МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2911520
 
 
   

ОБГОВОРЕНО ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ НА 2013 РІК

У рамках виконання заходів, передбачених Програмою співробітництва між Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету та Державною навчально-науковою установою «Академія фінансового управління», делегація Академії фінансового управління взяла участь у науково-практичній конференції «Пріоритетні напрями бюджетної політики на 2013 рік та середньострокову перспективу», яка відбулася у м. Ковель Волинської області.

Зі вступним словом до учасників конференції звернувся голова Волинської обласної ради Володимир Войтович. Тему середньострокових орієнтирів бюджетної політики розкрила член-кореспондент НАН України, президент Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Тетяна Єфименко. Заступник голови Волинської обласної державної адміністрації Віталій Карпюк розповів про бюджетне фінансування програм галузі АПК та ініціативи Волині щодо розвитку сільських територій.

Радник віце-прем’єра, міністра соціальної політики Володимир Матвійчук ознайомив присутніх з механізмами соціальної модернізації, а народний депутат, секретар комітету з питань фінансів та банківської діяльності, податкової та митної політики Катерина Ващук – з питаннями розвитку сільських територій в контексті сучасної фінансової політики. Тему продовжив народний депутат, член парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Григорій Смітюх, який говорив про розвиток аграрного сектору як один з головних пріоритетів бюджетної політики.

Член-кореспондент НАН України, завідувач відділом економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування, доктор економічних наук, професор Олена Бородіна порушила тему державної підтримки розвитку аграрного сектору України. Заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, доктор економічних наук, професор Олена Макарова розповіла про соціальні пріоритети бюджетної політики та ризики її реалізації у середньостроковій перспективі.

Віце-президент Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Сергій Лондар виступив з доповіддю про середньострокове бюджетне планування та прогнозування як інноваційний інструмент підвищення ефективності управління бюджетними коштами. Завідувач відділу державних фінансів Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Василь Кудряшов розкрив питання середньострокових пріоритетів фінансування дефіциту державного бюджету. Завідувач відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Олександр Любіч розповів про організацію моніторингу та забезпечення фінансової стабільності.

За підсумками науково-практичної конференції ухвалено відповідну резолюцію.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

17 жовтня 2012 року






РЕГІОНАЛЬНІ ФІНАНСОВІ МЕРЕЖІ ЯК ФАКТОР ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Пошук ефективних механізмів та форм господарювання в фінансовому секторі – одне з центральних завдань фінансової науки і практики. Воно актуалізується в умовах глобалізації, коли докорінно змінюється економічне середовище на макрорівні та міжнародні умови господарювання. Про визначення передумов і можливостей розвитку підприємницьких мереж у вітчизняній сфері фінансів розмірковує завідувач відділу фінансових ринків НДФІ ДННУ «Академія фінансового управління», доктор наук з державного управління, кандидат економічних наук Ольга Михайлівна Іваницька:

– Фінансові інституції в кризовий і посткризовий періоди наражаються на низку небезпек, основними з яких є брак вільних фінансових ресурсів, зменшення можливості вибору достатньо прибуткових інвестиційних проектів і прихід на національну фінансову територію іноземних інституцій, які мають вагомі конкурентні переваги перед вітчизняними установами. Щоб уникнути цих негативних явищ, на регіональному рівні варто розвивати фінансові мережі як форму добровільної кооперації між структурами різних масштабів і напрямів діяльності, що об’єднуються для досягнення синергетичного ефекту та подолання зовнішніх і внутрішніх загроз та обмежень.

Проблема створення різних форм партнерського співробітництва є предметом наукової дискусії протягом кількох останніх десятиліть. Особливо активно обговорюються дві форми кооперації – підприємницькі мережі та кластери. У розвинутих країнах світу на початку 1980-х років підприємницькі мережі використовувалися переважно для стимулювання конкуренції. Вони трактувались як форми управління та організації виробництва, які давали змогу поєднувати переваги великих і малих підприємств. У дослідження проблематики підприємницьких мереж вагомий внесок зробили і вітчизняні вчені, зокрема, І.О.Галиця, на роботи якого ми спиралися.

За визначенням російського вченого А. Ардішвілі, підприємницькі мережі – це довгострокові цілеспрямовані коопераційні угоди між взаємопов’язаними малими та середніми комерційними фірмами, які дають можливість останнім завойовувати та зберігати конкурентні переваги щодо підприємств, які не входять у дану мережу. Вони можуть об’єднувати підприємства та організації, що відрізняються за своїми масштабами, тобто, малі, середні та великі. Об’єднання таких підприємств реалізує низку переваг кожної із форм. Зокрема, малі підприємства є мобільними за своєю природою, здатні швидко реагувати на ринкові сигнали. Крім того, з точки зору менеджменту вони не обтяжені складними бюрократичними надбудовами.

Великі підприємства мають перевагу в можливості акумулювання значних ресурсів, які вони спрямовують на проведення масштабних досліджень, запровадження інновацій. Вони можуть забезпечувати значну економію на масштабах виробництва. Водночас на таких підприємствах у багатьох випадках виникають значні бюрократичні управлінські структури, відсутня мобільність в управлінні та загальмована реакція на сигнали ринку, що негативно впливає на ефективність їхньої діяльності. Отже, у підприємницьких мережах поєднуються переваги однієї та іншої форми організації та управління виробництвом.

Згодом теорія підприємницьких мереж (ПМ) була розвинута у напрямі виокремлення нових їхніх переваг. Зокрема, підкреслювалася можливість більш швидкої модернізації їхньої стратегії, застосування Інтернет для здійснення адаптації бізнес-процесів. Підприємства мережі спроможні виробляти продукти, здатні пропонуватися в глобальному світі і таким чином створювати нову вартість, а також підвищувати свою ефективність за рахунок зниження виробничих витрат; підвищується й якість виробництва. У мережі забезпечується більший високий рівень ефективності збуту продукції, знижуються ризики; модернізується виробничу базу, а також системи сервісу та збуту.

Основною перевагою ПМ вчені вважають те, що вони дають змогу сформувати корпоративно-конкурентне середовище (ККС). Це середовище, в якому за його суб’єктами зберігається такий ступінь свободи, який дає змогу їм бути незалежними у своїй діяльності від корпоративного оточення, водночас передаючи на корпоративний рівень ті функції, які їм самим виконувати неможливо або економічно недоцільно. Найважливішим наслідком дії переваг ПМ є активізація інноваційно-інвестиційних процесів в мережі, що трансформується на рівень регіону, галузі і, зрештою, країни.

ПМ довели свою ефективність у багатьох галузях і багатьох країнах світу. Зокрема, активно впроваджує цю форму Китай. У травні 2008 р. в Пекіні відбулася конференція з питань Ініціативи побудови розумних бізнесових мереж (The Smart Business Networks Initiative). На ній відзначалося, що «сучасні компанії все частіше організують власну діяльність скоріше як частину динамічної мережі, ніж як окремий острів всередині статичного збутового ланцюга». Це явище зумовлено передусім розвитком сучасних технологій, які підвищують спроможність організацій створювати вартість шляхом акумулювання інформації, її синтезу та аналізу. Основними позитивними наслідками створення мережі є зменшення трансакційних витрат, значні зміни в організаційній будові, покращення обслуговування споживачів та безумовні конкурентні переваги.

Нині критично важливою є реалізація механізму ПМ у фінансовому секторі України, оскільки саме він здатний самовідтворюватись і одночасно забезпечити економіку необхідними їй фінансовими ресурсами. Важливою є потреба в нових формах партнерства в фінансовій системі у посткризовий період. Повторюваність кризових явищ є очевидним фактом в умовах ринкового розвитку. В умовах циклічності виробництва підприємства різного масштабу діяльності по-різному реагують на кризу. Більша адаптованість помітна якраз у малих підприємств реального сектора. На противагу цьому, фінансові системи діють за принципом «too big to fall» (надто великий, щоб впасти), тобто, підтримують системні фінансові інституції. Однак все більше стає очевидним, що можливість вижити для великих інституцій є результатом втручання держави у ці процеси, що супроводжується величезною перевитратою державних коштів. Причому, це притаманно не тільки «недосконалим» ринкам країн, що розвиваються, а й капіталістичним гігантам – США, Німеччині, Великій Британії. Щодо України, то, наприклад, рекапіталізовані за участі держави банки одержали початково приблизно 17 млрд. грн.: у «Родовід» (частка держави — 99,99%) «влили» 8,4 млрд. грн., в Укргазбанк (87,7%) – 5 млрд., у банк «Київ» (99,93%) – 3,56 млрд. грн., а сьогодні розмір допомоги збільшився майже удвічі. Певна солідарність у банківській системі має місце, але чітко дотримується правило: великі банки одного регіону допомагають своїм великим побратимам, що діють в іншому.

Середні та малі банки залишаються напризволяще, і їхня платоспроможність є вельми сумнівною. Пропоновані ж рецепти щодо консолідації банківської системи практично не діють в регіонах. На середину 2011 р. 66,5% активів та 66% капіталу усієї банківської системи зосереджено в 17 найбільших банках (банках першої групи за класифікацією НБУ), що становлять лише близько 9,5% їх загальної кількості. Навіть швидкі темпи консолідації банківської системи можуть не дати очікуваного ефекту до нової хвилі банківської кризи. Під час і 1-2 роки після криз 1994, 1998, 2007-2008 рр. банкрутувало в середньому, за даними НБУ, від 6-ти до 20 банківських установ, причому, з прогресуючою тенденцією. На початок лютого 2012 р. в стадії ліквідації знаходилося 22 банки, документи про ліквідацію щодо переважної більшості з яких була прийнята у 2009-2010 рр. Це означає, що зазначені банки не могли «пережити» кризу 2008-2009 рр. Отже, важливо запустити механізм протидії банкрутству фінансових структур, які здатні викликати живильні процеси у самій системі.

