МЕДІА-ЦЕНТР 
 
НОВИНИ 
 
АНОНСИ 
 
СТРУКТУРА АКАДЕМІЇ 
КЕРІВНИЦТВО::
ВЧЕНА РАДА::
ВІДДІЛИ::
ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ::
ЦЕНТР НАУКОВИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ЕКСПЕРТИЗ::
ЦЕНТР РОЗВИТКУ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ ФІНАНСОВОЇ СФЕРИ::
 
НАУКА 
Пріорітетні напрями наукових досліджень::
Наукова фінансово-економічна експертиза та впровадження результатів наукових досліджень::
АСПIРАНТУРА ТА ДОКТОРАНТУРА::
 
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНА ТА ДИСТАНЦІЙНА СИСТЕМИ 
 
ВИДАВНИЧА ДIЯЛЬНIСТЬ 
ЖУРНАЛ «ФІНАНСИ УКРАЇНИ»::
ЗБIРНИК «НАУКОВI ПРАЦI НДФI»::
ЕЛЕКТРОННІ ВИДАННЯ::
ДРУКОВАНІ ВИДАННЯ::
 
ІНФОРМАЦІЯ 
Історія Академії::
 
КОНТАКТНА ІНФОРМАЦІЯ 
 
ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ 
 
ICGFM Organizational Membership 
 
 
 
 
 
 Вiдвiдувачiв:  2886328
 
 
   

ПРОБЛЕМИ У СФЕРІ ФІНАНСУВАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ І ШЛЯХИ ЇХ РОЗВ’ЯЗАННЯ

Бюджету держави все важче витримувати навантаження, пов’язане з фінансуванням соціальних послуг. Про реформу системи загалом говорять давно, однак поки що не вироблено цілісних, послідовних підходів до вирішення стратегічних питань подальшого соціального розвитку країни. Своїм баченням шляхів розв’язання найактуальніших проблем у сфері фінансування соціальних послуг поділилася завідувач відділу бюджетної системи відділення бюджетної політики та розвитку бюджетної системи ДННУ «Академія фінансового управління», доктор економічних наук, доцент Клавдія Василівна Павлюк:

– Серед проблем у сфері надання соціальних послуг слід виділити, насамперед, недосконалість законодавчої бази, якою регламентується низка питань галузі. Ми також констатуємо недостатню якість та ефективність послуг, соціальну несправедливість, низький рівень адресності послуг, високі адміністративні витрати, недостатню прозорість, практичну відсутність системи стандартів, невідповідність мережі бюджетних установ у сфері надання соціальних послуг її повноваженням, багаторівневу ієрархію мережі бюджетних установ. Додайте сюди недофінансування установ у сфері надання соціальних послуг, низьку ефективність механізму кошторисного фінансування, не пов’язаного з результатами діяльності бюджетних установ у сфері надання соціальних послуг, відсутність правової регламентації діяльності адміністрації бюджетної установи щодо розпорядження доходами від підприємницької діяльності, що призводить до неефективного використання цих коштів, обмеження права споживача соціальних послуг на вибір постачальника послуг, і отримаєте не дуже райдужну картину, яка характеризує всю сферу.

Варто також зазначити, що держава та місцеві органи влади фактично виконують функції постачання та фінансування установ у сфері надання соціальних послуг. При цьому відсутня система оцінювання та моніторингу. Залишається недосконалою методологія прогнозування потреби у послугах, фіксуються ринкові спотворення, підтримка організацій-монополістів, які субсидуються державою.

