реалізації покладених на територіальну громаду повноважень законопроектом передбачено надання бюджету новоутвореної територіальної громади субвенції з державного бюджету. Планується, що фінансова підтримка надаватиметься упродовж п’яти років з дня набуття чинності Закону. Проте, на мою думку, у цьому положенні не уточнено, чи буде надаватися підтримка територіальним громадам, які приймуть рішення про об’єднання після зазначеного терміну.

Крім того, формула розрахунку субвенції базується лише на площі та кількості населення сільських територіальних громад, які вирішили об’єднатися. При цьому в назві та тексті документа жодного разу не згадується про об’єднання винятково сільських громад, а з пояснювальної записки до законопроекту випливає, що значна частина об’єднаних територіальних громад будуть створені на базі невеликих або навіть середніх і великих міст, які теж мають потребу в розвитку своєї інфраструктури – не лише власної, але і для забезпечення виконання функцій центру об’єднаної територіальної громади.

Враховуючи те, що щільність населення в місті, як правило, значно вища, аніж у сільській місцевості, доцільним є включення у формулу розрахунку субвенції також показників площі та кількості населення міських населених пунктів. Якщо ж об’єднана територіальна громада створюватиметься за рахунок сільських населених пунктів, то «міська» складова у формулі автоматично не враховується. Таким чином, запропонована формула цілком прийнятна, проте лише для об’єднаних територіальних громад, в яких немає міських населених пунктів.

– За результатами аналізу законопроекту фахівці Академії фінансового управління сформували зауваження і пропозиції. Що варто поправити у першу чергу?

– Найперше – необхідно більш детально визначити повноваження та відповідальність органів місцевого самоврядування новоутворень базового рівня (об’єднаних територіальних громад). Зокрема, законодавчого врегулювання потребує питання виходу (виокремлення) територіальної громади зі складу об’єднаної територіальної громади, що, відповідно до запропонованих змін, буде передбачено у ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Потрібно також передбачити можливість реалізації права на об’єднання територіальних громад, які розташовані на території прилеглих районів сусідніх областей та врахувати її під час розробки проектів внесення змін адміністративно-територіального устрою України.

Виникає потреба у розкритті процедури визначення фінансового забезпечення об’єднаних територіальних громад для виконання власних та делегованих органами центральної виконавчої влади повноважень та формування необхідної інфраструктури. Це необхідно для перегляду запропонованої формули розрахунку субвенції, що надається з державного бюджету на реалізацію відповідних цілей. Крім того, у формулу поряд з сільським населенням варто включити і міське населення, оскільки йдеться про об’єднання не лише сільських рад, а територіальних громад загалом, а також передбачити концептуально різні підходи у стимулюванні об’єднання сільських, селищних громад між собою, та з міськими громадами, враховуючи вищий рівень інфраструктурного забезпечення останніх.

Необхідно передбачити порядок призначення сільських, селищних голів сільських (селищних) рад, які припинили своє існування, на посади заступників голови територіальних громад з питань розвитку територій громад, що об’єдналися, визначити граничну чисельність таких заступників та їхні повноваження. Потрібно також узгодити повноваження заступників та сільських старост, статус яких пропонується визначити у ст. 14 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». У прикінцевих положеннях документа необхідно визначити терміни дії закону або окремих його статей та передбачити подальші кроки з реформування адміністративно-територіального устрою на більш високому рівні або вказати на їхню відсутність. Варто більш чітко виписати повноваження та відповідальність органів самоорганізації населення, а також остаточну роль місцевих референдумів у питанні об’єднання територіальних громад (ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Слід також розглянути можливість/потребу поєднання адміністративного центру територіальної громади з державними, освітніми, госпітальними округами з метою забезпечення координації з заходами реформ у галузях освіти, охорони здоров’я, адміністративної реформи.

– Які кроки у фінансовій площині необхідні для втілення цього етапу реформи адміністративно-територіального устрою?

– При наданні фінансової підтримки територіальним громадам на реалізацію інфраструктурних проектів слід розглянути доцільність перегляду формули розрахунку субвенції, котра базується лише на площі та кількості населення сільських територіальних громад, жителі яких прийняли рішення об’єднатися. В основу такої формули має бути покладений обсяг видаткової потреби щодо кожної програми соціально-економічного розвитку новоутвореної територіальної громади для об’єктивного відтворення сукупної потреби у фінансуванні. При практичній реалізації законопроекту необхідно залучити працівників місцевих фінансових органів до розробки методичних рекомендацій оцінки видаткової потреби реалізації інфраструктурних проектів територіальних громад, що можуть реалізувати право на об’єднання відповідно до Перспективного плану формування громад.