Основна ідея створення фінансових мереж на регіональному рівні полягає у наступному. На рівні регіону на засадах добровільності, самоорганізації, узгодженості стратегій і продуктового ряду формується фінансова мережа, яка об’єднує різні фінансові інституції: малі, середні і великі банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, факторингові компанії, кредитні спілки венчурні фонди тощо (рис.1). Таке об’єднання суттєво відрізняється від різних існуючих організаційних форм взаємодії, зокрема фінансово-промислових груп, холдингів, консорціумів тощо. Зокрема, не відбувається об’єднання капіталів, зрощення з промисловими структурами тощо. Основна сфера, де ініціюється взаємодія — інформаційно-інвестиційна, тобто, між членами мережі відбувається обмін інформаційними потоками щодо результатів досліджень, зокрема щодо стану ринку, діяльності конкурентів за межами групи, новітніх розробок у напряму запровадження інноваційних продуктів і технологій тощо. Водночас, підвищується рівень саморегулювання, що передбачає узгодженість і координованість дій кожної структури (антрепренера) щодо обслуговування фізичних та юридичних осіб регіону. Учасники мережі встановлюють правила та етику обслуговування клієнтів, норми яких не гірше, ніж прийняті громадськими об’єднаннями професіоналів фінансового ринку.

-

У цьому випадку система регулювання і нагляду з боку державних органів (Міністерства фінансів України, НБУ, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії з розвитку ринку фінансових послуг та ін.) не послаблюється, а, навпаки, посилюється внаслідок передачі зобов’язань структурам фінансової мережі на фінансування важливих для країни інвестиційних проектів, розподілу завдань та посилення вимог щодо інноваційності діяльності. Тобто, державні органи доручають фінансовим мережам виконання важливих загальнодержавних і регіональних інвестиційно-інноваційних проектів і, відповідно, здійснюють жорсткий контроль за ходом їхньої реалізації. Така співпраця може надати суттєвий поштовх активізації інноваційно-інвестиційних процесів в країні, причому переважно за рахунок вітчизняних фінансових ресурсів.

На відміну від фінансово-промислових груп, які становлять загрозу системі державного регулювання внаслідок величезних масштабів зрощення капіталів і контролю галузей, фінансові мережі не створюють реальної загрози монополізації простору, оскільки передбачають не захоплення ринків, а посилення конкуренції всередині групи на засадах удосконалення їх роботи і поза межами мережі. Це пов’язано з тим, що члени мережі не втрачають свою комерційну та юридичну самостійність і вони, передаючи на рівень мережі виконання певних функцій, конкурують як з іншими членами мережі, так і з фінансовими установами, що не входять до даної мережі.

Для практичного втілення в Україні прийнятне застосування двох основних організаційних моделей, які відомі у світовій практиці: «мережа, яка являє собою ієрархічну структуру» або домінантна модель та «демократична» або партнерська модель. У першій моделі виділяється домінантна інституція. Ядром структури може бути великий банк (банк першої групи за класифікацією НБУ), який акумулює функції розробки стратегії та запровадження стратегічного управління в усіх ланках мережі; відповідає за організацію консорціумів (синдикатів) для фінансування великих проектів; запроваджує інновації і забезпечує їх передачу по ланцюгу. Назва другої структури говорить сама за себе – це об’єднання рівноправних інституцій, які його сформували з метою координації та розвитку партнерських відносин. Особливістю побудови другої моделі є те, що формується ефективна взаємодія між інституціями різних сегментів фінансового ринку – банками, страховими компаніями, кредитними спілками, інвестиційними фондами тощо.

Об’єднання фінансових установ дасть змогу допомогти вижити в умовах кризових явищ середнім і малим банкам та небанківським установам без втручання держави і витрачання обмежених державних ресурсів. Це відбувається внаслідок більшої диверсифікації інструментів фінансового ринку та розподілу ризиків у мережі. Дотримуючись цих принципів, фінансова мережа та інституції, що входять до неї, виграють основну битву в фінансовому підприємництві – битву за клієнта, який добре розуміє переваги більш надійної фінансової структури. Крім того, діючи від єдиного інтегрованого утворення, члени фінансових мереж зможуть вийти на фондовий ринок з більшим ефектом, аніж би вони виходили поодинці. Це також додасть можливості диверсифікувати продуктовий ряд, а сам фондовий ринок «наситити» новими цінними паперами. Більше того, спільна діяльність великої кількості різних фінансових організацій спонукає їх до розробки нових, інноваційних продуктів, які стимулюють розвиток міжорганізаційного інноваційного процесу, що частіше дає більш вагомий результат.

Реалізується значна організаційна перевага внаслідок економії адміністративних витрат, об’єднання деяких служб (зокрема фінансової, планової, дослідницької, маркетингової та ін.). Можливе також застосування гнучкого графіку обслуговування, зокрема, робота в післяопераційний час певних структур, застосування гнучкого режиму обслуговування. У фінансовій мережі запроваджується спільна маркетингова політика (за принципом «родового» стимулювання, тобто стимулювання збуту продукту загалом, а не продукту, який належить певній фінустанові). При цьому основний акцент робиться на узгоджених між учасниками стратегій: продуктово-ринкової, ресурсної, соціальної, інтеграційної, управлінської, технологічної, фінансової, стратегії управління ризиками.

Основна перевага фінансової мережі, виходячи з міркувань системи державного управління, полягатиме в тому, що структура зможе отримати державне замовлення на фінансування великих інвестиційно-інноваційних проектів, реалізація яких дасть можливість підвищити рівень інтелектуалізації економіки. Водночас, це не означає націленості її роботи винятково на грандіозні проекти. Навпаки, основне в діяльності фінансової мережі – готовність втілювати різні за рівнем, масштабами і характером проекти, з різним складом учасників і ресурсами, які можуть бути задіяні при їхньому запровадженні. Тобто, відбувається потужна і багаторівнева диверсифікація продуктового портфелю в межах мережі.

Фінансова мережа націлена на інноваційний характер діяльності, зокрема, використання сучасних комунікацій, що дає змогу мінімізувати трансакційні витрати, особливо при реалізації таких продуктів як консорціумне (синдикативне) кредитування, фондові операції та ін. Важливою перевагою також є можливість запровадження принципів внутрішнього контролю та зменшення ризиків. Окрім усього, фінансові інституції можуть входити в кілька мереж, хоча було б більш доцільним відпрацювати практику роботи інституції в одній мережі одного регіону.

Інтеграція фінансових інституцій у фінансову мережу дасть можливість бути інноваційною самій системі за рахунок принципово нового синергетичного ефекту. Очевидними є переваги такої форми кооперації фінансових установ перед іншими формами, основною з яких є активізація інноваційно-інвестиційних процесів в регіонах України.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

28 вересня 2012 року






АКАДЕМІЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ СПРИЯЄ ПІДВИШЕННЮ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

З метою системного і комплексного підвищення рівня професійних знань керівних працівників і спеціалістів місцевих фінансових органів Академія фінансового управління розпочинає масштабний проект підвищення кваліфікації працівників фінансової системи. З початку вересня і до кінця року професійний рівень підвищуватимуть понад 130 фахівців.

Курси організовані на виконання наказу Міністерства фінансів України про підвищення кваліфікації у відповідності до ст. 29 Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 7 липня 2010 року № 564 «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування» та згідно з Положенням про підвищення кваліфікації працівників органів фінансової системи, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2009 № 1638. Вищий кваліфікаційний рівень здобуватимуть керівні працівники головних фінансових управлінь, керівні працівники та головні бухгалтери фінансових управлінь районних державних адміністрацій з усіх областей України, Автономної Республіки Крим та міст Києва і Севастополя. Групи укомплектовані в кількості 20-22 особи.

Для слухачів курсів складено навчально-тематичні плани з урахуванням напрямів їхньої діяльності. Серед питань – вивчення Програми економічних реформ на 2010-2014 роки в контексті забезпечення соціально-економічного розвитку України, ознайомлення з процесами реформування сфери державних фінансів, правового забезпечення державного управління та державної служби. Передбачено також розглянути зміни податкового та бюджетного законодавства в контексті удосконалення норм Податкового та Бюджетного кодексів України, використання інформаційних технологій у державній службі, інноваційні підходи до вдосконалення управління у сфері державних фінансів. Для вивчення представлені питання європейської та євроатлантичної інтеграції України та співробітництва нашої держави з міжнародними фінансовими організаціями.

Відбудуться практичні заняття з вивчення інституціональної структури фінансової системи України та підсумкові семінари. Програмою також передбачене ознайомлення з роботою Державної установи «Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України», Державного гемологічного центру України, відвідання Державного музею Національного банку та музею Міністерства фінансів України.

Викладати на курсах запросили знаних науковців з Академії фінансового управління, Національної академії державного управління при Президентові України, відповідальних працівників Міністерства фінансів України, Державної служби фінансового моніторингу, Державної служби з питань захисту персональних даних тощо.

Для слухачів курсів підготовлені навчально-методичні матеріали. За підсумком навчання кожен учасник складатиме відповідний залік для отримання свідоцтва про підвищення кваліфікації державного зразка.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

31 серпня 2012 року






ПРЕЗИДЕНТ АКАДЕМІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ТЕТЯНА ЄФИМЕНКО: «НЕВІДКЛАДНІСТЬ РЕФОРМУВАННЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Є ОБҐРУНТОВАНОЮ»

Інтерв’ю президента Академії фінансового управління Тетяни Єфименко журналу «Незалежний АУДИТОР»
Член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор, Заслужений економіст України, екс-заступник міністра фінансів, а нині – президент Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Тетяна Іванівна Єфименко увійшла в історію сучасної України як один з основних розробників Податкового кодексу. Податкову справу вона знає не теоретично, багато років очолювала обласне управління Державної податкової адміністрації у Запоріжжі, темі податків була присвячена її докторська дисертація. Тетяна Іванівна – державний службовець ІІ рангу та радник податкової служби ІІ рангу. Окрім усього вона – сертифікований аудитор, і це означає, що аудиторська професія для неї також не чужа. Тому нинішня розмова зі знавцем фінансової справи та облікової професії, знаним науковцем Тетяною Іванівною Єфименко – про її життєві цінності та бачення розвитку професії аудитора.

Тетяно Іванівно, нині Ви очолюєте Академію фінансового управління Міністерства фінансів України, а також є головою Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів. Про вас можна сказати, що ви – справжній професіонал бухгалтерської та податкової справи. Розкажіть, чому ви обрали саме цей шлях та з чого починалася ваша професійна кар’єра?