– Але ж в Україні має бути забезпечене гарантоване надання якісних соціальних послуг…

– Причому за встановленим переліком за рахунок бюджетних коштів усім громадянам, включаючи: джерела фінансового забезпечення державних гарантій надання соціальних послуг. Має бути визначений обсяг державних гарантій в частині видів, порядку й умов надання соціальних послуг; порядок оцінки їхньої ефективності і моніторингу виконання; а також встановлена відповідальність за невиконання цих показників. Вважаю, що для досягнення цієї мети має бути ухвалено програму державних гарантій на середньострокову перспективу, зокрема на три роки. Вона мусить містити мінімальну величину диференційованих подушових нормативів фінансового забезпечення державних гарантій надання безоплатних соціальних послуг за видами; нормативи фінансових витрат на одиницю обсягу соціальної послуги; подушові нормативи обсягів соціальних послуг за видами; мінімальні значення критеріїв оцінки якості і доступності соціальних послуг.

При цьому моніторинг реалізації державних гарантій надання безоплатних соціальних послуг повинен здійснюватися на щорічній основі, а інформація про виконання державних гарантій у відповідному році має бути основою для формування показників державних гарантій на наступні періоди. Фінансові показники потрібно буде ув’язувати з якісними показниками надання соціальних послуг. Програмою державних гарантій мають встановлюватися цільові значення вказаних показників, а також передбачатися механізми фінансового стимулювання досягнення цільових показників. За невиконання цільових показників потрібно встановити відповідні санкції.

У сфері фінансового забезпечення надання соціальних послуг, насамперед, необхідне здійснення поступового переходу від кошторисного фінансування постачальників соціальних послуг до іншої форми прямого фінансування – замовлення соціальних послуг, де розпорядник бюджетних коштів стає повноцінним замовником послуг на користь третіх осіб – споживачів послуг. Фінансування всіх державних і комунальних установ, що надають соціальні послуги населенню, нині здійснюється на основі кошторису. Суми фінансування, як правило, визначаються методом індексації минулого рівня бюджетних коштів, що виділяються установі. Субсидіарна відповідальність за зобов’язаннями, що приймаються установою, закріпляється за його власником. При цьому реальні потреби установ у бюджетних коштах можуть бути і більшими, і меншими. Результати роботи, якість надання послуг в розрахунок практично не приймаються. Самостійність установ в управлінні власною діяльністю, фінансовими ресурсами і майном є незначною. Тому кошторисне фінансування об’єктивно не створює стимули для підвищення ефективності роботи, як самих бюджетних установ, так і органів влади, яким вони підпорядковані. За такого механізму фінансування, по-суті, здійснюється утримання сукупності установ без залежності від обсягу та якості надання ними послуг.

Необхідність підвищення ефективності бюджетних видатків, їхньої оптимізації, якості та доступності соціальних послуг зумовлює доцільність та важливість переходу до впровадження механізму фінансування соціальних послуг на основі їхньої стандартизації і визначення вартості. Вартісний еквівалент соціальної послуги, що надається за бюджетні кошти, дає змогу не тільки прогнозувати і планувати видатки бюджетної установи, але й сформувати базу для оцінки ефективності використання бюджетних коштів. Інформація про структуру вартості бюджетних послуг, вивчення тенденції зміни її складових у динаміці надає можливість своєчасно коригувати роботу бюджетної установи, а порівняльний аналіз структури вартості соціальних послуг – визначити обсяг економії бюджетних коштів при забезпеченні якості конкретної соціальної послуги. Отже, оцінка вартості соціальних послуг за рахунок бюджетних коштів необхідна для здійснення бюджетного планування в умовах переходу і розвитку бюджетування, орієнтованого на результат; та для оцінки ефективності діяльності органів влади.

– Що потрібно зробити для впровадження механізму фінансування соціальних послуг у методологічному плані?

– Насамперед необхідно розмежувати терміни «суспільна (публічна) послуга», «державна функція», «державна послуга», «комунальна послуга», «бюджетна послуга», «соціальна послуга», «соціальна бюджетна послуга». Це дасть можливість побудувати межу формування цих термінів за такими критеріями як «постачальник», «споживач», «рівень видаткових зобов’язань». Проведений аналіз Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів, що регламентують бюджетний процес, показав, що визначення терміну «бюджетна послуга» у цих документах відсутнє. Окрім цього, у Бюджетному кодексі України немає визначення та врегулювання публічних, державних, комунальних послуг, які за основним їхнім змістом мають бути реалізовані за рахунок коштів відповідних бюджетів. Такий стан речей обумовлений, насамперед, тим, що бюджетне фінансування орієнтується переважно на витрати, тобто на утримання мережі установ, а не на результати надання бюджетних послуг.