За умови успішної реалізації положень законопроекту та проведення необхідного укрупнення територіальних громад, а отже можливої зміни обсягів повноважень і функцій органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади необхідно також передбачити можливість перегляду складу доходів та видатків місцевих бюджетів, які враховуються та не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів. При цьому варто розуміти необхідність розробки та внесення змін до статей 64, 65, 66, 69, 88, 89, 90, 91 Бюджетного кодексу. Окрім цього, за результатами проведення адміністративно-територіальної реформи слід розглянути доцільність переходу на прямі міжбюджетні відносини бюджетів новоутворених громад та Державного бюджету. На мій погляд, такий перехід дасть змогу спростити процедуру складання та виконання бюджетів новоутворених громад, у тому числі, в умовах запровадження елементів середньострокового бюджетного планування, а отже забезпечить оптимізацію функцій, структури місцевих фінансових органів та спрощення системи фінансового вирівнювання.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

27 грудня 2011 року






У РАМКАХ ПОГЛИБЛЕННЯ СПІВПРАЦІ З УКРАЇНСЬКИМ СОЮЗОМ ПРОМИСЛОВЦІВ І ПІДПРИЄМЦІВ



Президент Академії фінансового управління Тетяна Єфименко взяла участь у XIII Всеукраїнському з’їзді Українського союзу промисловців і підприємців, який відбувся 15 грудня у Києві.

Ділові взаємини з Українським союзом промисловців і підприємців відбувається в рамках підписаного 21 квітня 2011 року Меморандуму про співпрацю. Цим документом передбачено поглиблювати співробітництво між державною науковою становою, яка має фахових експертів, та найчисельнішою організацією промисловців і підприємців у питаннях імплементації Податкового кодексу України та оптимізації чинного законодавства для забезпечення комфортних умов ведення бізнесу.

На заході, який зібрав більше чотирьохсот представників реального сектору економіки, йшлося про створення в Україні сприятливого підприємницького клімату. Одним з найважливіших чинників у цій справі підприємці вважають наявність відкритого, прозорого, побудованого на принципах рівноправності та паритетності діалогу бізнесу та органів влади. Саме тому учасники задекларували наміри УСПП надалі поглиблювати діалог з владою, спрямовувати свої зусилля на підвищення конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, зростання інвестиційної привабливості економіки України, створення умов рівноправної конкуренції, забезпечення прозорого адміністрування податків і зборів, паритетності прав та обов’язків платників податків і контролюючих органів, дотримання норм законодавства бізнесом, та владою. Також ухвалено рішення звернутися до керівництва держави з пропозиціями щодо поглиблення діалогу бізнесу і влади.

Учасники з’їзду одноголосно обрали президентом УСПП Анатолія Кириловича Кінаха, який очолює цю організацію вже багато років та має багаторічний досвід роботи в органах державної влади всіх рівнів, є народним депутатом п’яти скликань парламенту.

На з’їзді промисловців і підприємців були присутні перший заступник Глави Адміністрації Президента України Ірина Акімова, перший віце-прем’єр-міністр України - міністр економічного розвитку і торгівлі Андрій Клюєв, голова Державної податкової служби України Олександр Клименко, представники Національного банку України, керівники наукових установ та громадських організацій, пов’язаних з підприємництвом.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

15 грудня 2011 року






ДЕФІЦИТ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ МОЖНА ЗМЕНШИТИ

Науковці Академії фінансового управління провели ретельне дослідження щодо можливостей обмеження дефіциту бюджету в Україні і визначили шляхи розв’язання проблеми. Це – забезпечення збалансованості Пенсійного фонду, зменшення неефективних видатків на підтримку економічної діяльності та підвищення ставок за користування надрами. Про результати дослідження розповів старший науковий співробітник відділу управління державного боргу відділення управління державними фінансами ДННУ «Академія фінансового управління» Василь Йосифович Башко.

– Почнемо з Пенсійного фонду. Яких заходів потрібно вжити для його збалансованості?