– Народилася і виросла я у столиці Латвії – місті Рига. У 1972 році закінчила Ризький інститут цивільної авіації за спеціальністю «економіка і організація повітряного транспорту». Після навчання отримала направлення на Пермський авіазавод, де працювала в планово-економічному відділі. Та згодом доля розпорядилася так, що я потрапила у Запоріжжя. Це місто особливо дороге моєму серцю, адже саме з звідси походить моє коріння – тут народився і виріс мій батько, який у 16 років пішов навчатися військово-морській справі у Кронштадт…

Працювала заступником генерального директора виробничого об’єднання «Запоріжтрансформатор», очолювала управління економіки Запорізької облдержадміністрації, обласне управління Державної податкової адміністрації. Тоді ж захистила кандидатську дисертацію після навчання в аспірантурі Харківського інженерно-економічного інституту, отримала почесне звання «Заслужений економіст України» та нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Згодом очолювала Департамент зведеного бюджету Міністерства фінансів України, Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів, була керівником групи радників Першого віце-прем’єр-міністра України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Працювала на відповідальній посаді заступника Міністра фінансів, куруючи найвідповідальніші напрями роботи відомства – питання податкової і митної політики, регіональних фінансів.

Які економічні та податкові реформи Ви вважаєте особистим досягненням?

– Саме під час моєї роботи заступником міністра фінансів було розроблено нині чинний Податковий кодекс, оновлено Бюджетний кодекс, закладено основи для ухвалення Митного кодексу України. Ці документи, у яких відображено сучасні підходи до бюджетної, фіскальної та митної політики, лягли в основу економічної діяльності держави.

Нині я очолюю провідну навчально-наукову установу в сфері фінансів – Академію фінансового управління Міністерства фінансів України. Пишаюся тим, що зуміла сформувати колектив, в якому об’єднано кращий науковий потенціал держави. Академія фінансового управління справді стала інтелектуальним центром, результати наукової діяльності якого є базою для ухвалення рішень у сфері державного управління та реалізації програм реформування, інституалізації регулювання економічних відносин. Навчально-наукова установа спрямовує свої зусилля на генерування управлінських рішень щодо формування систем прогнозування, моніторингу та побудови сценарних подій впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на розвиток економіки та державних фінансів. Випускники аспірантури та докторантури Академії працюють у провідних державних установах та комерційних структурах.

З гордістю можу констатувати, що діяльність Академії не є закостенілою. Вона трансформується одночасно зі здійсненням реформ в усіх сферах, ставлячи перед собою ціль  результативність та ефективність управлінських рішень з метою забезпечення інституційної спроможності держави в галузі економіки та державних фінансів. Нині лідерство Академії як провідної наукової установи у сфері фінансів підтверджується її авторитетом у світі, зв’язками з відомими науковими школами, міжнародними фінансовими організаціями, розробкою з ними спільних наукових досліджень.

Нині у Верховній Раді перебуває на розгляді проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності» від 29.03.2012р. №10285, запропонований Кабінетом Міністрів України. Ним передбачено внесення низки змін у чинний закон з метою врегулювання аудиторської діяльності відповідно до вимог Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС від 17.05.2006р. Як ви вважаєте, чому саме зараз виникла необхідність у реформуванні аудиторської діяльності в Україні?

– Невідкладність реформування аудиторської діяльності в Україні є обґрунтованою. По-перше, у зв’язку з невідповідністю національного законодавства у сфері аудиторської діяльності вимогам Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС щодо обов’язкового аудиту фінансової звітності ЄС незадовільно оцінив стан реформування аудиту в Україні. Як наслідок, рішенням Європейської комісії 2011/30/ЄС від 19 січня 2011 року нашу державу позбавлено режиму перехідного періоду в частині реєстрації національних аудиторів та аудиторських фірм, що здійснюють аудит емітентів, цінні папери яких обертаються на ринках капіталу країн Європейського Союзу. А це, у свою чергу, не сприяє розширенню ринку аудиторських послуг та прискоренню інтеграції України в європейський простір, що має негативні наслідки для економіки та громадян.

На необхідність здійснення реформ у сфері аудиту також вказують інші об’єктивні причини. Серед них – негативні тенденції, що спостерігаються останнім часом на ринку аудиторських послуг і свідчать про його стагнацію. Уповільнює розвиток професії аудитора застаріла, сформована ще у 1993 році та частково модернізована у 2006-му, модель регулювання аудиторської діяльності, яка не відповідає вимогам сьогодення й загальноєвропейським принципам суспільного нагляду за аудиторською діяльністю та забезпечення якості аудиторських послуг.

Не можу не зауважити, що кризова ситуація, яка склалася у сфері аудиторської діяльності в Україні, впливає на ефективність модернізації національної економіки, ініційованої Президентом України у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Тому Академія та науковці установи докладають максимум зусиль до успішної реалізації цих реформ урядом шляхом наукового супроводження й аналітично-інформаційного забезпечення ухвалення виважених управлінських рішень відповідальними працівниками Міністерства фінансів України з метою подолання кризових явищ, у тому числі, у сфері аудиторської діяльності.

Щодо проекту Закону №10285 від 29.03.2012р. існує дуже багато суперечок між представниками аудиторської спільноти, зокрема стосовно питання, що Аудиторська Палата буде повністю підконтрольна Міністерству фінансів України та позбавлена низки функцій. Яка ваша думка з цього приводу?

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності» від 29.03.2012 №10285 не містить жодних положень, які б свідчили про повний чи взагалі про будь-який контроль Міністерства фінансів України над АПУ. Делегування до її складу представника Мінфіну визначено й у чинному Законі про аудиторську діяльність. А пропозиція стосовно призначення одного із восьми керуючих Комісії з питань якості та Комісії з сертифікації аудиторів стосується не тільки Міністерства фінансів України, а й Нацбанку, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Насправді, проблема полягає у тому, що АПУ з її нинішнім функціоналом не відповідає статусу органу суспільного нагляду, як того вимагає стаття 32 «Принципи громадського нагляду» Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС. Тому, для дотримання вимог Директиви про запобігання конфлікту інтересів, у проекті №10285 пропонується розмежувати функції нагляду, сертифікації і контролю якості, залишивши за АПУ наглядові функції за діяльністю Комісії з питань якості та Комісії з сертифікації аудиторів.

Водночас АПУ не продемонструвала особливої зацікавленості в адаптації національного законодавства з аудиту до європейських засадничих принципів регулювання аудиторської діяльності. А позбавлення України перехідного режиму є питанням державної ваги, яке зачіпає інтереси її громадян і підприємств. Отже, держава не може знаходитися осторонь цих проблем і має їх врегулювати шляхом законодавчого закріплення належних умов для розвитку ринку аудиторських послуг. Міністерство фінансів України, як представник інтересів держави, намагається не встановити контроль над діяльністю АПУ, а надати їй усіляку допомогу з метою реформування сфери аудиту. Тому дискусії з цього приводу є безпідставними і не можуть бути предметом для суперечок.

Як Ви вважаєте, задля чого необхідно залучати професійні громадські організації аудиторів і бухгалтерів України до регулювання аудиторської діяльності шляхом включення їхніх представників до складу Аудиторської палати України?

– Як на мене, будь-який орган регулювання, а у нашому випадку – орган суспільного аудиторського нагляду, не має працювати без професійної основи. Оскільки професійні громадські організації аудиторів і бухгалтерів вносять значний вклад у зміцнення і розвиток національного аудиту і представляють позицію аудиторської більшості, вони мають право долучатися до регулювання аудиторської діяльності.

Як управлінець, я можу зробити висновок, що єдиним способом запровадити механізм залучення професійних громадських організацій до регулювання аудиту, а отже і нагляду за діяльністю АПУ, стане законодавче закріплення їхнього членства в Палаті. Крім цього, такий підхід, вірогідно, сприятиме зменшенню чи повністю виключатиме можливість виникнення незадоволення діяльністю АПУ з боку професійної спільноти, яке ми усі спостерігали останнім часом.

Яка Ваша думка щодо кількості реєстрів аудиторських фірм та аудиторів, які мають право на здійснення аудиторської діяльності, у тому числі проводити обов’язковий аудит? Чи потрібні додаткові реєстри, вимоги до яких встановлюються окремо – НКЦПФРУ та ДКРРФП?

– На моє переконання, реєстр аудиторів та аудиторських фірм повинен бути тільки один і вести його має Аудиторська палата України. Ведення додаткових реєстрів з окремо встановленими вимогами Нацкомісії з цінних паперів та Нацкомфінпослуг не потрібні, тому що є міжнародні стандарти аудиту, які аудитори використовують на практиці. Стосовно проведення обов’язкового аудиту суб’єктами аудиторської діяльності, то вони повинні відповідати вимогам Директиви ЄС. Комісії можуть готувати методичні рекомендації для аудиторів і погоджувати їх з АПУ щодо перевірки конкретних суб’єктів у процесі аудиту фінансової звітності.

Для аудиторів дуже важливим є питання щодо вдосконалення системи сертифікації, зокрема визначення кваліфікаційної придатності шляхом об’єктивної та неупередженої оцінки знань і навичок, знищення корупційних дій з боку осіб, які мають вплив на ухвалення відповідних рішень. Яка Ваша думка з цього приводу? Яким чином можна цього уникнути?

– Сертифікація є допуском до професії, тому це питання є дуже важливим для аудиторів. Реформування національної системи аудиту в Україні на засадах Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС вимагає реформування АПУ, що передбачає надання їй функцій суспільного нагляду. Питання сертифікації, як і контролю якості аудиторських послуг, мають бути виведені з повноважень АПУ. Згідно з вимогами Директиви, цими питаннями має опікуватися Комісія з сертифікації аудиторів. Лише таким чином можна уникнути конфлікту інтересів під час визначення кваліфікаційної придатності аудиторів, об’єктивно та неупереджено оцінити їхні знання і навички, знищити корупційні прояви з боку осіб, що мають вплив на ухвалення рішень під час сертифікації.

Як Ви вважаєте, чому нині вітчизняні підприємства та організації, для яких проведення аудиту не є обов’язковим згідно з чинним законодавством, замовляють аудиторські послуги лише з метою встановити невідповідності податкового законодавства та вчасно виправити помилки, а не ухвалення управлінських рішень, як це, наприклад, роблять у Європі?

– Однією з причин є те, що впродовж останніх років господарюючі суб’єкти нехтували бухгалтерським обліком, і для них був важливим лише податковий облік та податкова звітність, яку перевіряли фіскальні органи, і за помилки нараховували штрафні санкції. Тому, на мій погляд, незалежний фінансовий контроль завжди допомагав бізнесу своєчасно пройти аудиторську перевірку спеціального призначення та переконатися в правильності обчислення доходів, віднесення витрат та нарахування видатків.

