МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2974817
 
 
   

НАУКОВЦІ АКАДЕМІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ВИСТУПИЛИ НА ВСЕУКРАЇНСЬКІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ

Науковці Академії фінансового управління нещодавно взяли участь у Всеукраїнській науково-практичній конференції «Економічна та фінансова політика в умовах трансформації економіки». Організатором заходу виступив Національний університет «Києво-Могилянська академія». До участі були запрошені фахівці-практики, державні службовці, провідні вчені та молоді науковці.

У конференції взяли участь понад 40 науковців провідних вищих навчальних закладів, зокрема, Київського національного торговельно-економічного університету; Чернігівського державного технологічного університету; Запорізької державної інженерної академії; Університету менеджменту освіти НАПН України; Херсонського національного технічного університету; Науково-дослідного центру з проблем оподаткування Національного університету державної податкової служби України. Участь у дискусії також взяли представники Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів України, Державної фінансової інспекції, Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, Інституту кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України, Українського союзу промисловців і підприємців України (УСПП), Громадського об’єднання «Українсько-німецький форум», ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАН України», ДННУ «Академія фінансового управління».

Академію фінансового управління представляли співробітники відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики на чолі з д.е.н. Любічем О.О. Інформативною і цікавою, на думку учасників конференції, була доповідь к.ф.-м.н., доц. Домрачева В.М. та Романіки М.В. «Антикризова діагностика фінансової системи України». У ній висвітлено важливі питання управління ризиками з метою забезпечення стабільності фінансової системи України, зазначена важливість координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, узгодження дій в процесі створення системи антикризового управління фінансами за умов посилення ролі та надійності державних та комерційних банків; розробки пакета превентивних антикризових заходів, упровадження яких дасть змогу стримати розростання дисбалансів у системі державних фінансів України.

Суттєвий інтерес слухачів привернула доповідь здобувача АФУ Хмеловського Т.Г. – «Багатокритеріальна модель оптимізації валютно-курсової політики України» (науковий керівник – д.е.н. Любіч О.О.). У ній здійснено аналіз підходів до макроекономічного моделювання та методів прогнозування номінального обмінного курсу гривні, факторів впливу на зазначений курс, та визначені основні критерії, що враховують більшість факторів. На основі цих критеріїв були побудовані математичні моделі їх поведінки – зростання ВВП, платіжний баланс та динамічна модель номінального обмінного курсу з хаотичним поводженням, а також проведено імітаційне моделювання поведінки номінального обмінного курсу гривні до долара США при різних параметрах моделі та отримано значення параметрів, які найбільш адекватно описують стан економіки України в досліджуваному періоді. Учасники конференції зацікавилися методикою багатокритеріальної оптимізації валютно-курсової політики держави, що ґрунтується на Парето-оптимальних рішеннях, шляхом модифікації багатокритеріального «методу обмежень», яка дала можливість враховувати нелінійні критерії та обґрунтовано призначати вагові коефіцієнти. Методика багатокритеріального порівняльного аналізу побудована на основі модифікованого «методу обмежень», за її допомогою проведено аналіз ефективності переходу до валютної корзини замість прив’язки національної одиниці до однієї валюти, та отримано найбільш ефективний склад вірогідної бівалютної корзини України у періоді, що досліджується.

У ході пленарного засідання було також обговорено актуальні питання фінансово-економічної сфери. Серед них, зокрема, особливості функціонування сучасної фінансово-кредитної системи; трансформація світової економіки в умовах кризового розвитку; інтеграція України у світові та регіональні економічні структури; фінансово-економічні аспекти розвитку підприємств, галузей і регіонів України.

Учасники конференції відзначили високий рівень підготовки заходу, актуальність обраних тем дослідження, інформативність виступів та презентаційного матеріалу. З метою стимулювання подальшої наукової діяльності аспірантів та молодих науковців, ухвалено рішення опублікувати тези виступів учасників. Організатори, у свою чергу, висловили щиру вдячність усім учасникам та висловили сподівання, що конференція збагатила і теоретиків, і практиків, та стане поштовхом для народження нових ідей і подальших досліджень.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

25 лютого 2013 року






ДОРОГІ КОЛЕГИ! ПРИЙМІТЬ ЩИРІ ВІТАННЯ З ДНЕМ ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ!



У цей день ми не тільки вшановуємо військових і згадуємо ратні подвиги співвітчизників, а й віншуємо колег, які стали нашою щоденною опорою та підтримкою.

Це – свято справжніх чоловіків, мужніх і самовідданих, тих, хто будує наше майбутнє у повсякденному житті, дарує впевненість у завтрашньому дні, береже мир і злагоду в суспільстві, пам’ятаючи про високе призначення бути захисником від усіх негараздів.

Нехай же Ваше життя буде наповнене яскравими подіями, успіхами та досягненнями, а серце зігріте увагою, любов’ю та турботою рідних і близьких!

Зичу всім Вам доброго здоров’я, щастя і благополуччя, творчої праці та удачі у всіх починаннях!

Президент Академії фінансового управління
Тетяна Єфименко


Медіа-центр
Академії фінансового управління

21 лютого 2013 року






НАУКОВЦІ ВНОСЯТЬ ПРОПОЗИЦІЇ ДО ПРОЕКТУ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ АКТИВІЗАЦІЇ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ

Президент Академії фінансового управління Тетяна Єфименко взяла участь у засіданні Економічної ради громадських організацій та асоціацій промисловців, підприємців і роботодавців при УСПП, яке відбулося 12 лютого 2013 року в Києві. На ньому обговорювали питання діяльності реального сектора економіки та проект Державної програми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки у контексті співпраці уряду та бізнесу.

Виступаючи перед представниками Економічної ради, членами якої є майже 100 ділових асоціацій та об’єднань, Тетяна Єфименко підкреслила, що Державна програма активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки є одним з ключових механізмів розвитку інфраструктури національної економіки, поліпшення бізнес-клімату та інвестиційного середовища, визначених в якості пріоритетних завдань соціального економічного розвитку України Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» і Щорічним Посланням Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році».

Вона звернула увагу, що у програмі необхідно, окрім іншого, передбачати розвиток державно-приватного партнерство (ДПП). Механізм ДПП набув значного поширення у більшості країн світу, де його поставлено у ранг одного з основних інструментів сучасного розвитку економіки. Державно-приватне партнерство дає можливість державі та приватному сектору за рахунок об’єднання фінансових, управлінських, технологічних ресурсів отримувати взаємну вигоду, поєднуючи розв’язання суспільно значущих завдань соціально-економічного розвитку країни з досягненням інтересів бізнесу і громади.