– Згідно з проведеними розрахунками, упродовж 2000-2003 років система пенсійного забезпечення була практично збалансованою. Однак, починаючи з 2004 року, обсяги дефіцитів системи пенсійного забезпечення почали різко зростати, сягнувши максимуму в 7,2 % ВВП у 2009 році На ці процеси вплинула низка факторів. Це, зокрема, норми, якими запроваджений вихід на пенсію за віком на пільгових умовах, за вислугу років. При цьому пільгові категорії пенсіонерів загалом виходять на пенсію раніше загальновстановленого віку. Враховуючи, що розмір пенсій цих категорій пенсіонерів в середньому на 45% вищий від розміру середньої пенсії, обсяг видатків на їхнє пенсійне забезпечення становить 1,2-1,4 млрд. грн. Фактичний вік виходу на пенсію з причин, не пов’язаних зі станом здоров’я в Україні та без врахування отримувачів пенсії на дітей, що втратили годувальника, у 2004-2010 роках становив 55,5-55,8 років. Середня пенсія цієї категорії пенсіонерів є вищою на 40 %, ніж інших пенсіонерів. Тому дефіцит Пенсійного фонду, що формується через видатки на їхнє пенсійне забезпечення, складає 1,4-2 % ВВП.

Ще один фактор – високий коефіцієнт заміщення (відношення середньої пенсії до заробітної плати працівника). В середньому по країнах ОЕСР коефіцієнт заміщення становить близько 0,46. До 2004 року в Україні значення цього показника було нижчим. Зростання коефіцієнту заміщення відбулося у 2005 році – до 0,51 та до 0,52-0,51 у 2009 та 2010 роках. Це призвело до зростання дефіциту Пенсійного фонду відповідно на 4,7, 13,7 та 13,8 млрд. грн.

Іншим фактором є значні недонадходження до пенсійного фонду. Відповідно до Закону України вiд 26.06.97 № 400 «Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування» та Закону України від 08.07.10 № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» загальновстановлена сукупна ставка збору з роботодавців та працівників у 2004 році становила 34 %, з квітня 2005 року – 34,5%; з серпня 2008 року і понині – 35,2 %. Діюча ставка відрахувань до солідарного рівня пенсійного забезпечення в Україні нині є найвищою порівняно з аналогічними показниками у тридцяти країнах, що входять до ОЕСР. Зокрема близькі рівні ставок відрахувань станом на 2007 рік були встановлені лише у Польщі – 35 %, Чехії – 32,5 %, Нідерландах – 31,1 %, Іспанії – 28,3 %, а середній показник в країнах ОЕСР становив 21 %. Здавалося б, за такої високої ставки відрахувань система пенсійного забезпечення повинна бути збалансованою. Проте фактично Пенсійний фонд отримував значно менше, приблизно на рівні 22,5-24,1 % від фонду оплати праці, враховуючи відшкодування підприємствами витрат, та виплату й доставку пільгових пенсій та інші власні надходження.

– Чому виникла така різниця?

– Різниця між загальновстановленою та ефективною ставкою відрахувань у Пенсійний фонд обумовлена низкою факторів. По-перше, це тіньові виплати заробітної плати. Згідно з розрахунками, обсяг чистої заробітної плати, виплаченої в Україні у «конвертах» складає до 175 млрд. грн. Це означає, що Пенсійний фонд за існуючих ставок відрахувань недоотримав внаслідок діяльності тіньового сектору економіки майже 50 млрд. грн.

Другим фактором можна назвати наявність трудової міграції. Значна частина потенційно зайнятого населення працює за кордоном, тому й не здійснює відрахувань до Пенсійного фонду. Таким чином втрати пенсійної системи від трудової імміграції за існуючих ставок відрахувань у 2004-2010 роках складали від 3,2-12,2 млрд. грн., або 0,9-1,1 % ВВП. Третім чинником є спрощена система оподаткування. У законодавстві щодо спрощеної системи оподаткування до 2009-2010 років було передбачено значно нижчі ставки відрахувань, ніж у випадку підприємств на загальній системі оподаткування. Виходячи з того, що кількість фізичних осіб-підприємців на спрощеній системі оподаткування та найнятих ними працівників на кінець 2004-2009 років складала 1,2-1,9 млн. осіб, за існуючих ставок відрахувань внески повинні були б складати у 2005-2009 роках 4,5-14,4 млрд. грн. Фактичні ж надходження становили лише 0,4-1,4 млрд. грн. Втрати пенсійної системи від норм дії законодавства про спрощену систему оподаткування фізичних осіб склали 0,9-1,45 % ВВП.