Іншою причиною є те, що для вітчизняних підприємств фінансова звітність поки не є дійсним обличчям бізнесу, тому що складається за П(С)БО. Під час формування звітності за національними стандартами більша кількість положень П(С)БО не виконується. Тому й проведення аудиту такої фінансової звітності для підприємств, яким за законодавством не встановлено обов’язковість підтвердження достовірності фінансової звітності, втрачає будь-який сенс. З переходом на МСФЗ цієї проблеми можна уникнути, і вітчизняні компанії, як і європейські, почнуть замовляти аудиторські послуги не тільки на вимогу податкового законодавства, а й для ухвалення ефективних управлінських рішень.

Наразі проведено реформу податкового законодавства, та бухгалтери досі знаходяться в цьому «перехідному періоді». Звичайно, що важко всім – і підприємствам, і керівникам, і бухгалтерам, і податківцям. Багато практичних питань щодо підприємницької діяльності та оподаткування залишаються невирішеними,через це виникає враження, що Кодекс складено, аби заплутати всіх – і підприємців і податківців, адже деякі його норми і роз’яснення суперечать одне одному. Як ви вважаєте, коли в Україні система податкового законодавства стане прозорою, зрозумілою та такою, що не вимагає дуже багато часу та ресурсів на її дотримання?

– Одразу зауважу, що будь-яка реформа, у тому числі податкова, – не одномоментний акт чи дія. Це тривалий процес, який насправді розпочинається тільки з часу впровадження у практику нових реформ і правил. А усе нове, як відомо, зустрічає на своєму шляху труднощі та перепони, а іноді й зовсім не сприймається.

Отже висловлювання щодо наявності багатьох невирішених практичних питань з оподаткування є тільки констатацією давно відомих фактів. Звичайно, є положення, які вдалося врахувати більшою мірою, є такі, що потрібно змінити, доопрацювати, а від окремих, можливо, і взагалі відмовитися. У цьому напрямі зараз плідно працюють і науковці, і відповідальні працівники державних органів, і законодавці.

Але хочу запевнити і бухгалтерів, і податківців, що розробка нового Податкового кодексу України не мала на меті усіх заплутати. Натомість, Уряд, Міністерство фінансів України, Академія, і я особисто, зі своїм вагомим вкладом у ці результати, прагнули і прагнемо максимально можливо уніфікувати норми фінансового і податкового обліку та зберегти при цьому баланс інтересів держави і платників податків.

Тому хотілося б побажати усім нам терпіння і навчання новій податковій культурі, а особам, причетним до законотворчого процесу, ще й прислуховуватися до зауважень і побажань практиків. Тільки за умов такої конструктивної співпраці і розуміння одне одного ми зможемо досягти кінцевої мети реформування податкового законодавства.

Що б Ви хотіли побажати бухгалтерам та аудиторам України – постійним читачам нашого журналу?

– Бухгалтерія та аудит відносяться до професій, де потрібна максимальна точність і зосередженість. А ще максимальне знання справи, адже не секрет, що часто саме від професійних якостей людей облікової професії залежить фінансово-економічна діяльність підприємства чи фірми.

Нині непростий час для бухгалтерів та аудиторів, оскільки Україна розпочала процедуру переходу на міжнародні стандарти фінансової звітності. Це – сприятливий час для підвищення кваліфікаційного рівня бухгалтерів, вивчення нових підходів до справи. Тому хочу побажати вам наполегливості у досягненні нових висот у професії, бажання освоювати і засвоювати нові стандарти з тим, щоб наші бухгалтерія та аудит йшли у ногу з часом.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

30 серпня 2012 року








ВПЛИВ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ НА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ДЕРЖАВИ

Одним із факторів забезпечення конкурентоспроможності держави є її фіскальна політика. Не секрет, що ступінь розвитку податкової системи країни та її конкурентоспроможність – взаємопов’язані, адже система оподаткування виконує не лише фіскальну функцію, а й діє як механізм впливу на економіку, її структуру, динаміку, розміщення продуктивних сил, темпи науково-технічного прогресу. Про місце України у світових економічних рейтингах та вплив системи оподаткування на конкурентоспроможність держави розповідає завідувач відділу адміністрування податкових та митних платежів ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат економічних наук Людмила Григорівна Олейнікова:

– Податкове середовище, у якому функціонує підприємство, є одним із факторів, які визначають його конкурентоспроможність поряд з якістю продукції та послуг, наявністю ефективної стратегії маркетингу та збуту, рівнем кваліфікації персоналу та менеджменту, технологічним рівнем виробництва, доступністю джерел фінансування. А підвищення ефективності оподаткування, створює стимули для розвитку підприємництва, зменшення масштабів тіньової економіки, гальмує міграцію факторів виробництва та компаній, збільшує державні доходи.

– У світовій практиці для визначення умов ведення бізнесу використовують рейтинги. Розкажіть про них детальніше…

– Для того, аби інформувати суб’єктів господарювання про умови ведення бізнесу в тій чи іншій країні та для визначення конкурентних переваг країн, започатковані й ведуться на постійній основі загальновизнані та авторитетні рейтинги, що дають можливість оцінювати зміни економічних та інфраструктурних умов різних країн. Як приклад можна навести найбільш авторитетні Рейтинг глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index) та Рейтинг «Ведення бізнесу» (Doing Business), які дають глобальну оцінку економіки в динаміці одразу за декількома критеріями.

Зокрема Рейтинг глобальної конкурентоспроможності (The Global Competitiveness Index) є проектом Всесвітнього економічного форуму. Цей рейтинг заснований на комбінації загальнодоступних статистичних даних і результатів опитування керівників компаній – великого щорічного дослідження, яке проводиться Всесвітнім економічним форумом спільно з мережею партнерських організацій – провідних дослідницьких інститутів і компаній у країнах, аналізованих у звіті. У звіті ВЕФ представлені два індекси, на основі яких складаються рейтинги країн: Індекс глобальної конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index, GCI) та Індекс конкурентоспроможності бізнесу (Business Competitiveness Index, BCI).

GCI складений з 12 доданків конкурентоспроможності, які детально характеризують конкурентоспроможність країн світу, що знаходяться на різних рівнях економічного розвитку. Цими складовими є: «Якість інститутів», «Інфраструктура», «Макроекономічна стабільність», «Здоров’я та початкова освіта», «Вища освіта і професійна підготовка», «Ефективність ринку товарів і послуг», «Ефективність ринку праці», «Розвиненість фінансового ринку», «Технологічний рівень», «Розмір внутрішнього ринку», «Конкурентоспроможність компаній» та «Інноваційний потенціал».

– Яке місце посідає Україна у цих рейтингах?

– Якщо розглядати колишні радянські республіки, то краще за всіх у рейтингу 2010-2011 року представлена Естонія – 33 місце. Азербайджан посів 57 місце, Литва – 53, Казахстан – 72, Латвія – 70. Україна за минулий рік втратила сім позицій у рейтингу й опустилася на 89 місце. Грузія посідає 93 місце, Російська Федерація – 63, Вірменія – 98, Таджикистан – 116, Киргизстан – 121, Молдова – 94.

Згаданий рейтинг аналізує економічні, соціальні та інфраструктурні зміни в країні та оцінює макроекономічну стабільність і конкурентні переваги регіону за встановленими складовими. Проте для оцінки податкової системи країни він недостатньо показовий, адже не містить складової, яка б оцінювала сектор оподаткування.

Більш показовим у цьому плані можна вважати рейтинг, що складає Світовий банк – «Doing Business» («Ведення бізнесу»), де сектор оподаткування виступає одним із індикаторів загальної оцінки. Це – глобальне дослідження і супроводжуючий його рейтинг країн світу за показником створення ними сприятливих умов ведення бізнесу. У рамках проекту оцінюються і відслідковуються зміни нормативно-правових актів, що регулюють діяльність малих і середніх компаній упродовж усього їхнього життєвого циклу – від створення й до ліквідації.

Рейтинг складається на підставі 10 індикаторів регулювання підприємницької діяльності, що враховують час і вартість виконання підприємцем вимог держави з реєстрації нового підприємства, діяльності підприємства, ведення торговельних операцій, забезпечення виконання контрактів, оподаткування та закриття підприємства. Кожен індикатор має рівну вагу. При цьому не враховуються такі змінні, як макроекономічна політика, якість інфраструктури, кваліфікація робочої сили, коливання валютних курсів, думки інвесторів, безпека й рівень корупції. Висока позиція країни означає, що її регуляторний клімат сприяє веденню бізнесу.

За методологією Світового банку для оцінки адміністративного й податкового навантаження використовують три показники: кількість платежів протягом року;- витрати часу на підготовку податкової звітності та сплату податків для трьох основних податків (ПДВ, податку на прибуток підприємств та внесків на соціальне страхування); узагальнена ставка податків (% від корпоративного прибутку), з урахуванням соціальних та пенсійних внесків, що здійснює підприємство.

– Чи насправді Україна пасе задніх

– За узагальненою оцінкою Світового банку у рейтингу «Легкості ведення бізнесу-2011» Україна посідала 145 місце із 183 країн, що на 2 пункти вище від попереднього звіту. Однак у звіті вже за 2012 рік місце України погіршилося на три пункти і визначено на рівні 152 позиції (таблиця 1).

Таблиця 1. Місце України в рейтингу «Ведення бізнесу»за категорією «Сплата податків», 2012.

У сфері відкриття бізнесу Україна піднялася на 6 позицій, і тепер вона займає 112 місце в рейтингу. Прогрес – у дозвільній системі (з 182 позиції на 180) і в процедурі банкрутства (з 158 на 156 місце). Падіння позицій – у галузі свободи міжнародної торгівлі (було 136 місце, стало 140), захисту інвесторів (було 108, стало 111), отримання кредитів (було 21, стало 24) і в сфері реєстрації прав власності (було 165, стало 166). Незмінними позиції залишилися тільки у сфері оподаткування (181 місце із 183), електрифікації (169 місце) і в галузі виконання договорів (44 місце).

Таблиця 2. Місце України за критеріями категорії оподаткування: (181 місце)

Як видно з таблиці, основною причиною низької позиції України у рейтингу «Ведення бізнесу» за індикатором «Сплата податків» є загальні витрати часу на виконання податкового законодавства та кількість податкових платежів. Це означає, що саме тягар адміністративних процедур заважає сформувати адекватну економічним запитам конкурентоздатну податкову систему.