Серед пріоритетних сфер для розвитку ДПП в Україні Тетяна Єфименко виокремила виробничу інфраструктуру і високотехнологічне виробництво (транспорт і транспортна інфраструктура, енергетичний сектор, машинобудування, зв’язок); будівництво та житлово-комунальне господарство (формування ринку доступного житла, технічне переобладнання, підвищення ресурсо- та енергоефективності ЖКГ, поводження з побутовими відходами, благоустрій територій); соціальну інфраструктуру та гуманітарний розвиток (охорона здоров’я, освіта, культура, туризм і спорт).

Торкаючись питань удосконалення податкового законодавства, у числі пріоритетних кроків вона назвала наближення норм щодо оподаткування прибутку підприємств до методологічних засад бухгалтерського обліку. Тетяна Єфименко нагадала, що Міністерством фінансів запропонована нова редакція ІІІ розділу Податкового кодексу України «Податок на прибуток», яка має на меті вирішити таке завдання та суттєво спростити процедуру складання для підприємств податкової звітності та адміністрування цього податку. Вона запропонувала членам УСПП взяти активну участь в обговоренні зазначеного законопроекту.

Важливою складовою реформ, спрямованих на модернізацію національної економіки, на думку президента Академії фінансового управління, є запровадження міжнародних стандартів фінансової звітності (МСФЗ), яке здійснюється Міністерством фінансів України та іншими національними регуляторами відповідно до ст. 12 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». МСФЗ вже введені в правове поле України. Однак, враховуючи ризики неоднозначного розуміння і трактування аналогічних термінів перекладу МСФЗ і національного законодавства, вона запропонувала фінансовим директорам та головним бухгалтерам підприємств ширше ознайомлюватися з досвідом запровадження МСФЗ та організовувати обговорення проблемних питань, які виникають при використанні інформації бухгалтерського обліку, що ведеться за МСФЗ при складанні податкової звітності, вирішенні господарських спорів у судах тощо.

Представники Економічної ради при УСПП констатували, що за 2012 рік в Україні так і не вдалося сформувати умови для активізації внутрішнього конкурентоспроможного виробництва. Імпорт на внутрішньому ринку України за різними товарними групами становить від 60% до 95%. Загальний обсяг імпортної продукції, яку українці спожили в минулому році, склав мінімум 43-44%. А все, що було виготовлено вітчизняними підприємствами і спрямовано на потреби внутрішнього ринку, становило 56-57%. Цю тенденцію було названо дуже загрозливою і такою, яка не лише впливає на зростання негативного сальдо зовнішньої торгівлі, але й на втрату нашого внутрішнього ринку, що не припустимо з точки зору національної безпеки держави.

За словами президента УСПП, народного депутата України Анатолія Кінаха, для того, щоб у цьому році не поглиблювалася проблематика фінансування й створення Україною робочих місць за кордоном, уряд має зосередитися на вирішенні першочергових проблем, які заважають ефективному розвитку національного підприємництва, є причиною несприятливого інвестиційного клімату. Анатолій Кінах наголосив, що розглянуті на засіданні Економічної ради зауваження та пропозиції ляжуть в основу зустрічі промисловців, підприємців і роботодавців з Прем’єр-міністром України Миколою Азаровим, яку заплановано провести в кінці лютого цього року задля відпрацювання спільних дій влади і бізнесу щодо вирішення, в рамках державно-приватного партнерства, першочергових завдань 2013 року.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

14 лютого 2013 року






ДЕРЖАВНИЙ ФОНД РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ: ШУКАЄМО НОВІ ПІДХОДИ ДО РОЗПОДІЛУ КОШТІВ


В умовах значної кількості інструментів капітального бюджетування питання методики розподілу Державного фонду регіонального розвитку набуває особливого значення. Про удосконалення цієї методики та підходи до формування видаткових потреб органів місцевого самоврядування при здійсненні капітальних вкладень в інфраструктуру місцевого значення за рахунок коштів державного бюджету розповів завідувач відділу місцевих фінансів і міжбюджетних відносин Науково-дослідного фінансового інституту Академії фінансового управління, кандидат економічних наук Олександр Валерійович Шишко.

Для визначення місця Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР) у системі фінансових інструментів необхідно проаналізувати передумови його виокремлення у складі державного бюджету. В рамках реалізації Програми економічних реформ у 2011 році запланували визначити основні законодавчі принципи та критерії розподілу субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних програм чи проектів та створити Державний фонд регіонального розвитку. Це було потрібно, оскільки статтею 105 Бюджетного кодексу в редакції від 08.07.2010р. визначалися лише принципи надання капітальних субвенцій місцевим бюджетам.

З юридичної точки зору ухвалення нової редакції Бюджетного кодексу в частині 105 статті вже вирішило питання визначення основних законодавчих принципів надання таких трансфертів. Необхідність розробки та законодавчого закріплення цих принципів була встановлена положенням 105 статті Кодексу редакції 21.06.2001р. Хоча підхід до відокремлення трактувань «принципи надання» та «принципи розподілу» є неоднозначним, проте він не враховує об’єктивної потреби у принципах визначення обсягу таких трансфертів. Тобто, власне формулювання та ухвалення принципів розподілу не розв’язує проблеми відсутності принципів визначення обсягу фінансових ресурсів для надання капітальних трансфертів.

Наприклад, попередньою редакцією Бюджетного кодексу визначено, що обсяг субвенцій на наступний бюджетний період визначається законом про Державний бюджет України, проте не визначено підходів до обчислення цього обсягу, мінімальних та максимальних обмежень тощо. У новій редакції Кодексу це питання також не вирішено, хоча доволі ґрунтовно визначено вимоги до показників, що повинні використовуватися в процедурі розподілу. В середньостроковій перспективі постає необхідність у впровадженні формалізованих принципів та критеріїв формування обсягу субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам, в тому числі тих субвенцій, що надаються через Державний фонд регіонального розвитку.

Щодо другого питання, то створення Державного фонду регіонального розвитку було пов’язане з розробкою положень законопроекту «Про державну регіональну політику». Законопроектом передбачалося використання Фонду з метою законодавчого врегулювання створення сучасного механізму фінансового забезпечення регіонального розвитку. З 2008р. при підготовці проекту вносилися пропозиції щодо створення фонду не тільки на загальнодержавному, але й на регіональному рівнях.

Дискусійним стало визначення відповідального органу, що забезпечуватиме фінансування інвестиційних проектів регіонального розвитку, а також можливість залучення приватних інвесторів до реалізації цих проектів. Критичним зауваженням було встановлення граничного обсягу Державного фонду регіонального розвитку України у вигляді щорічно закріпленого законопроектом обсягу 2,5% ВВП, оскільки це порушує ст. 92 Конституції, відповідно до якої обсяги доходів та видатків Державного бюджету України визначаються винятково Законом України про державний бюджет на відповідний рік.