По-четверте, у вітчизняному законодавстві передбачена максимальна величина, з якої сплачуються страхові внески до Пенсійного фонду в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Відповідно до результатів розрахунків, наведених у звіті Рахункової палати у 2009 році, внаслідок цього обмеження Пенсійний фонд недоотримав 6 млрд. грн., або 0,6 % ВВП. По-п’яте, відповідно підприємства всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів становить не менше 50 % загальної чисельності працюючих, а ставка збору на загальнообов’язкове пенсійне страхування становить 4 % від об’єкта оподаткування для всіх працюючих на підприємстві. У 2009 році наявність цієї пільги призвела до втрат Пенсійного фонду в обсязі 2,1 млрд. грн.

– Які можливі шляхи розв’язання проблеми?

– З метою забезпечення збалансованості Пенсійного фонду та накопичення фінансових резервів, необхідних для подолання негативних наслідків демографічних змін, необхідно зробити певні кроки. Зокрема, варто вирішити питання фінансування видатків на пенсійне забезпечення осіб, яким надано право на достроковий вихід на пенсій за віком та вислугу років. На пенсійне забезпечення цієї категорії пенсіонерів, чисельність яких складає від 1,2 до 1,4 млн. осіб, Пенсійний фонд щорічно витрачав у 2008-2010 роках 19,5-22,6 млрд. грн. Враховуючи, що підприємства йому компенсують 1,5-2,2 млрд. грн., загальні втрати у 2008-2010 роках становили 18-20 млрд. грн. Тому питання дострокового виходу на пенсію в частині фінансування додаткових видатків Пенсійного фонду слід розглядати в розрізі категорій осіб, які мають таке право.

Слід також обмежити розмір середньої пенсії обсягом, що не перевищує 46 % від середньої нарахованої заробітної плати за рік. У середньому, за період з 2004 по 2010 роки, це надало б змогу зменшити дефіцит Пенсійного фонду на 0,4 %, у тому числі у 2010 році – на 1,3 % ВВП. Потрібно створити умови для зменшення частки виплат заробітної плати у «конвертах» та для працевлаштування в Україні осіб, що виїжджають за кордон у пошуках роботи. Забезпечивши це, уряд зможе не лише зменшити дефіцит Пенсійного фонду, а й ставку відрахувань до Пенсійного фонду до 26% від нарахованої заробітної плати. А зменшення ставки відрахувань до Пенсійного фонду є необхідною умовою зменшення тінізації економіки, оскільки саме наявність одних з найвищих ставок відрахувань до Пенсійного фонду в Україні і призвели до приховування заробітної плати. Реалізація цих заходів дасть змогу скоротити дефіцит Пенсійного фонду до 1,5 % ВВП, що практично дорівнює обсягу видатків на пенсійне забезпечення дітей, що втратили годувальника та інвалідів, до досягнення ними пенсійного віку, та фінансування яких повинно здійснюватися з Державного бюджету.

– Ще одним із джерел зменшення дефіциту бюджету ви назвали підвищення плати за користування надрами до економічно обґрунтованого рівня. Обґрунтуйте цю позицію…

– Наша держава відноситься до країн з багатими запасами неенергетичних корисних копалин. Вона входить в десятку країн за обсягом запасів залізних, марганцевих та титанових руд. Відповідно до оцінки Національного інформаційного центру мінеральних ресурсів США Україна посідає третє місце після Австралії та Росії за обсягами оцінених запасів залізної руди в перерахунку на 100 % заліза, володіючи 12 % світових запасів залізних руд. Обсяги видобутку залізної руди дещо менші – майже 3 % від загального обсягу. Хоча за вмістом заліза залізна руда в Україні поступається якості руди деяких країн, зокрема Швеції, Росії, однак у поєднанні із іншими факторами (наявність покладів коксівного вугілля і марганцевих руд, близькість до морських шляхів) створюються необхідні передумови для високорентабельної діяльності підприємств видобувної та металургійної промисловості.