Аналіз рейтингу «Doing Business» за категорією оподаткування та моніторинг зауважень до норм Податкового кодексу також виявив, що найбільше претензій виникає у платників податків не до величини ставок податків, а до їхнього адміністрування податковими й митними органами України та недотримання ними норм і процедур законодавства. Така ситуація спричиняє соціальне напруження та спонукає до ведення бізнесу в тіньовому сегменті економіки, а також зміцнює недовіру до дій адміністраторів податків та державних органів влади загалом.

– Наскільки коректними є такі підходи?

– Дійсно, в українському уряді вважають, що оцінки в доповіді Світового банку «Doing Business» не зовсім коректні. Стосовно цього була зроблена офіційна заява Міністерства фінансів України. Причиною некоректної оцінки є недоліки методологічного характеру. Зокрема, кількість платежів на рік у діючих умовах складає 58 (у доповіді Світового банку – 135. Таким чином, Україна насправді за кількістю платежів мала б знаходитися на 150 місці (у доповіді Світового банку – 181 місце).

Детальніший аналіз дає також підстави зробити висновки, що за результатами незалежної експертної оцінки витрати часу на ведення, складання та подання податкової звітності є нижчими, ніж це відображено в доповіді Світового банку «Doing Business». Оцінка здійснювалася за кожним елементом адміністративних операцій і виявилося, що витрати часу на справляння основних податків складають приблизно 600 годин на рік (у доповіді Світового банку-2011 р. – 657 годин, а в 2007 році – 2085 годин та 848 годин у 2008 році). Це при тому, що ні нормативна база, ні методологія в цей період в Україні не змінювалися.

Ситуацію можна пояснити, зокрема, відставанням часового інтервалу оцінки від часу оприлюднення результатів. Наприклад, Рейтинг Doing Business-2011 не враховував реформи, впроваджені в 2010 та 2011 роках. До уваги брався лише період з червня 2009 по червень 2010 років, тобто час, коли реформування податкової системи було на початковому етапі. Рейтинг Doing Business-2012 також формувався на основі даних за червень 2010 – червень 2011 рр. Таким чином, у ньому врахована лише частина запроваджених реформ, а частина оцінок базувалася на попередньому законодавстві. Найбільш показовим з точки зору оцінки податкової реформи, включно з реформою спрощеної системи оподаткування, що впроваджується в Україні, на мою думку, стане Рейтинг Doing Business-2015. Його дані якраз включатимуть ті основні зміни, що впроваджуються у 2012 році, та плануються до впровадження в 2013 році відповідно до Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Втім, певна некоректність доповіді Світового банку, на жаль, не знімає питання про недосконалу організаційно-правову систему в Україні та неналежний рівень конкурентоспроможності податкової системи. Адже методологія визначення рейтингової оцінки є незмінною для усіх аналізованих країн, а відтак – тенденції в оподаткуванні та порівняльність з іншими країнами світу є корректиними.

– Що, на ваш погляд, сприятиме підвищенню рівня податкової системи?

– Насамперед, зміни, які відбулися в податковій системі України в 2011 році, після набуття чинності Податковим кодексом. Зокрема, внаслідок його ухвалення зменшено загальну кількість податків і зборів як на загальнодержавному, так і на місцевому рівнях. Загальнодержавних – стало менше на 10 (з 28 до 18), місцевих – на 9 (з 14 до 5). Кодексом передбачено стимулювання ділової активності та розвиток економіки за рахунок зниження ставок податку на прибуток та податку на додану вартість; спрощення адміністративних процедур та зменшення навантаження на бізнес-середовище; запровадження низки податкових пільг та прискореної амортизації; удосконалення порядку відшкодування податку на додану вартість; удосконалення спрощеної системи оподаткування малого бізнесу. Тому окремої уваги заслуговують дії Державної податкової служби з впровадження електронної системи звітності та «Електронного кабінету платників податків».

У 2011 році на замовлення Міністерства фінансів ДННУ «Академія фінансового управління» спільно з ДУ «Інститут економіки і прогнозування» НАН України проводила соціологічне опитування платників податків щодо діяльності ДПСУ. Дослідження засвідчило, що найбільш недосконалими в адмініструванні податків і зборів в Україні залишаються процедури подачі звітності та оскарження рішень податкових органів. Потребують подальшого вдосконалення та ширшого застосування дистанційні форми подачі звітності. Як правило, носить безсистемний характер інформаційно-аналітична підтримка платників, процедура адміністративного оскарження податкових рішень є недієвою та в різних регіонах має свою прецедентну практику. Надмірному контролю піддаються суб’єкти господарювання, що добровільно сплачують податки, водночас мало уваги приділяється роботі з суб’єктами, що уникають оподаткування.

Об’єктивним є збільшення витрат платників податків на виконання податкового обов’язку в 2011 році. Збільшення витрат має тимчасовий характер і пов’язане з упровадженням Податкового кодексу та необхідністю для платників опанувати його норми, модифікувати програмне забезпечення для обліку та звітності до нових вимог, провести навчання персоналу, отримати консультації з боку юристів та аудиторів тощо.

У період, який не увійшов у повному обсязі до доповіді Світового банку «Doing Business-2012», в рамках реалізації податкової реформи, було здійснено чимало кроків, що сприяють поліпшенню роботи податкових органів із платниками податків та стали логічним продовженням Проекту модернізації ДПСУ. Це, насамперед, впровадження у практичну площину ризико-орієнтованої системи контролю, що вплинуло на кількість перевірок та якість відбору платників; впровадження системи автоматичного відшкодування ПДВ та реєстрації податкових накладних; створення можливості для платників дистанційної подачі звітності, відкриття в усіх регіонах України центрів обслуговування платників. Нині вже ведеться робота з упровадження «Електронного кабінету платників податків». Усі ці кроки якісно поліпшують контроль та одночасно позитивно сприймаються платниками податків.

– Які ще пропозиції виробляються для удосконалення системи адміністрування податків?

– Подальша робота щодо вдосконалення адміністрування податків має відбуватися в напрямі, визначеному у Програмі економічних реформ Президента України, якою передбачається спрощення для платників податків процедур, пов’язаних з адмініструванням, реформування підходів і принципів діяльності органів державної податкової служби та їхнього спрямування, насамперед, на упередження порушень податкового законодавства. Тому, на мою думку, пріоритетами вдосконалення податкової системи України в контексті Програми економічних реформ та зміцнення конкурентних переваг в сфері оподаткування, є чотири основні напрями. Найперше, варто звернути увагу на удосконалення ризико-орієнтованої системи контролю. Нині вже розроблено та впроваджено нормативне забезпечення такої системи та розпочато застосування в практичній роботі органів ДПС. Проте необхідно створити та гармонізувати інформаційно-аналітичне забезпечення на основі єдиної інтегрованої аналітичної системи статистичних, митних і податкових показників, забезпечити навчання співробітників служби роботі з базами даних та підвищення їхньої кваліфікації. Потребує подальшого доопрацювання система перевірок платників на основі оцінки ризиків та методики відбору таких платників.

Наступним кроком має стати захист прав та інтересів платників податків від неправомірних дій податкових органів шляхом пріоритетного застосування дистанційного подання звітності, чіткого та безальтернативного регламентування процедур та впровадження відповідальності посадових осіб за порушення податкового законодавства, що також передбачено для реалізації Програмою економічних реформ Президента України на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Третє – впровадження індикативного планування показників надходжень у розрізі окремих податків і зборів. Це дасть можливість встановити прозорий зв’язок між стратегічним бюджетним плануванням та підготовкою однорічного бюджету в системі середньострокового бюджетного планування на рівні податкових органів. Четверте – удосконалення та розширення системи індикаторів результативності податкового адміністрування.

Окрему увагу слід приділити можливості застосування електронного цифрового підпису в усіх органах державної влади за єдиним стандартом, що значно спростить адміністративні процедури, зменшить витрати платників податків та сприятиме уніфікації вимог до електронної звітності. Подальшого удосконалення також потребує інформаційно-аналітичне забезпечення роботи податкових органів. Насамперед, необхідно створити інтегровані бази даних, які використовуватимуться з метою дистанційного контролю та відкриють можливість знизити витрати часу як адміністратора, так і платника. Упровадження таких кроків у практичну площину зробить Україну більш привабливою територією для ведення бізнесу та отримання на її території прибутку, інвестування капіталу.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

21 серпня 2012 року






ФІНАНСУВАННЯ ВИРОБНИЧОЇ СФЕРИ: ДОСВІД РОСІЇ ТА КАЗАХСТАНУ

Економіка України потребує глибоких перетворень, зокрема у промисловості, сільському господарстві, системі державного і корпоративного управління, що дасть змогу забезпечити її конкурентоспроможність. Яким чином підходять до розв’язання проблеми в інших країнах пострадянського простору? Своїми напрацюваннями з дослідження цього питання поділилася завідувач відділу фінансово-економічного прогнозування ДННУ «Академія фінансового управління», кандидат фізико-математичних наук, доцент кафедри економічної кібернетики економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тетяна Затонацька:

– Хоча Україна й належить до числа країн з розвинутою індустріальною базою і достатньо високим ресурсним потенціалом, нині переважно вичерпані можливості інерційного зростання. Це підтверджується звуженням зовнішнього попиту та надмірним насиченням внутрішнього ринку імпортованими товарами. Нерозвиненість внутрішнього ринку, низький рівень конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, послаблення державного управління національною економікою, зокрема її промисловим комплексом, упродовж останніх двох десятиліть погіршують соціально-економічні перспективи розвитку країни. Такий стан справ викликаний глибокими структурними диспропорціями – значна частка виробництва є матеріало-, енерго- та трудомісткою.

Структурні зміни у виробничій сфері України за останнє десятиліття достатньо помітні. У цей період спостерігається поступове відновлення української економіки після кризових 90-х років. Зокрема, валовий внутрішній продукт за цей період у фактичних цінах виріс у 5,83 рази (з 225,8 млрд. грн. у 2002 р. до 1316,6 млрд. грн. у 2011 р.) при зростанні індексу цін виробників промислової продукції у 4,28 разів. У структурі національної економіки залишилися переважно галузі, які добувають сировину або випускають продукцію з низьким ступенем обробки для експорту, завантаження потужностей яких залежить від попиту на зовнішньому ринку. Багато підприємств інших галузей не витримали конкуренції навіть на внутрішньому ринку.

У результаті споживчий ринок України все більше наповнюють товари іноземного виробництва, а на межі виживання опинилися високотехнологічні галузі, втрачено значну частину науково-технічного потенціалу. Негативні структурні зрушення тривалий час супроводжувалися втратою робочих місць, економічним занепадом багатьох населених пунктів, де припинили свою діяльність містоутворюючі підприємства. Це призвело до масової трудової міграції економічно активного населення до інших країн.