Враховуючи взаємозв’язок між цими двома питаннями (визначення принципів та критеріїв розподілу субвенцій, створення Державного фонду регіонального розвитку), робоча група за напрямом «Стабілізація Державного бюджету України» пропонувала розглянути можливість віднесення всіх капітальних субвенцій місцевим бюджетам до зазначеного Фонду, оскільки вони за своєю суттю також мають інвестиційне призначення. Така пропозиція обумовлена положенням статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», відповідно до якого капітальні вкладення є формою інвестиції у відтворення основних фондів. Законом також передбачено здійснення інвестиційної діяльності органами державної влади та органами влади Автономної Республіки Крим за рахунок коштів відповідних бюджетів, а також інвестування, здійснюваного органами місцевого самоврядування (стаття 2).

Відповідно до цього рішення Міністерство економічного розвитку і торгівлі подало пропозиції щодо внесення змін до Бюджетного кодексу (законопроект № 8545) в частині статті 24-1 «Державний фонд регіонального розвитку». Статтею, зокрема, передбачено створення фонду за рахунок доходів загального фонду державного бюджету та віднесення до фонду, у разі його створення, субвенцій місцевим бюджетам капітального призначення. Хоча при голосуванні 07.07.11р. у другому читанні законопроекту № 8545 пропозиція щодо внесення статті 24-1 підтримана не була, вона й нині залишається актуальною.

Розгляд згаданих питань забезпечив, насамперед, ухвалення Постанови КМУ №520 від 18.05.2011р. «Про затвердження Порядку та умов надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на виконання інвестиційних програм (проектів)» та доповнення Бюджетного кодексу статтею 24-1 «Державний фонд регіонального розвитку». Згаданою статтею визначено обсяг Фонду в розмірі не менше 1% прогнозного обсягу доходів загального фонду державного бюджету, а також критерії розподілу коштів Фонду між Автономною Республікою Крим, областями та містами Києвом і Севастополем: 70% коштів Фонду розподіляються відповідно до чисельності населення, яке проживає у відповідному регіоні, а інші 30% – з урахуванням рівня соціально-економічного розвитку регіонів відповідно до показника валового регіонального продукту в розрахунку на одну особу (для регіонів, у яких цей показник менше 75% середнього показника по Україні).

Порядок розподілу коштів Фонду у 2012р. був закріплений Постановою КМУ від 21 березня 2012р. № 312 та має деякі неточності з критеріями розподілу, визначеними Кодексом. Зокрема, в Постанові не вказано, за який саме період використовуються показники чисельності населення регіонів. По-друге, на противагу визначеності у Кодексі показника для розподілу 30% коштів Фонду у ній не закріплено жодного показника, а розподіл цієї частини здійснюватиметься «з урахуванням проблем соціально-економічного розвитку окремих адміністративно-територіальних одиниць (малих міст, гірських, шахтарських, депресивних територій тощо)».

Перелік показників, що використовуються у методиці розподілу, остаточно закріплено Постановою КМУ № 656. Вона також формалізує процедуру конкурсного відбору інвестиційних програм, уточнює умови співфінансування інвестиційних програм. Проте у цьому документі так і не визначено період, за який ці показники будуть використовуватися. При цьому статистична інформація про валовий регіональний продукт за поточний рік публікується, як правило, трьохквартальним лагом, що не забезпечує прозорості методики для всіх учасників бюджетного процесу. Згадані недоліки, а також необґрунтованість пропорцій застосування показників (70:30) доводять недосконалість процедури розподілу коштів Фонду між регіонами, та вказують на необхідність забезпечення максимальної прозорості при перерозподілі коштів між районними, селищними, сільськими бюджетами та міськими бюджетами міст обласного та районного значення.

Досвід Російської Федерації у використанні такого інструменту фінансування капітальних вкладень у муніципальну інфраструктуру як Фонд регіонального розвитку вказує на можливість застосування формалізованих процедур для розподілу коштів між адміністративно-територіальними одиницями. Там при проведенні бюджетної реформи, що розпочалася у 1998р., у складі федерального бюджету було передбачено декілька фондів, зокрема, й Федеральний фонд регіонального розвитку. Фінансування цього фонду передбачалося в рамках федеральної цільової програми «Скорочення відмінностей у соціально-економічному розвитку регіонів Російської Федерації (2002-2010 рр. та до 2015 р.)» за розділом витрат федерального бюджету «Міжбюджетні трансферти».

Фонд утворювався для співфінансування заходів щодо розвитку суспільної інфраструктури регіонального і муніципального значення і підтримку створених суб’єктами Федерації фондів муніципального розвитку. За рахунок коштів Фонду здійснювалося фінансування розвитку дошкільних установ, загальноосвітніх установ, установ охорони здоров’я і об’єктів інженерної інфраструктури. У методиці розрахунку обсягу коштів на фінансування капітальних вкладень було враховано рівень забезпеченості суб’єкта Федерації об’єктами соціальної і інженерної інфраструктури, чисельність населення суб’єкта Федерації на останню звітну дату

Особливістю методики розподілу Федерального фонду регіонального розвитку є використання індексів, що використовуються при розподілі Федерального фонду фінансової підтримки суб’єктів Федерації (ФФФПСФ). Для обрахунку бюджетної забезпеченості використовується індекс бюджетних витрат та індекс податкового потенціалу. Індекс бюджетних витрат показує, наскільки більше (менше) необхідно затратити бюджетних коштів (у розрахунку на душу населення) в даному регіоні в порівнянні з середнім по Російській Федерації рівнем для надання одного і того ж обсягу бюджетних послуг. Для обрахунку цього індексу використовуються показники структури, а також відповідні коригуючі коефіцієнти, що дають змогу врахувати особливості формування витрат за кожною з економічних ознак в суб’єкті Федерації.

Окрім використання індексів при розподілі коштів Фонду, власне критерієм відбору суб’єктів Федерації виступає рівень їхньої розрахункової бюджетної забезпеченості: надання субсидій з Фонду здійснюється у випадку, якщо з урахуванням розподілу дотації з ФФФПСФ цей показник не перевищує середній по Федерації рівень більш ніж на 10%. Іншою умовою надання субсидій виступає загальне позитивне значення відхилення рівня забезпеченості суб’єкта об’єктами соціальної та інженерної інфраструктури від середнього по Федерації рівня.