Проте при значних обсягах видобування корисних копалин, надходження від природної ренти до зведеного бюджету є низькими. Розрахунки показали, що «нормативна» операційна рентабельність за витратами у 2001-2010 роках становить 4,9 %. Проте рентабельність підприємств, що здійснюють видобування неенергетичних матеріалів у 2008 р. становила – 44,3; 2009 р. – 11,3; 2010 р. – 29 %. Доходи від природної ренти, яку отримали надрокористувачі покладів корисних копалин у 2008 – 2010 рр. становили відповідно – 26, 15 та 40 млрд. грн. Водночас, обсяг надходжень від податку на прибуток, платежів за користування надрами та збору за геологорозвідувальні роботи у відповідних роках становив 14, 8 та 16 млрд. грн. З цього видно, що доходи від природної ренти розподілялися між користувачами природних надр та державою в пропорції 50:50. У випадку вилучення всіх доходів від природної ренти, доходи бюджету були б вищими у відповідних роках на 12, 7 та 25 млрд. грн.

У більшості країн світу, які багаті на поклади залізної руди, держава у вигляді ренти вилучає майже 10 % від ціни реалізації видобутої сировини залізної руди багатої. Тому, для забезпечення справедливого розподілу та збереження національного багатства України відповідно до міжнародного досвіду доцільно встановити ставку оподаткування у відсотках від вартості сировини на міжнародному ринку. Зокрема, можна визначати вартість реалізації залізної руди багатої, виходячи із ціни «спот», що склалася на руду із вмістом заліза 62 % у порту «Tianjin» (Китай), ринку, на якому відбувається торгівля найбільшими обсягами залізної руди у світі. При визначенні ставки за видобуток вітчизняної залізної руди багатої необхідно врахувати її нижчу якість (середня концентрація заліза 55 %), витрати на збагачення, (встановити коригуючий коефіцієнт 0,8), а також вартість затрат на транспортування у порт «Tianjin», що становлять близько 20 % від вартості продукції.

Окрім цього, варто використовувати коригуючі коефіцієнти до базової ставки, встановленої у відсотках до ціни, що враховують якість залізної руди. Внесення запропонованих змін до Податкового кодексу, які б передбачали збільшення ставок плати за видобуток руд залізних металів, залежно від кон’юнктури на зовнішніх ринках дасть змогу збільшити доходи бюджету на 7–25 млрд. грн. в рік або 0,5–2 % ВВП, зменшивши на відповідну суму обсяг дефіциту Державного бюджету.

– Ще одне положення – скорочення неефективних видатків на забезпечення економічної діяльності. Яких заходів пропонуєте вжити у цьому напрямі?

– Видатки розвитку на економічну діяльність займають вагому частину у структурі витрат Державного бюджету. У 2002-2010 роках вони складали 1,5-3,5 % ВВП. Основними реципієнтами видатків розвитку були транспортна галузь, вугільна галузь та сільське господарство. У 2002-2007 роках на ці галузі припадало 80-85 % від усіх видатків розвитку з Державного бюджету. Починаючи з 2006 року, додатковою статтею видатків розвитку стали трансферти НАК «Нафтогаз України», спрямовані на компенсацію різниці між ціною природного газу, що реалізувався на внутрішньому ринку та його собівартістю.

Більша частина видатків розвитку не пов’язана із інвестиційною діяльністю, а спрямовується на підтримку неефективних або тих, які здійснюють квазіфіскальні операції, державних підприємств. До підприємств, що виконують найбільший обсяг квазіфіскальних функцій відноситься НАК «Нафтогаз України». Реалізуючи природний газ за цінами нижчими від ціни його придбання, втрати компанії, визначені як сума збитку після оподаткування та податку на прибуток підприємств сплаченого до бюджету за мінусом державних субсидій, становили у 2006 р. 1496 млн. грн., у 2007 р. – 835 млн. грн., у 2008 р. – 8112 млн. грн., у 2009 р. – 23685 млн. грн. Відповідно до розрахунків уряду у 2010 р., дефіцит становив майже 15 млрд. грн., а в 2011 р. може збільшитися до 16 млрд. грн.

З метою компенсації втрат монополії, які різко зросли у 2009-2011 роках, додатково до державних субсидій уряд збільшив витрати у формі поповнення статутного капіталу НАК «Нафтогаз України». Зокрема, у 2009 році було здійснено й передано НАК Нафтогаз України» в обмін на додаткову емісію акцій ОВДП обсягом 18,6 млрд. грн., у 2010 році – 13,2 млрд. грн., у січні-серпні 2011 р. – 8,5 млрд. грн. Враховуючи, що випущені ОВДП були використані для покриття дефіциту НАК «Нафтогаз України», доцільно класифікувати ці витрати не як придбання акцій додаткової емісії, а як видатки бюджету. Враховуючи, що щорічні втрати за цією статтею сягають 1,5% ВВП, врегулювання питання дефіциту НАК «Нафтогаз України» є одним з першочергових для забезпечення стабільного розвитку державних фінансів.