Виявлення сутності бюджетної послуги дає змогу формувати перелік (реєстр) бюджетних, в т.ч. соціальних бюджетних послуг, під яким слід розуміти систему відомостей про всі бюджетні послуги, що надаються споживачам бюджетних послуг. Формування реєстру бюджетних соціальних послуг дає змогу забезпечувати прозорість витрачання, обґрунтованість виділення бюджетних коштів і ухвалювати рішення про можливі напрями оптимізації їхнього використання, а також упроваджувати нові принципи обліку видатків у розрізі результатів надання бюджетних соціальних послуг і створювати інформаційну базу для розробки відповідних стандартів.

– Нині жоден нормативно-правовий акт не містить чіткого переліку соціальних послуг (бюджетних), які б гарантувалися державою, незалежно від стану державних фінансів та місця проживання громадян. Що потрібно зробити у цій сфері?

– Стандартизація соціальних послуг являє собою розробку нормативів, норм, правил, які законодавчо закріплюють і регламентують технологію, обсяг якість надання соціальних послуг. У свою чергу, регламент надання соціальної послуги базується на нормативно-правовому акті, що визначає терміни і послідовність дій та прийняття рішень, а також порядок взаємодії державних (комунальних) установ, структурних підрозділів і посадових осіб всередині організації та порядок взаємодії з іншими організаціями у процесі надання послуги. Таким чином, стандарт послуги та адміністративний регламент повинні бути взаємопов’язаними документами. Перший повинен включати вимоги до взаємодії між фізичними особами та його результату, а другий – встановлює процедури, результатом яких виступає соціальна послуга.

Визначені в українському законодавстві поняття «соціальний стандарт», «соціальні гарантії», «соціальні нормативи», «соціальні норми» необхідно переглянути, оскільки жодне з них не відповідає свої сутності. Так, наприклад, згідно з Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III, ст. 1 державні соціальні стандарти – це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи, або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. Це визначення соціальних стандартів практично ототожнює їх із соціальними нормами і нормативами.

Обсяг надання соціальних послуг розраховується на основі оцінки потреби в них. Система обліку потреб в соціальних послугах ґрунтується на оцінці потреби в натуральному (кількісному)вираженні. Вартісна оцінка є елементом планування видатків бюджету. Вона дає змогу сформувати цілісний підхід до процесу обґрунтування обсягів бюджетних асигнувань на надання відповідного обсягу послуг на основі формалізованого методологічного підходу до оцінки вартості послуг. Після визначення вартості соціальної послуги наступним кроком має бути формування державного замовлення на її надання. Завершальним етапом стане організація моніторингу якості соціальної послуги (відповідність стандарту і задоволеність споживача).

Для підвищення ефективності використання бюджетних коштів необхідна зміна статусу бюджетних установ та впровадження нових організаційно-правових форм установ з надання соціальних послуг (бюджетні установи, автономні установи та ін.) Це дасть змогу уникнути обмежень на право розпоряджатися доходами від реалізації послуг та субсидіарної відповідальності держави (місцевих органів влади) за зобов’язаннями автономної установи; створити чіткий розділ функцій між покупцями та продавцями соціальних послуг, вдосконалити механізм контрактних відносин організацій з органами державної влади та створити механізм залучення інвестицій, як для окремої установи з надання соціальних послуг, так і загалом у галузь; створити умови для легалізації співучасті населення у фінансуванні соціальних послуг; отримати більші права в організації власної роботи.