Для кожного з тих, хто має право на отримання коштів Фонду, на основі рівня розрахункової бюджетної забезпеченості суб’єкта Федерації Міністерством фінансів розраховувався рівень співфінансування заходів щодо розвитку суспільної інфраструктури регіонального і муніципального значення за рахунок коштів Фонду. При цьому усереднений рівень співфінансування встановлено на рівні 0,5. Досвід Російської Федерації у використанні на загальнодержавному рівні такого фінансового інструменту стимулювання розвитку регіонів та територіальних громад як Федеральний фонд регіонального розвитку вказує на необхідність використання формалізованих процедур формування та розподілу ДФРР в Україні.

Ми можемо зробити висновок, що у процедурі формування щорічне визначення обсягу ДФРР відносно обсягу ВВП не є доцільним. Це співвідношення може бути використано винятково як індикативний показник. Натомість, для визначення необхідного обсягу надходжень Фонду необхідно провести оцінку всіх наявних інвестиційних проектів та можливостей органів місцевого самоврядування до їхнього співфінансування, тобто після визначення видаткової потреби капітальних вкладень територіальних громад. Проблема визначення такої потреби обумовлена обмеженнями щодо включення до переліку можливого фінансування інвестиційних проектів за рахунок коштів державного бюджету. Тобто, у середньостроковій перспективі необхідно також враховувати й ті проекти, які не можуть бути реалізовані за участю державного бюджету, але є необхідними у забезпеченні гармонійного розвитку територіальних громад та регіонів.

До таких обмежень слід віднести необхідність узгодження видаткових потреб у реалізації інвестиційних проектів на регіональному рівні. Це пов’язано зі складністю узагальнення на загальнодержавному рівні потреб у капвкладеннях більш ніж 11 тисяч територіальних громад. Оскільки переліки інвестиційних проектів формуються саме на регіональному рівні, то відповідно інструменти їхнього фінансування вже відносять до інструментарію державної регіональної політики.

Проведений аналіз обсягів фінансування капітальних вкладень з місцевих бюджетів за період 2007-2011 років, що здійснювалися за рахунок субвенцій на соціально-економічний розвиток з державного бюджету, вказує на те, що основними кінцевими отримувачами коштів субвенцій виступають бюджети місцевого самоврядування та районні бюджети (табл. 1).

Таблиця 1. Обсяги фінансування капітальних вкладень за рахунок субвенцій на соціально-економічний розвиток з державного бюджету місцевим бюджетам у 2007-2011рр., тис. грн.

Значна диференціація розподілу обсягу субвенцій пов’язана з особливостями щорічного затвердження постановами КМУ переліку об’єктів, що фінансуються за рахунок таких субвенцій (табл. 2). З 2010 року спостерігається тенденція до використання процедури проміжного перерозподілу обсягів фінансування на регіональному рівні, у зв’язку з чим кількість зазначених у постановах КМУ об’єктів, отримувачами фінансування яких виступають бюджети місцевого самоврядування, зменшується.

Таблиця 2. Кількість об’єктів, що фінансуються за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток у 2007-2011рр., од.

Сюди ж можна віднести неузгодженість граничних розмірів співфінансування інвестиційних програм з місцевих бюджетів різних бюджетних інструментів або їх часті зміни. Представлені в таблиці 3 матеріали ілюструють співставлені граничні розміри участі органів місцевого самоврядування у фінансування інвестиційних програм. Необхідно відмітити не лише різні підходи до визначення граничних часток співфінансування (у загальному обсязі вартості проекту або обсягу надходжень бюджету розвитку), але й різницю у п’ять відсотків для одних і тих же груп місцевих бюджетів, а також те, що для сільських та селищних бюджетів можуть і не встановлюватися обмеження зі співфінансування. Оскільки в органів місцевого самоврядування немає достатнього обсягу власних фінансових ресурсів для реалізації інвестиційних проектів, такий неоднозначний підхід до умов використання фінансових інструментів може спровокувати надання переваги у застосуванні винятково одного з них. Якщо інвестиційні субвенції та ДФРР використовуються для фінансування інвестиційних програм (це поняття ідентично визначене у Бюджетному кодексі та постанові КМУ від 4.07.12р. № 656) то умови їхнього використання повинні бути однаковими.

Обмеження встановлені й щодо обсягу інвестиційного проекту. Якщо вони є при формуванні переліку інвестиційних програм, що фінансуються з ДФРР у розмірі 1 млн грн. (в окремих випадках – 5 млн грн), то для програм, що фінансуються за рахунок інвестиційних субвенцій, таких обмежень немає. Для проектів, що фінансуються з ДФРР у 2012р., обмежень щодо обсягу інвестиційного проекту також визначено не було.

Таблиця 3. Граничні розміри участі місцевих бюджетів у фінансуванні інвестиційних проектів при наданні фінансової допомоги з державного бюджету у формі інвестиційних субвенцій, фінансування з ДФРР

Необхідно також враховувати інноваційну складову інвестиційних проектів. Критерій інноваційності інвестиційної програми (проекту) визначений Постановою КМУ від 9 червня 2011р. № 701 «Про порядок проведення державної експертизи інвестиційних програм (проектів)». Врахування цього критерію має на меті упорядкувати видаткові потреби, виділити такі проекти, які мають вищий рівень інновації за результатами державної експертизи чи інших рівних умов.

Узгодження згаданих обмежень дасть змогу впорядкувати видаткові потреби органів місцевого самоврядування у капвкладеннях в порядку зниження пріоритету реалізації відповідних інвестиційних проектів. Процедура приведення цих потреб у відповідність з фінансовими можливостями ускладнюється наявністю двох джерел фінансування – державний бюджет та місцеві бюджети. Тому виникає потреба розрахунку середньострокових прогнозних показників надходжень до державного та місцевих бюджетів, а також визначення граничних розмірів фінансування інвестиційних програм на загальнодержавному та місцевому рівнях у середньостроковій перспективі.

На основі сформованого переліку інвестиційних програм, граничних розмірів фінансування інвестиційних програм кожен орган місцевого самоврядування складає план капітальних вкладень (ПКВ) на середньострокову перспективу з урахуванням граничних розмірів співфінансування інвестиційних програм та із зазначенням щорічних обсягів фінансування кожної програми. Визначені щорічні граничні розміри участі місцевих бюджетів у фінансуванні інвестиційних проектів дають змогу розподілити затверджений граничний обсяг ДФРР.

Оскільки запровадження таких пропозицій потребує узгоджених планів реалізації капвкладень кожної територіальної громади, відпрацьованої методики середньострокового планування доходної та видаткової частини місцевих та державного бюджету, то впровадження механізму фінансування інвестиційних проектів на основі ПКВ на сучасному етапі розвитку потребує, насамперед, удосконалення методики бюджетного планування. У цьому зв’язку пропонується передбачити встановлення індикативного обсягу ДФРР у програмних документах уряду на середньострокову перспективу з обмеженням коригування показників більш ніж на 10%. У процедурі розподілу коштів ДФРР пропонується використати індексний метод розподілу, а розподіл здійснювати між регіонами з подальшим перерозподілом між територіальними громадами.