У такій ситуації особливого значення набувають документи щодо стратегічного розвитку держави – Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір», теоретичні, методологічні та практичні напрацювання науковців, підприємців, громадських організацій, які спрямовані на те, щоб Україна зайняла гідне місце в європейському та світовому економічному співтоваристві.

– Науковці нині звертаються до досвіду пострадянських країн, зокрема, Російської Федерації. Яким чином там вирішують проблеми?

– У Російській Федерації виробничою сферою є сукупність галузей матеріального виробництва, в яких створюються матеріальні блага – засоби виробництва, предмети споживання. До складу виробничої сфери входять промисловість, сільське і лісове господарство, будівництво, транспорт, зв'язок, енергетика, торгівля, громадське харчування, складське господарство, ціла низка специфічних галузей, що виробляють матеріальний продукт – видавнича справа, кіностудії, підприємства звукозапису, проектні організації, заготівля плодів, грибів, ягід, насіння, дикорослих трав та їхня первинна обробка тощо. Сюди ж відносяться послуги, а також значна частина наукової діяльності, яка безпосередньо втілюється в матеріальних благах: проектні та конструкторські організації, експериментальні і дослідні виробництва, біостанції, біологічні лабораторії, проектні організації по глибокому бурінню нафти та газу.

Розвиток поділу праці, поява нових галузей і виробництв, які виробляють матеріальні продукти, перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, а матеріального виробництва в наукомістке виробництво роблять дуже рухомий кордон між виробничою та невиробничою сферою. Оскільки сфера матеріального виробництва своїм кінцевим продуктом має певний товар, у РФ вирішили, що до її фінансування доцільно залучати приватні інвестиції. З метою підвищення ефективності державної інвестиційної і структурної політики, стимулювання процесу залучення позабюджетних інвестицій у виробничу сферу у Російській Федерації ще у 1994 р. урядом було ухвалено Постанову № 507 «Про залучення позабюджетних інвестицій». Документ забезпечує гарантії приватним інвесторам у випадку фінансування ними інвестиційних проектів загальнодержавного значення. У законі про федеральний бюджет Російської Федерації видатки на виробничу сферу розміщені у розділі «Національна економіка».

У питанні бюджетного фінансування виробничої сфери Російської Федерації важливу роль відіграє визначення пріоритетності галузей, що потребують державної підтримки. Стратегія розвитку російської виробничої сфери спрямована на підтримку вітчизняних товаровиробників. Серед них вирішальну роль відіграють заходи щодо державної підтримки фінансово-промислових груп, а також зміна інвестиційного клімату в галузях і регіонах Російської Федерації. Пріоритетні напрямки підтримки розвитку ФПГ виділяються в розрізі кількох груп галузей. Перша з них – експортоорієнтовані галузі добувної промисловості (нафтова, газова, лісова), фінансово-промислові групи, які повинні орієнтуватися на самостійний розвиток, спираючись на природну диверсифікацію із суміжними переробними виробництвами і на виробництва, що забезпечують ці галузі обладнанням та матеріалами. До другої групи належать переважно наукомісткі галузі, що мають потужний науково-технічний потенціал і готові за умов державної підтримки в стислі терміни створити конкурентоспроможні види продукції для реалізації не лише на внутрішньому, а і на світових ринках (атомна промисловість, комплекс космічних об'єктів, цивільна авіація, виробництво озброєнь і військової техніки, верстатобудування, електроніка, лазерна техніка та інші). Третю групу представляють галузі, орієнтовані на задоволення внутрішніх потреб і забезпечення товарами внутрішнього ринку, вони не розраховані на завоювання ринків далекого зарубіжжя, але можуть бути використані в країнах ближнього зарубіжжя. Це такі галузі, як автомобільна промисловість, транспортне, дорожнє, сільськогосподарське машинобудування, легка і харчова промисловості.

– Яку роль відіграють бюджетні інвестиції у процесі розвитку виробничої сфери Російської Федерації?

– Безперечно, дуже важливу. Бюджетне інвестування здійснюється за допомогою Федеральної адресної інвестиційної програми на 2012 рік та плановий період 2013 та 2014 років. Кошти розподілено за федеральними цільовими програмами, зокрема, виробничої сфери, що спрямовуються на реалізацію інвестиційних проектів будівництва, реконструкції, технічного переозброєння об'єктів капітального будівництва .

Можливість надання бюджетних інвестицій бюджетним і автономним установам передбачається статтею 79 Бюджетного кодексу Російської Федерації. Визначення бюджетної інвестиції подається у статті 6 кодексу. Згідно з цим визначенням, бюджетні інвестиції є бюджетними коштами, що спрямовуються на створення чи збільшення за рахунок коштів бюджету вартості державного (муніципального) майна.

У пункті 1 статті 79 Бюджетного кодексу визначено, що бюджетні асигнування на здійснення бюджетних інвестицій в об'єкти капітального будівництва державної власності Російської Федерації, державної власності суб'єктів Російської Федерації і муніципальної власності у формі капітальних вкладень в основні кошти державних (муніципальних) установ і державних (муніципальних) унітарних підприємств передбачаються згідно із довгостроковими цільовими програмами, а також нормативно-правовими актами Уряду РФ, вищого виконавчого органу державної влади суб'єкта Російської Федерації, місцевої адміністрації або у встановленому зазначеними органами порядку рішеннями головних розпорядників бюджетних коштів відповідних бюджетів.

При цьому управління федеральними програмами виробничої сфери у Російській Федерації здійснюється із застосуванням методів сітьового планування. Федеральні цільові програми реалізуються згідно з чітко визначеним сітьовим графіком, який підлягає щоквартальному уточненню. Для побудови сітьового графіка необхідно визначити склад і послідовність робіт та оцінити їхню тривалість. Кожна галузь виробничої сфери характеризується притаманними лише їй особливостями побудови сітьового графіка, який виконується за допомогою відповідного програмного забезпечення (Програма Сітьового Планування і Управління (СПУ)).

Візьмемо для прикладу особливості державного фінансування транспортної галузі як однієї із найбільш капіталоємних у виробничій сфері. Фінансування транспортної сфери здійснюється згідно концептуальних засад Транспортної стратегії Російської Федерації до 2030 року. Оскільки бюджетне фінансування галузі створює значне навантаження на державний бюджет, у результаті впровадження стратегії має відбутися підвищення інвестиційної привабливості транспортної галузі, включаючи вдосконалення нормативно-правової бази та запровадження методів державного регулювання, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості галузі, а також вдосконалення економічних і фінансових механізмів, включаючи державно-приватне партнерство, спрямованих на підвищення інвестиційної привабливості галузі.

Вибір напрямів розвитку транспортної системи базується на проекті концепції довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації на період до 2020 року, бюджетних посланнях Президента Російської Федерації, а також на широкому спектрі документів, що визначають перспективні напрями розвитку суспільства і економіки Росії, її регіонів, транспортної системи країни загалом і окремих видів транспорту (включаючи трубопровідний), міжнародної транспортної інтеграції, насамперед у рамках СНД та ЄврАзЕС, законодавчих та інших нормативних правових актах в галузі оборони і національної безпеки Російської Федерації.

– Окрім цього, ви досліджували, як побудована відповідна система у Казахстані. Які тут особливості?

– Республіка Казахстан є країною з розгалуженою структурою виробничої сфери. Основними її складовими є видобувна промисловість, металургія, транспорт, зв’язок, енергетика та сільське господарство. У 2010 році було ухвалено Державну програму щодо форсованого індустріально-інноваційного розвитку на 2010-2014 роки. Основними завданнями реалізації програми стали формування сприятливого макросередовища та інвестиційного клімату; підвищення інтенсивності та продуктивності національної економіки; консолідація зусиль бізнесу і держави і концентрація ресурсів країни на розвитку пріоритетних секторів економіки; формування ефективних інститутів і механізмів взаємодії держави та бізнесу.

Програмою визначено пріоритетні напрями розвитку виробничої сфери, які поділяються на поточні та перспективні. Таким чином, нині пріоритетними є агропромисловий комплекс, металургія, нафтопереробна промисловість, енергетика, хімія і фармацевтика, будівельна індустрія, транспорт та зв’язок. У середньостроковій перспективі до пріоритетних планується включити машинобудування, уранову і легку промисловість, туризм, космос. З метою оптимізації витрачання бюджетних коштів у Казахстані фінансуються лише ті проекти галузі, що відповідають визначеним підходам. Це, насамперед, модернізація існуючих підприємств (критерії - збільшення продуктивності); створення нових високопродуктивних підприємств (80-100% продуктивності); селективна підтримка підприємств «економіки майбутнього» (IT, альтернативна енергетика тощо).

Важливим інструментом реалізації Програми є схема раціонального розміщення виробничих потужностей. Вона надає можливість державі спільно з бізнесом виробити правильні інвестиційні рішення, а також забезпечити взаємоузгодження реалізації проектів приватного сектора з розвитком інфраструктури та ресурсним потенціалом країни. Відповідно до цієї схеми, добір ведеться на підставі прогнозних балансів паливно-енергетичних ресурсів (електроенергія, нафта, газ, вугілля); розвитку мінерально-сировинної бази (руди, місцеві будівельні матеріали), водних та земельних ресурсів; трудових ресурсів; а також уточнених планів розвитку трубопровідної, залізничної, автодорожньої, морської і повітряної транспортних інфраструктур; довгострокових планів розвитку індустріальних зон. Реалізація програми відбувається за секторами виробничої сфери та передбачає оцінку продуктивності праці; обсяг залучених прямих інвестицій; збільшення несировинного експорту; визначення частки інноваційно активних підприємств та кількості нових високопродуктивних робочих місць.

Ключову роль у процесі розвитку виробничої сфери Казахстану відіграє бюджетно-податкова політика. В середньостроковому періоді вона буде орієнтована на реалізацію контрциклічного підходу при управлінні бюджетними видатками. У зв’язку з обмеженістю фіскальних можливостей для реалізації контрциклічної політики, складовою частиною якої є програма індустріалізації, упродовж 2010-2012 років відбувається залучення коштів Національного фонду Республіки Казахстан до інвестування внутрішньої економіки з метою створення базових активів для майбутнього. При цьому політика формування і використання активів Національного фонду спрямовується на досягнення оптимального балансу між цілями збереження і примноження заощаджень у Фонді і підтримкою програми індустріалізації.