Нагального вирішення потребує також проблема збитковості вуглевидобувних шахт, що перебувають у державній власності. У структурі видатків розвитку вугільна галузь отримує найбільшу частку обсягу державної підтримки. Зокрема, обсяг видатків на підтримку підприємств вугільної галузі та інших галузей з видобутку твердого палива збільшився з 4,2 млрд. грн. у 2006 році до 7,4 млрд. грн. у 2010 році, що становить до 1 % ВВП. Крім того, у 2009 році видатки розвитку на підтримку вугільної галузі зменшилися як в абсолютних так і в відносних показниках. Це обумовлено зміною механізму використання коштів – держава звільнила вуглевидобувні підприємства у державній власності від сплати внесків до Пенсійного фонду, компенсуючи останньому недонадходження з державного бюджету – 4,0 та 4,3 млрд. грн. у 2009–2010 роках. Усі ці видатки спрямовуються на покриття збиткової діяльності, адже, наприклад, у 2009 році оптова ціна реалізації вугілля покривала лише 61 % собівартості його видобутку. Загалом за останні три роки обсяг державної підтримки збиткової діяльності вуглевидобувних підприємств становить близько 1 % ВВП.

Виходячи з цього, потрібно зменшити видатки на підтримку підприємств вугільної галузі і НАК «Нафтогаз України», адже сукупний обсяг витрат на підтримку цих державних підприємств становить більше 2 % ВВП. Зважаючи, що ці кошти не пов’язані з інвестиційною діяльністю, а спрямовуються на підтримку збиткових державних компаній, такі витрати є неефективними і призводять до зростання обсягу державного боргу. Для забезпечення беззбиткової діяльності цих підприємств доцільно організувати їхню роботу на ринкових засадах, підвищити рівень конкуренції. За умов переведення цих підприємств на беззбиткову діяльність, а також враховуючи збільшення видатків на надання адресних субсидій населенню з відшкодування частини вартості за житлово-комунальні послуги та природного газу, видатків пов’язаних із закриттям шахт та створенням нових робочих місць, держава може заощадити близько 1 % ВВП.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

9 грудня 2011 року






ВИКЛАДАЧІ ЕКОНОМІЧНИХ ДИСЦИПЛІН ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ПІДВИЩИЛИ КВАЛІФІКАЦІЮ

У Державній навчально-науковій установі «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України завершилися курси підвищення кваліфікації викладачів економічних дисциплін вищих навчальних закладів України. 16 фахівців захистили свої випускні роботи і отримали Свідоцтво про підвищення кваліфікації державного зразка.

Упродовж останньої декади листопада лекційні та практичні заняття на курсах підвищення кваліфікації проводили фахівці, які працюють у сфері державних фінансів, провідні науковці Академії фінансового управління. Навчання охоплювало широку тематику. Зокрема, були проаналізовані завдання забезпечення соціально-економічного розвитку України відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки.

Слухачі ознайомилися з заходами грошово-кредитної політики, спрямованими на забезпечення економічного зростання. Неабияку цікавість вони проявили до питань методики викладання фінансово-економічних дисциплін, новацій законодавства у контексті імплементації Податкового та Бюджетного кодексів України, розвитку інформаційних технологій у сфері фінансів. Особлива увага зверталася на тенденції розвитку фінансового ринку в Україні, актуальні проблеми пенсійного реформування, інноваційні підходи до вдосконалення управління у сфері державних фінансів (Р2М), реформування системи державного фінансового контролю, удосконалення управління соціальними пільгами і державною допомогою в Україні.

Комісія у складі доктора економічних наук, професора Сергія Леонідовича Лондара, доктора наук з державного управління Ольги Михайлівни Іваницької, доктора економічних наук Людмили Григорівни Шемаєвої, кандидата економічних наук, заслуженого економіста України Надії Ярославівни Юрків, кандидата економічних наук Ярослава Вікторовича Котляревського дала високу оцінку роботам випускників та змістовному рівню дискусії, яка відбулася в рамках захисту випускних робіт. ДННУ «Академія фінансового управління», яка має значний досвід організації підготовки викладачів економічних дисциплін, вже запланувала черговий набір слухачів на курси підвищення кваліфікації.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

2 грудня 2011 року





 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29
©2003