Використання індексів, що враховують рівень економічного та соціального розвитку відповідної території, при розподілі коштів Фонду між регіонами повинно забезпечити прозорість процедури та об’єктивне підґрунтя для перерозподілу між територіальними громадами. Відповідно до Бюджетного кодексу процедура розподілу коштів субвенцій на виконання інвестиційних програм (проектів) повинна враховувати показники обсягів промислового виробництва, валової продукції сільського господарства, інвестицій в основний капітал, рівня щільності населення та безробіття, доходів населення у розрахунках на одну особу, середньомісячної заробітної плати працівників. Зокрема, такі вимоги актуальні і для методики розподілу коштів ДФРР.

Одним з індексів, які можливо використовувати при розподілі ДФРР, виступає індекс регіонального людського розвитку. Цей індекс розроблено Держкомстатом спільно з Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України для дослідження соціально-економічного розвитку регіонів країни, наукового забезпечення систематичних розрахунків індексів людського розвитку регіонів України. Схема побудови інтегрального індексу людського розвитку передбачає трьохетапний процес відповідно до трьохрівневої ієрархічної системи показників. На відміну від міжнародної методології розрахунку ІЛР, вітчизняна методика передбачає проміжний етап – побудову узагальнюючих індикаторів, що характеризують кожен із аспектів людського розвитку.

Це дає змогу уникнути надмірного інформативного обтяження основного показника при забезпеченні достатньо комплексного підходу до характеристики регіональних особливостей людського розвитку та мінімізації впливу випадкових обставин. Індекс враховує, зокрема, демографічний розвиток регіонів, розвиток регіональних ринків праці, матеріальний добробут населення, умови його проживання, рівень освіти, стан та охорону здоров’я, соціальне середовище, екологічну ситуацію та фінансування людського розвитку.

Оскільки при розподілі коштів ДФРР вже передбачено використання індексу, тому можна скористатися одним із трьох запропонованих варіантів використання індексу регіонального людського розвитку. По-перше, при розподілі 70% обсягу ДФРР замість показника чисельності населення регіону; інша частина 30% – із використанням індексу регіонального розвитку (з обмеженням його значення ≥0,75). По-друге, можливо при розподілі 50% обсягу ДФРР, інші 50% розподіляти із застосуванням індексу регіонального розвитку (з обмеженням його значення ≥1,0). І третій варіант – розподіл коштів ДФРР здійснювати винятково через індекс регіонального людського розвитку.

На рис. 2 представлено розподіл коштів ДФРР в обсязі 1,641 млрд відповідно до методики, передбаченої Постановою КМУ від 4.07.2012р. № 656, а також підходи до застосування індексу регіонального людського розвитку.

Рис. 2. Розподіл коштів ДФРР за діючою методикою та запропонованими трьома методами із застосуванням індексу регіонального людського розвитку.

При використанні індексу регіонального розвитку та індексу регіонального людського розвитку в розрахунках взято середнє значення за 2011, 2010, 2009 роки.

Основною перешкодою в ефективному використанні індексу регіонального людського розвитку в методиці розподілу коштів ДФРР є включення м. Севастополя до переліку регіонів, що отримують фінансування з Фонду. Відповідно до законодавства «регіон – це територія АРК, області, міст Києва та Севастополя», проте, навіть враховуючи особливе соціально-економічне значення м. Севастополя, саме використання показників його соціально-економічного розвитку на рівні з аналогічними показниками областей не забезпечить достатньої об’єктивності та прозорості будь-якій методиці розподілу коштів Фонду.

Водночас використання на практиці розробленої методики розподілу коштів ДФРР дозволить поступово згрупувати в рамках Фонду нині розрізнені джерела надання інвестиційної допомоги регіонам та територіальним громадам, і дасть змогу запобігти можливості деконцентрації та неефективного використання бюджетних коштів.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

8 лютого 2013 року








КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД ДО ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ У АКАДЕМІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ

Протягом грудня 2012 року у Державній навчально-науковій установі «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України реалізовано низку заходів, пов’язаних із підвищенням кваліфікації в рамках міжнародного українсько-нідерландського проекту «Підвищення кваліфікації державних службовців у сфері державних фінансів України». Протягом перших тижнів грудня відбувся випуск слухачів курсів підвищення кваліфікації — 28-ми співробітників центрального апарату Міністерства фінансів України, які отримали сучасні знання за напрямом підготовки «державне управління», що було засвідчено в рамках тестування випускників та подальшої видачі свідоцтв державного зразка про підвищення кваліфікації. До процесу навчання було залучено провідних фахівців Міністерства фінансів України, Академії фінансового управління, інших наукових та навчальних установ, міжнародних експертів, що дозволило ефективно поєднати теоретичну та практичну складові, викласти актуальні питання розвитку сфери державних фінансів.

Високому рівню науково-методичного та навчального-організаційного забезпечення курсів сприяли нові можливості технічної бази Академії, яку завдяки послідовним зусиллям Міністерства фінансів України та Нідерландської Сторони вже у 2012 році вдалося суттєво збільшити завдяки сучасному технічному оснащенню, що було встановлено у навчальних аудиторіях. У подальшому саме на базі цього оснащення планується проводити постійне навчання фахівців Міністерства, розробляти та впроваджувати системи дистанційної освіти для забезпечення навчального та наукового супроводження пріоритетних напрямів фінансово-бюджетної політики.

Водночас у грудні група з 15-ти співробітників Міністерства фінансів України та науковців Академії здійснила тижневий навчальний візит до Національної академії фінансів і економіки (м. Гаага). Метою зазначеного візиту було розроблення та опрацювання широкої картини управління державними фінансами в Нідерландах, дослідження перспектив застосування цих механізмів в Україні. Зокрема до тематики навчальних занять належали: макроекономічне прогнозування, фіскальна політика в Нідерландах, бюджетна інфраструктура, управління готівковими коштами та боргом, міжбюджетні відносини, державно-приватне партнерство. Також відбулися зустрічі у Палаті представників Парламенту та у Міністерстві фінансів Нідерландів. Саме у Міністерстві фінансів Нідерландів Президент ДННУ «Академія фінансового управління», член-кореспондент НАН України Тетяна Єфименко виступила із доповіддю щодо глобальних викликів у сфері державних фінансів та їх впливу на Україну. Доповідь відвідали керівники структурних підрозділів Міністерства фінансів Нідерландів, Національної академії фінансів та економіки, представники інших урядових організацій.