Щодо видатків бюджету, то їхнє зростання має обмежуватися темпами, що не перевищують темпи зростання номінального ВВП. Витрати бюджету розвитку після 2012 року будуть концентруватися на загальноекономічних заходах сприяння індустріалізації, передусім фінансуванні розвитку транспортної та інноваційної інфраструктури, людського капіталу. З метою економії бюджетних коштів у Республіці Казахстан здійснюють мобілізацію внутрішніх інвестиційних ресурсів шляхом зниження загального податкового навантаження на несировинний сектор економіки, а також фіскального стимулювання процесів індустріалізації.

Інвестиції в пріоритетні сектори економіки забезпечуються шляхом прямого бюджетного фінансування, яке спрямовується на розвиток загальної інфраструктури, інфраструктури спеціальних економічних зон та індустріальних зон, сервісних послуг (інформаційна, науково-інноваційна підтримка), підготовку трудових ресурсів. При цьому приватні зарубіжні та вітчизняні інвестиції, включаючи інвестиції національних компаній (акціонерний і позиковий капітал) спрямовуються на фінансування проектів у пріоритетних секторах економіки.

Які позитивні моменти можна використати для нашої держави з досвіду діяльності Російської Федерації та Казахстану у цій сфері?

– У результаті дослідження державного регулювання виробничої сфери Російської Федерації можна констатувати, що бюджетне фінансування пріоритетних галузей виробничої сфери все ж таки має зростати у період економічного спаду з метою недопущення руйнування міжрегіональних виробничих зв’язків, порушення функціонування товарних ринків всередині країні та зростання безробіття. При цьому державна підтримка в першу чергу має стимулювати створення галузевих територіальних фінансово-промислових груп, діяльність яких спрямована як на забезпечення внутрішнього попиту, так і на реалізацію експортного потенціалу країни. З метою підвищення ефективності фінансування інвестиційних державних проектів видатки на їхню реалізацію необхідно здійснювати в рамках єдиної державної цільової інвестиційної програми, а кошти у межах такої програми розподіляються за галузевими програмами економічного розвитку.

Проаналізувавши досвід Казахстану, відзначено, що ключовим у бюджетному фінансуванні виробничої сфери держави є визначення пріоритетних галузей фінансування. Тут виділяють поточні та перспективні пріоритети з метою полегшення реалізації середньострокового бюджетного планування. Уряд визначає перелік підходів, на основі яких здійснюється визначення пріоритетності фінансування галузей. Це – модернізація технологічного складу підприємств, впровадження інноваційних технологій тощо.

У Казахстані також практикується використання контрциклічного підходу в управлінні бюджетними видатками у середньостроковій перспективі, спрямування бюджетних інвестиційних ресурсів на розвиток інноваційної сфери та у людський капітал. Мобілізація внутрішніх інвестиційних ресурсів відбувається шляхом зниження загального податкового навантаження на несировинний сектор економіки. Це, насамперед, зарахування до валових витрат одноразово або впродовж 3 років з моменту придбання будівництва будівель, споруд виробничого призначення, машин та обладнання, а також витрат на їхню реконструкцію та модернізацію, зниження ставки податку на додану вартість; звільнення від ПДВ обороту з реалізації інфраструктурних проектів в рамках концесійних договорів; звільнення від ПДВ імпорту обладнання та передачі майна у фінансовий лізинг; скорочення переліку об'єктів оподаткування, що дозволяє не стягувати податок з устаткування і машин а також стимулює оновлення активної частини основних фондів.

– Виходячи з дослідження основних засад розвитку виробничої сфери в економічній системі держави, які висновки ви б зробили?

– Вважаю, що відповідно до світових тенденцій у процесі визначення пріоритетів державного фінансування виробничої сфери найбільшу увагу необхідно приділяти наукомістким галузям. Підвищення конкурентоспроможності виробничої сфери можна домогтися шляхом сприяння взаємодії промислових компаній та науково-дослідних організацій (надання субсидій, гарантій, податкових кредитів). Необхідно також здійснювати контроль за ступенем інноваційності виробництва у межах галузі. Це включає у себе величину витрат на науково-дослідні роботи; витрати на дизайн і маркетинг; чисельність зайнятих в науковій сфері; число отриманих патентів усередині країни і за кордоном; ступінь захисту інтелектуальної власності; розвиненість освітніх програм.

У розрізі галузей необхідно здійснювати контроль за дотриманням належного рівня конкурентоспроможності виробництва згідно з теорією конкурентних переваг Портера (побудова національного ромбу). На рівні головних розпорядників бюджетних коштів потрібно запровадити побудову модельних сценаріїв розвитку галузей у середньостроковій перспективі із виокремленням ключових виробничих підприємств галузі та пропозиціями щодо реалізації державних інвестиційних проектів.

– Які заходи, на ваш погляд, слід запровадити в Україні?

– З метою запровадження ефективного відбору державних інвестиційних програм виробничої сфери до фінансування: необхідно, насамперед, запровадити диференціацію критеріїв відбору програм за характером реалізації та спрямованістю ефекту, що здійснюватиметься в розрізі конкретних форм реального інвестування за незалежними, взаємопов'язаними і взаємовиключними інвестиційними програмами. При формуванні інвестиційної програми слід враховувати такі обмеження, як обсяги інвестиційної діяльності відповідно до інвестиційної стратегії держави; напрями і форми галузевої та регіональної диверсифікації інвестиційної діяльності; потенціал формування інвестиційних ресурсів; можливості залучення приватного капіталу до фінансування окремих інвестиційних програм.

З метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва та максимальної реалізації інноваційного потенціалу країни в сфері освіти слід встановити першочергове фінансування державних інвестиційних програм, що включають створення інноваційного продукту, зокрема, таких, які спрямовані на розвиток прикладних наукових розробок студентами провідних українських ВНЗ. Потрібно також здійснити широкомасштабне впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в освіті шляхом оснащення навчальних закладів засобами інформаційно-комунікаційних технологій та створення відкритої мережі освітніх ресурсів. Доречною стане розробка державної інвестиційної програми, спрямованої на створення національної мережі центрів трансферу технологій, та концепції співпраці науки та бізнесу в Україні.

Позитивний ефект принесе створення фіскальних стимулів для підприємницьких структур, які займуться впровадженням інноваційних винаходів українських вищих навчальних закладів, а також вдосконалення нормативно-правової бази в сфері співпраці науки й бізнесу та захисту прав інтелектуальної власності.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

16 серпня 2012 року






НАУКОВЦІ АКАДЕМІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ПРАЦЮЮТЬ НАД ВДОСКОНАЛЕННЯМ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО АУДИТОРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Науковці ДННУ «Академія фінансового управління взяли участь у черговому засіданні Робочої групи з доопрацювання законопроекту«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності» від 29.03.2012 № 10285, яке відбулося в Федерації роботодавців України.

Учасники засідання, в числі яких – діючі аудитори з професійних об’єднань, представники Міністерства фінансів України, зацікавлених громадських організацій, науковці, постатейно розглянули пропозиції щодо вдосконалення законопроекту з тим, щоб, насамперед, усунути з нього будь-які моменти, які б могли трактуватися двозначно. Особливу увагу було приділено питанням функціонування суспільного нагляду, ролі Аудиторської палати, діяльності та фінансування Комісій з сертифікації та контролю якості.

Присутні дійшли висновку, що законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності» від 29.03.2012 № 10285 потребує подальшого доопрацювання відповідно до вимог Директиви 2006/43/ЄС, оскільки в нинішньому документі не зовсім чітко виписані окремі моменти, зокрема щодо суспільного нагляду та взаємовідносин АПУ з професійними організаціями бухгалтерів та аудиторів. До роботи над виробленням змін до законопроекту вирішено залучити якомога більше коло професійних аудиторів, щоб документ, за нормами якого вони працюватимуть, був сталим і не потребував частих змін у майбутньому. Члени Робочої групи домовилися погодити всі пропозиції до вересня, щоб зміни і доповнення врахувати в законопроекті як поправки після ухвалення документа у першому читанні.

Наступне засідання Робочої групи вирішили провести наприкінці липня у Харкові. До цього часу фахівцями професійних об’єднань аудиторів спільно з науковцями Академії фінансового управління буде запропоноване чітке бачення регламентації суперечливих норм законопроекту і подані зважені пропозиції щодо внесення поправок та доповнень у документ.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

2 липня 2012 року






АУДИТОРИ ЯК СУБ’ЄКТИ ПЕРВИННОГО ФІНАНСОВОГО МОНІТОРИНГУ: ОРІЄНТУЄМОСЯ НА МІЖНАРОДНІ СТАНДАРТИ

В умовах світової фінансової кризи зростає частка тіньових, злочинних коштів, власники яких намагаються надати їм законного походження. Наслідком цього є проникнення таких коштів до різних галузей економіки, зокрема кредитно-фінансового й банківського секторів, а також зростання ймовірності їхнього використання терористичними угрупованнями. Проблема легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансування тероризму набуває глобальних масштабів і викликає стурбованість світової спільноти.

– Світовий і вітчизняний досвід та наукові дослідження свідчать, що найефективнішими заходами з мінімізації та реальної протидії організованій злочинності й корупції є запровадження дієвого постійного контролю за фінансовими інституціями, – переконана кандидат економічних наук, доцент, завідувач відділу державного фінансового контролю відділення методології бухгалтерського обліку і фінансового контролю Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Ірина Юріївна Чумакова. – У цьому контексті особливу роль відіграє фінансовий моніторинг, оскільки інформація про факти відмивання доходів злочинного походження до правоохоронних органів надходить у більшості випадків від органів, на які покладено виконання функцій фінансового моніторингу та виявлення сумнівних фінансових операцій.

Вдосконалення державного фінансового моніторингу сприятиме підвищенню дієвості національної системи запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму. Тому для більш ефективного забезпечення економічної безпеки держави, запобігання втратам держави та суспільства від дій організованих груп і злочинних організацій, рішучого усунення будь-яких можливостей легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, що гальмують розвиток економіки, створення позитивного іміджу кредитно-банківської системи та інвестиційної привабливості України за її межами необхідне вдосконалення діяльності суб’єктів фінансового моніторингу і опрацювання деяких актуальних моментів, що потребують подальшого наукового опрацювання і нормативного врегулювання.