Всі зазначені заходи відбувалися за сприяння Міністерства фінансів України та представників Нідерландської сторони. Академія фінансового управління висловлює вдячність Національній академії фінансів і економіки (м. Гаага), Агентству міжнародного бізнесу та співробітництва, Міністерству фінансів Королівства Нідерландів, Посольству Королівства Нідерландів в Україні.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

8 січня 2013 року






ДОРОГІ КОЛЕГИ! ПРИЙМІТЬ ЩИРІ ВІТАННЯ З НОВИМ РОКОМ ТА РІЗДВОМ ХРИСТОВИМ!

У ці чарівні святкові дні від усієї душі зичу всім міцного здоров’я, добра й радості, вірних друзів. Хай Новий рік приносить нові враження та успіхи, творчі злети, а зимові свята додадуть усім життєвих сил, впевненості у майбутньому, окрилять душі.

Нехай панують у наших домівках мир, мудрість, взаєморозуміння та любов.

З найкращими побажаннями
Президент Академії фінансового управління
Тетяна Єфименко


Медіа-центр
Академії фінансового управління

28 грудня 2012 року






ПРО НАУКОВО-ПРАКТИЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ КОМІТЕТОМ З ПИТАНЬ БЮДЖЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ТА ДННУ «АКАДЕМІЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ» МІНІСТЕРСТВА ФІНАНСІВ УКРАЇНИ


Медіа-центр
Академії фінансового управління

26 грудня 2012 року






З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ !

Висловлюємо щирі вітання та поздоровлення президенту Академії фінансового управління, член-кореспонденту Національної академії наук України, доктору економічних наук, професору Тетяні Іванівні Єфименко з нагоди Дня народження!

Високий професіонал і мудра жінка, Тетяна Іванівна підкорила вершини управлінської сфери та фінансової науки. Багаторічна послідовна та наполеглива праця у царині економіки і фінансів, державного управління є взірцем служіння професії, забезпечила шану та повагу наукової громадськості в Україні та за її межами.

Ми пишаємось тим, що працюємо поруч з видатною Особистістю, Вченим, Керівником, переймаючи досвід і відчуваючи підтримку у всіх справах Академії.

Нехай доля завжди буде прихильною до Вас, Тетяно Іванівно, посилає Вам міцне здоров’я, радість, удачу, наснагу для нових звершень на благо нашої Батьківщини.

Хай Ваш життєвий шлях буде довгим і світлим, наповненим добрими справами та новими перемогами.

Віри, Надії, Любові Вам на багато-багато літ!

Колектив Академії фінансового управління

Медіа-центр
Академії фінансового управління

5 грудня 2012 року






ПРОБЛЕМИ У СФЕРІ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ І ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Бюджету держави все важче витримувати навантаження, пов’язане з фінансуванням соціальних послуг. Про реформу системи загалом говорять давно, однак поки що не вироблено цілісних, послідовних підходів до вирішення стратегічних питань подальшого соціального розвитку країни. Своїм баченням шляхів розв’язання найактуальніших проблем у сфері фінансування соціальних послуг поділилася завідувач відділу бюджетної системи відділення бюджетної політики та розвитку бюджетної системи ДННУ «Академія фінансового управління», доктор економічних наук, доцент Клавдія Василівна Павлюк:

– Серед проблем у сфері надання соціальних послуг слід виділити, насамперед, недосконалість законодавчої бази, якою регламентується низка питань галузі. Ми також констатуємо недостатню якість та ефективність послуг, соціальну несправедливість, низький рівень адресності послуг, високі адміністративні витрати, недостатню прозорість, практичну відсутність системи стандартів, невідповідність мережі бюджетних установ у сфері надання соціальних послуг її повноваженням, багаторівневу ієрархію мережі бюджетних установ. Додайте сюди недофінансування установ у сфері надання соціальних послуг, низьку ефективність механізму кошторисного фінансування, не пов’язаного з результатами діяльності бюджетних установ у сфері надання соціальних послуг, відсутність правової регламентації діяльності адміністрації бюджетної установи щодо розпорядження доходами від підприємницької діяльності, що призводить до неефективного використання цих коштів, обмеження права споживача соціальних послуг на вибір постачальника послуг, і отримаєте не дуже райдужну картину, яка характеризує всю сферу.

Варто також зазначити, що держава та місцеві органи влади фактично виконують функції постачання та фінансування установ у сфері надання соціальних послуг. При цьому відсутня система оцінювання та моніторингу. Залишається недосконалою методологія прогнозування потреби у послугах, фіксуються ринкові спотворення, підтримка організацій-монополістів, які субсидуються державою.

– Але ж в Україні має бути забезпечене гарантоване надання якісних соціальних послуг…

– Причому за встановленим переліком за рахунок бюджетних коштів усім громадянам, включаючи: джерела фінансового забезпечення державних гарантій надання соціальних послуг. Має бути визначений обсяг державних гарантій в частині видів, порядку й умов надання соціальних послуг; порядок оцінки їхньої ефективності і моніторингу виконання; а також встановлена відповідальність за невиконання цих показників. Вважаю, що для досягнення цієї мети має бути ухвалено програму державних гарантій на середньострокову перспективу, зокрема на три роки. Вона мусить містити мінімальну величину диференційованих подушових нормативів фінансового забезпечення державних гарантій надання безоплатних соціальних послуг за видами; нормативи фінансових витрат на одиницю обсягу соціальної послуги; подушові нормативи обсягів соціальних послуг за видами; мінімальні значення критеріїв оцінки якості і доступності соціальних послуг.

При цьому моніторинг реалізації державних гарантій надання безоплатних соціальних послуг повинен здійснюватися на щорічній основі, а інформація про виконання державних гарантій у відповідному році має бути основою для формування показників державних гарантій на наступні періоди. Фінансові показники потрібно буде ув’язувати з якісними показниками надання соціальних послуг. Програмою державних гарантій мають встановлюватися цільові значення вказаних показників, а також передбачатися механізми фінансового стимулювання досягнення цільових показників. За невиконання цільових показників потрібно встановити відповідні санкції.

У сфері фінансового забезпечення надання соціальних послуг, насамперед, необхідне здійснення поступового переходу від кошторисного фінансування постачальників соціальних послуг до іншої форми прямого фінансування – замовлення соціальних послуг, де розпорядник бюджетних коштів стає повноцінним замовником послуг на користь третіх осіб – споживачів послуг. Фінансування всіх державних і комунальних установ, що надають соціальні послуги населенню, нині здійснюється на основі кошторису. Суми фінансування, як правило, визначаються методом індексації минулого рівня бюджетних коштів, що виділяються установі. Субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями, що приймаються установою, закріпляється за його власником. При цьому реальні потреби установ у бюджетних коштах можуть бути і більшими, і меншими. Результати роботи, якість надання послуг в розрахунок практично не приймаються. Самостійність установ в управлінні власною діяльністю, фінансовими ресурсами і майном є незначною. Тому кошторисне фінансування об’єктивно не створює стимули для підвищення ефективності роботи, як самих бюджетних установ, так і органів влади, яким вони підпорядковані. За такого механізму фінансування, по-суті, здійснюється утримання сукупності установ без залежності від обсягу та якості надання ними послуг.

Необхідність підвищення ефективності бюджетних видатків, їхньої оптимізації, якості та доступності соціальних послуг зумовлює доцільність та важливість переходу до впровадження механізму фінансування соціальних послуг на основі їхньої стандартизації і визначення вартості. Вартісний еквівалент соціальної послуги, що надається за бюджетні кошти, дає змогу не тільки прогнозувати і планувати видатки бюджетної установи, але й сформувати базу для оцінки ефективності використання бюджетних коштів. Інформація про структуру вартості бюджетних послуг, вивчення тенденції зміни її складових у динаміці надає можливість своєчасно коригувати роботу бюджетної установи, а порівняльний аналіз структури вартості соціальних послуг – визначити обсяг економії бюджетних коштів при забезпеченні якості конкретної соціальної послуги. Отже, оцінка вартості соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів необхідна для здійснення бюджетного планування в умовах переходу і розвитку бюджетування, орієнтованого на результат; та для оцінки ефективності діяльності органів влади.

– Що потрібно зробити для впровадження механізму фінансування соціальних послуг у методологічному плані?

– Насамперед необхідно розмежувати терміни «суспільна (публічна) послуга», «державна функція», «державна послуга», «комунальна послуга», «бюджетна послуга», «соціальна послуга», «соціальна бюджетна послуга». Це дасть можливість побудувати межу формування цих термінів за такими критеріями як «постачальник», «споживач», «рівень видаткових зобов’язань». Проведений аналіз Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів, що регламентують бюджетний процес, показав, що визначення терміну «бюджетна послуга» у цих документах відсутнє. Окрім цього, у Бюджетному кодексі України немає визначення та врегулювання публічних, державних, комунальних послуг, які за основним їхнім змістом мають бути реалізовані за рахунок коштів відповідних бюджетів. Такий стан речей обумовлений, насамперед, тим, що бюджетне фінансування орієнтується переважно на витрати, тобто на утримання мережі установ, а не на результати надання бюджетних послуг.

Виявлення сутності бюджетної послуги дає змогу формувати перелік (реєстр) бюджетних, в т.ч. соціальних бюджетних послуг, під яким слід розуміти систему відомостей про всі бюджетні послуги, що надаються споживачам бюджетних послуг. Формування реєстру бюджетних соціальних послуг дає змогу забезпечувати прозорість витрачання, обґрунтованість виділення бюджетних коштів і ухвалювати рішення про можливі напрями оптимізації їхнього використання, а також упроваджувати нові принципи обліку видатків у розрізі результатів надання бюджетних соціальних послуг і створювати інформаційну базу для розробки відповідних стандартів.

– Нині жоден нормативно-правовий акт не містить чіткого переліку соціальних послуг (бюджетних), які б гарантувалися державою, незалежно від стану державних фінансів та місця проживання громадян. Що потрібно зробити у цій сфері?

– Стандартизація соціальних послуг являє собою розробку нормативів, норм, правил, які законодавчо закріплюють і регламентують технологію, обсяг якість надання соціальних послуг. У свою чергу, регламент надання соціальної послуги базується на нормативно-правовому акті, що визначає терміни і послідовність дій та прийняття рішень, а також порядок взаємодії державних (комунальних) установ, структурних підрозділів і посадових осіб всередині організації та порядок взаємодії з іншими організаціями у процесі надання послуги. Таким чином, стандарт послуги та адміністративний регламент повинні бути взаємопов’язаними документами. Перший повинен включати вимоги до взаємодії між фізичними особами та його результату, а другий – встановлює процедури, результатом яких виступає соціальна послуга.

Визначені в українському законодавстві поняття «соціальний стандарт», «соціальні гарантії», «соціальні нормативи», «соціальні норми» необхідно переглянути, оскільки жодне з них не відповідає свої сутності. Так, наприклад, згідно з Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III, ст. 1 державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи, або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Це визначення соціальних стандартів практично ототожнює їх із соціальними нормами і нормативами.

Обсяг надання соціальних послуг розраховується на основі оцінки потреби в них. Система обліку потреб в соціальних послугах ґрунтується на оцінці потреби в натуральному (кількісному)вираженні. Вартісна оцінка є елементом планування видатків бюджету. Вона дає змогу сформувати цілісний підхід до процесу обґрунтування обсягів бюджетних асигнувань на надання відповідного обсягу послуг на основі формалізованого методологічного підходу до оцінки вартості послуг. Після визначення вартості соціальної послуги наступним кроком має бути формування державного замовлення на її надання. Завершальним етапом стане організація моніторингу якості соціальної послуги (відповідність стандарту і задоволеність споживача).

Для підвищення ефективності використання бюджетних коштів необхідна зміна статусу бюджетних установ та впровадження нових організаційно-правових форм установ з надання соціальних послуг (бюджетні установи, автономні установи та ін.) Це дасть змогу уникнути обмежень на право розпоряджатися доходами від реалізації послуг та субсидіарної відповідальності держави (місцевих органів влади) за зобов’язаннями автономної установи; створити чіткий розділ функцій між покупцями та продавцями соціальних послуг, вдосконалити механізм контрактних відносин організацій з органами державної влади та створити механізм залучення інвестицій, як для окремої установи з надання соціальних послуг, так і загалом у галузь; створити умови для легалізації співучасті населення у фінансуванні соціальних послуг; отримати більші права в організації власної роботи.

Розвиток форм оплати соціальних послуг може обумовлювати декілька варіантів розвитку. По-перше, збільшення прав бюджетних установ з використання фінансових ресурсів. Описані зміни можуть бути найефективніше реалізовані в рамках багаторічного фінансового планування. Бюджетна установа, що має фінансовий план, а також що має можливості в певних межах перерозподіляти виділені фінансові ресурси між статтями економічної класифікації витрат в режимі, що має більш повідомний, ніж дозвільний характер, має стимули до підвищення ефективності використання виділених ресурсів. Також установи можуть мати більше можливостей з матеріального стимулювання персоналу. По-друге, удосконалення механізмів фінансування соціальних послуг може відбуватися у сфері платних послуг та додаткових послуг, що надаються бюджетними установами у сфері соціальних послуг також на платній основі.