Розроблення науково-обґрунтованих пропозицій у цьому напрямі є особливо значимим у зв’язку з ухваленням 16 лютого 2012 року нових стандартів Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів та фінансуванням тероризму (Financial Action Task Force – FATF), які значно посилюють вимоги до національних систем протидії відмиванню коштів і фінансуванню тероризму та вимагають запровадження цих стандартів у практичну діяльність всіх її учасників.

Актуальність питання для України підтверджує доручення Прем’єр-міністра України М. Я. Азарова від 07.03.2012 № 6185/3/1-12, надане органам, задіяним в системі протидії відмиванню доходів та фінансуванню тероризму в Україні. Відповідно до доручення Міністерство фінансів України, як один із таких органів, разом із Державною службою фінансового моніторингу України (ДСФМУ) – спеціально уповноваженим органом з питань фінансового моніторингу та іншими зацікавленими органами має уважно опрацювати прийняті FATF міжнародні стандарти та вжити заходів щодо приведення національного законодавства у відповідність до цих стандартів.

Тривалий період часу Україна належала до країн, що перебувають під особливим режимом санкцій за умовним поділом FATF (у «чорному списку» FATF), і лише після ухвалення Верховною Радою України в 2011 році низки нормативно-законодавчих актів було досягнуто значного прогресу у розвитку національної системи протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму. Основним документом у сфері протидії легалізації злочинних доходів в Україні є Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (Закон № 2258-VI), яким визначено перелік учасників системи фінансового моніторингу, окреслено коло обов’язків суб’єктів фінансового моніторингу, встановлено санкції за невиконання вимог щодо ідентифікації клієнтів, збору, збереження та передачі інформації контролюючим органам.

Із затвердженням у 2010 році оновленої редакції цього Закону відбулося суттєве розширення переліку суб’єктів фінансового моніторингу і до їх числа включили аудиторів та аудиторські фірми, які безпосередньо не пов’язані з фінансовими операціями. Так, згідно з частиною першою статті 8 Закону № 2258-VI виконання обов’язків суб’єкта первинного фінансового моніторингу (СПФМ) забезпечується адвокатами, нотаріусами, особами, які надають юридичні послуги, аудиторами, аудиторськими фірмами, фізичними особами-підприємцями, які надають послуги з бухгалтерського обліку, якщо вони беруть участь у підготовці і здійсненні правочину щодо: купівлі-продажу нерухомості; управління активами клієнта; управління банківським рахунком або рахунком у цінних паперах; залучення коштів для утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності та управління ними; утворення юридичних осіб, забезпечення їх діяльності чи управління ними, а також купівлі-продажу юридичних осіб.

На виконання пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2258-VI такі суб’єкти зобов’язані стати на облік у Держфінмоніторингу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Згідно з абзацом 5 пункту 6 Порядку взяття на облік суб’єктів первинного фінансового моніторингу, реєстрації ними фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, і подання ДСФМУ інформації про зазначені та інші фінансові операції, що можуть бути пов’язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, аудитори і аудиторські фірми не пізніше ніж упродовж трьох робочих днів з дати встановлення ділових відносин з клієнтом, який має намір вчинити один з правочинів, визначених Законом № 2258-VI, подають до ДСФМУ інформацію, необхідну для взяття їх на облік.

Згідно з Законом № 2258-VI ділові відносини є відносинами, що виникли між СПФМ і клієнтом на підставі договору про надання фінансових або інших послуг. У цьому зв’язку виникає питання – чи можна вважати, що аудитор (аудиторська фірма) бере участь у підготовці і здійсненні правочину, якщо здійснює аудит з ініціативи суб’єктів господарювання та у випадках, передбачених законом (обов’язковий аудит), та/або надає інші аудиторські послуги, пов’язані з його професійною діяльністю? У відповідності з Законом України «Про аудиторську діяльність» (далі – Закон № 3152-XII), проведення аудиторами (аудиторськими фірмами) аудиту та/або надання інших аудиторських послуг на підставі договору, письмового чи усного звернення клієнта (замовника) до аудитора (аудиторської фірми) не передбачає виконання останніми обов’язків СПФМ. У Законі № 3152-XII взагалі не йдеться про те, що аудитори (аудиторські фірми) повинні виконувати такі обов’язки.

Отже, розширивши коло інформаторів і включивши аудиторів (аудиторські фірми) до складу СПФМ, Закон № 2258-VI зобов’язав їх виконувати не властиві їм функції, які, крім усього іншого, не узгоджуються з профільним законом, що регулює аудиторську діяльність в Україні. І це, перш за все, стосується обов’язку надання аудиторами інформації про сумнівні операції клієнта відповідно до вимог законодавства щодо протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, на запит спеціально уповноваженого органу з питань фінансового моніторингу.

Водночас світовий та європейський досвід свідчать, що аудитори, поряд із професійними бухгалтерами і податковими консультантами, відіграють особливу роль в механізмі протидії відмиванню коштів та фінансуванню тероризму. Тому в національному законодавстві багатьох країн, здебільшого, зазначено, за яких умов професійні аудитори повинні виконувати обов’язки суб'єктів фінансового моніторингу.

Третя Директива ЄС, переважна більшість положень якої відповідають стандартам FATF, до таких суб’єктів відносить аудиторів, зовнішніх бухгалтерів і податкових радників, відокремлюючи їх від нотаріусів та інших незалежних фахівців-юристів, «коли вони беруть участь, діючи від імені або на користь клієнта, у будь-яких фінансових операціях, або операціях із нерухомістю, або допомагаючи планувати чи виконувати операції своїх клієнтів які стосуються: (І) купівлі та продажу нерухомості або підприємств; (ІІ) управління грошима клієнта, його цінними паперами та іншим майном; (ІІІ) відкриття або управління банківськими, ощадними рахунками чи цінними паперами; (ІV) структуризації внесків, необхідних для створення, роботи та управління компаніями; (V) створення, діяльності або управління трастами, компаніями або подібними структурами…».

У більшості європейських країн професійні організації бухгалтерів, аудиторів і податкових консультантів затверджують стандарти або інші нормативні документи, що регламентують умови та порядок проведення ідентифікації клієнта професійним бухгалтером, аудитором та/або податковим консультантом в залежності від типу клієнта, ділових відносин чи укладеної з клієнтом угоди. Законодавчі акти країн у сфері запобігання легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, здебільшого узгоджені з профільною нормативно-правовою базою, що регулює аудиторську діяльність у цих країнах. Позитивним прикладом у цьому плані є досвід окремих країн СНД, зокрема, Азербайджану, де діяльність аудиторів як учасників національної системи фінансового моніторингу узгоджується з основними положеннями профільного закону, що регулює здійснення в країні аудиторської діяльності.

Відповідно до Закону № 2258-VI Мінфін здійснює регулювання і нагляд у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму щодо аудиторів, аудиторських фірм, фізичних осіб-підприємців, які надають послуги з бухгалтерського обліку, та інших суб’єктів господарювання. Ці повноваження закріплені за Міністерством фінансів у відповідному Указі Президента України. Тому Мінфін як суб’єкт законодавчої ініціативи може внести зміни до Закону 3152-XII, виконавши тим самим вагому інституційну роль у справі приведення профільного законодавства, що регулює аудиторську діяльність в Україні, у відповідність до вимог у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Зважаючи на європейський досвід, значну методологічну допомогу аудиторам та аудиторським фірмам у питаннях здійснення ними обов’язків СПФМ повинна надавати Аудиторська палата України та інші професійні організації аудиторів і бухгалтерів. А Мінфін, на мою думку, при цьому має бути ініціатором у проведенні спільних заходів (нарад, семінарів, засідань, круглих столів) із залученням цих організацій для обговорення проблемних питань діяльності аудиторів як СПФМ та вироблення пропозицій щодо їхнього вирішення.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

26 червня 2012 року






ОСНОВНІ НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ІНСТИТУЦІОНАЛІЗМУ РОЗГЛЯНУТО НА НАУКОВОМУ СЕМІНАРІ

ДННУ «Академія фінансового управління» та економічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка провели спільний науковий семінар. Тема заходу «Ґенеза, еволюція та основні напрями розвитку інституціоналізму».

З вітальним словом до учасників семінару звернулася президент Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заслужений економіст України Тетяна Іванівна Єфименко. Вона звернула увагу присутніх на актуальність обговорюваної тематики у контексті поєднання теоретичних напрацювань з реальними економічними процесами. «Ми маємо дати відповіді на питання, які ставить життя перед наукою», – наголосила керівник Академії. Особливої гостроти питання набуває у нинішній час, коли на виконання наказу Міністерства фінансів України перед науковцями Академії поставлене завдання пошуку нових рішень в науковому супроводі Національного плану дій на виконання Програми економічних реформ на 2012-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», у відповідності до вимог часу.

Декан економічного факультету, завідувач кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України Віктор Дмитрович Базилевич висловив тезу, що нині економічна теорія перебуває у стані творчого пошуку. Він наголосив, що дискусія з обміну думками на семінарі збагатить кожного з присутніх, і дасть можливість посприяти виробленню нових підходів до поєднання теоретичних і практичних напрацювань.

Тему інституціоналізму та розвитку методології економічної теорії розкрив доктор економічних наук, професор, академік НАН України, професор кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Андрійович Чухно. Про економічні парадокси сучасності у розрізі інституціоналізму й політичної економії дискутував доктор економічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, заступник директора з наукової роботи ДУ «Інститут економіки та прогнозування» Андрій Андрійович Гриценко.

Кандидат економічних наук, доцент, докторант кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Анатолій Олександрович Маслов розповів про становлення, еволюцію та структуру інституціоналізму, а кандидат економічних наук, доцент, докторант кафедри економічної теорії Київського національного університету імені Тараса Шевченка Тетяна Вікторівна Гайдай порушила питання про диференціацію методологічних засад сучасної економічної теорії. Доктор економічних наук, професор, завідувач відділу теорії економіки і фінансів Науково-дослідного фінансового інституту Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Петро Михайлович Леоненко провів паралелі між світовою та національними лініями розвитку інституціоналізму.

У семінарі взяли участь керівники наукових підрозділів ДННУ «Академія фінансового управління», викладачі Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана, Національної металургійної академії України (м. Дніпропетровськ), Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», Запорізького класичного університету, науковці ДУ «Інститут економіки і прогнозування».

Науковий семінар поєднали із засіданням вченої ради ДННУ «Академія фінансового управління», де розглянули питання вироблення сучасних правил і підходів до наукового супроводу управління реформами у сфері державних фінансів України.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

21 червня 2012 року





 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29
©2003