– Що варто запропонувати для модернізації системи соціальних послуг і оптимізації видатків бюджету на їх надання?

– Проаналізувавши ситуацію, наші науковці зробили низку висновків, за результатом яких виробили певні рекомендації. Зокрема, у сфері нормативно-правової бази варто розробити довгострокову національну та регіональну стратегії розвитку соціальної сфери загалом і, зокрема, стратегію надання соціальних послуг вразливим верствам населення. Доцільно буде зупинити чинність окремих законодавчих актів або положень цих актів у сфері соціальних послуг, видатки на виконання яких в бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за соціальними зобов’язаннями держави, які не можуть бути виконані.

На майбутнє потрібно створити такі механізми, які не даватимуть змоги ухвалювати закони у сфері соціальних послуг без урахування їхнього впливу на бюджет. Для цього необхідне законодавче закріплення обов’язкового проведення аналізу соціально-економічних витрат та вигод від реалізації пропонованого законодавчого акту. Розподіл бюджетних видатків при формуванні бюджету необхідно поділяти на видатки, які є чинними згідно з раніше прийнятими законодавчими актами, і видатки, які передбачається прийняти, що допоможе підтримувати жорсткіші бюджетні обмеження, оскільки виділення асигнувань на прийняття нових зобов’язань стане можливим після виділення коштів на виконання чинних зобов’язань.

Доречним стане запровадження мораторію щодо законодавчого встановлення нових видів соціальних пільг та розширення категорій отримувачів, проведення строгого законодавчого розмежування та чітке визначення понять «соціальна послуга», «соціальна пільга», «соціальні гарантії», «соціальні норми», «соціальні нормативи». Чіткість термінології дасть змогу чіткіше окреслити специфіку соціальних послуг і водночас визначити сфери досягнення більшої ефективності, покращення фінансового забезпечення соціальних послуг. А ще варто було би створити координаційну раду для розробки регіональних стратегій розвитку системи соціальних послуг, виділення ключових завдань її реформування, здійснення моніторингу за вирішенням поставлених проблем.

– Потрібно було би й реформувати сферу управління системою соціальних послуг…

– Тут необхідне визначення основних принципів розвитку системи соціальних послуг вразливим категоріям населення. Це, насамперед, поєднання розвитку системи соціальних послуг із фінансовою стабілізацією і неінфляційним економічним зростанням; дотримання жорсткої дисципліни соціальних відрахувань; розвиток соціального партнерства основних груп населення, держави і підприємницьких структур; поєднання державних і приватних форм надання соціальних послуг; інтеграція завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію.

Розбудовувати систему соціальних послуг, на моє переконання, потрібно за моделлю Беверіджа. Відповідно до цієї моделі держава мусить забезпечувати надання соціальних послуг вразливим категоріям громадян на адресних засадах. При цьому основна має бути зосереджена на працюючій частині населення, забезпеченні зростання її доходів до рівня середнього класу, підвищенні вартості робочої сили, а також загального обсягу соціальних витрат. Такий розклад стимулюватиме розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів. Потрібно також реформувати установи, що надають соціальні послуги, у тому числі шляхом забезпечення їхньої економічної самостійності.

– Останнім часом багато уваги приділяють питанню адресності надання соціальних послуг, наголошуючи на ефективності вдосконалення цього сегмента. Яких заходів необхідно вжити, щоб забезпечити функціонування системи?

– Потрібно розпочати з удосконалення методичної бази виявлення вразливих верств населення, що потребують надання соціальних послуг. Тоді треба розробити перелік індикаторів, що відображають реальні характеристики рівня споживання вразливих верств населення, а також сучасну методику визначення бідності. Виходячи з цього, варто визначити критерії ефективності механізмів забезпечення адресності соціальних послуг та форми обліку при виявленні ступеня нужденності сімей і громадян соціально-демографічних характеристик родини, майно та наявність іншої власності, доходів, зокрема тих, які важко враховуються.

Доречною стане розробка та впровадження системи соціальних рахунків в системі надання соціальних послуг, які є провідним засобом переорієнтації бюджетних потоків від підприємств, що надають послуги, громадянам; впровадження соціальних паспортів родини чи домогосподарства осіб, як потенційних одержувачів соціальних послуг для створення інформаційної бази даних надання соціальних послуг в Україні.

– І все ж таки основним питанням залишається стабільність сфери фінансового забезпечення надання соціальних послуг. Яким чином її забезпечити?

– Для цього необхідно, насамперед, зробити кроки зі здійснення поступового переходу від кошторисного фінансування постачальників соціальних послуг до іншої форми прямого фінансування – замовлення соціальних послуг, яке здійснюється за принципом купівлі послуг, де розпорядник бюджетних коштів стає повноцінним замовником послуг на користь третіх осіб – споживачів послуг. Потрібне встановлення обґрунтованих норм і нормативів споживання соціальних послуг, у межах яких надаються пільги з їх оплати громадянам, які мають на них право; впровадження фінансових нормативів надання соціальних послуг, їх раціональної диференціації з урахуванням особливостей установ у гірській місцевості, у сільських районах, об’єктивної різниці у вимогах щодо якості послуг стандартної чи вищої якості.

Має бути встановлений жорсткий контроль над фактично спожитими послугами і наданими пільгами для визначення фактичних розмірів відповідних бюджетних видатків, частіше перевірятися доходи уразливих груп населення та межі малозабезпеченості диференційовано за регіональним рівнем забезпечення, що зменшить використання бюджетних коштів тими споживачами, які не мають права на соціальну допомогу.

Потрібно також удосконалити систему міжбюджетних трансфертів, частка яких постійно зростає загалом і зокрема на фінансування видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення. Такий підхід не стимулює місцеві органи влади до нарощування економічного потенціалу на відповідній території, а розвиває утриманство. На мою думку, переважну частину фінансування за рахунок трансфертів треба спрямовувати на надання соціальних послуг у громадах, а не утримання значної кількості установ стаціонарного типу.

Важливим моментом є ширше залучення некомерційних організацій до діяльності у сфері надання соціальних послуг. Однак тут потрібно передбачити створення комплексної системи контролю і звітності. Для цього необхідно розробити систему моніторингу діяльності державних і недержавних організацій у сфері соціальних послуг; підвищити прозорість фінансової системи міжсекторної взаємодії; активніше залучати профільні незалежні організації до розробки та експертизи державних соціальних програм і відповідних розділів бюджету; забезпечити високу якість аудиту некомерційного сектора для запобігання фінансовим зловживанням, особливо, коли використовуються різні джерела фінансування соціальних послуг, серед яких і державні.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

4 грудня 2012 року





 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23
©2003