Розвиток форм оплати соціальних послуг може обумовлювати декілька варіантів розвитку. По-перше, збільшення прав бюджетних установ з використання фінансових ресурсів. Описані зміни можуть бути найефективніше реалізовані в рамках багаторічного фінансового планування. Бюджетна установа, що має фінансовий план, а також що має можливості в певних межах перерозподіляти виділені фінансові ресурси між статтями економічної класифікації витрат в режимі, що має більш повідомний, ніж дозвільний характер, має стимули до підвищення ефективності використання виділених ресурсів. Також установи можуть мати більше можливостей з матеріального стимулювання персоналу. По-друге, удосконалення механізмів фінансування соціальних послуг може відбуватися у сфері платних послуг та додаткових послуг, що надаються бюджетними установами у сфері соціальних послуг також на платній основі.

– Що варто запропонувати для модернізації системи соціальних послуг і оптимізації видатків бюджету на їх надання?

– Проаналізувавши ситуацію, наші науковці зробили низку висновків, за результатом яких виробили певні рекомендації. Зокрема, у сфері нормативно-правової бази варто розробити довгострокову національну та регіональну стратегії розвитку соціальної сфери загалом і, зокрема, стратегію надання соціальних послуг вразливим верствам населення. Доцільно буде зупинити чинність окремих законодавчих актів або положень цих актів у сфері соціальних послуг, видатки на виконання яких в бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за соціальними зобов’язаннями держави, які не можуть бути виконані.

На майбутнє потрібно створити такі механізми, які не даватимуть змоги ухвалювати закони у сфері соціальних послуг без урахування їхнього впливу на бюджет. Для цього необхідне законодавче закріплення обов’язкового проведення аналізу соціально-економічних витрат та вигод від реалізації пропонованого законодавчого акту. Розподіл бюджетних видатків при формуванні бюджету необхідно поділяти на видатки, які є чинними згідно з раніше прийнятими законодавчими актами, і видатки, які передбачається прийняти, що допоможе підтримувати жорсткіші бюджетні обмеження, оскільки виділення асигнувань на прийняття нових зобов’язань стане можливим після виділення коштів на виконання чинних зобов’язань.

Доречним стане запровадження мораторію щодо законодавчого встановлення нових видів соціальних пільг та розширення категорій отримувачів, проведення строгого законодавчого розмежування та чітке визначення понять «соціальна послуга», «соціальна пільга», «соціальні гарантії», «соціальні норми», «соціальні нормативи». Чіткість термінології дасть змогу чіткіше окреслити специфіку соціальних послуг і водночас визначити сфери досягнення більшої ефективності, покращення фінансового забезпечення соціальних послуг. А ще варто було би створити координаційну раду для розробки регіональних стратегій розвитку системи соціальних послуг, виділення ключових завдань її реформування, здійснення моніторингу за вирішенням поставлених проблем.

– Потрібно було би й реформувати сферу управління системою соціальних послуг…

– Тут необхідне визначення основних принципів розвитку системи соціальних послуг вразливим категоріям населення. Це, насамперед, поєднання розвитку системи соціальних послуг із фінансовою стабілізацією і неінфляційним економічним зростанням; дотримання жорсткої дисципліни соціальних відрахувань; розвиток соціального партнерства основних груп населення, держави і підприємницьких структур; поєднання державних і приватних форм надання соціальних послуг; інтеграція завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію.

Розбудовувати систему соціальних послуг, на моє переконання, потрібно за моделлю Беверіджа. Відповідно до цієї моделі держава мусить забезпечувати надання соціальних послуг вразливим категоріям громадян на адресних засадах. При цьому основна має бути зосереджена на працюючій частині населення, забезпеченні зростання її доходів до рівня середнього класу, підвищенні вартості робочої сили, а також загального обсягу соціальних витрат. Такий розклад стимулюватиме розвиток внутрішнього ринку, динаміку економічних процесів. Потрібно також реформувати установи, що надають соціальні послуги, у тому числі шляхом забезпечення їхньої економічної самостійності.

– Останнім часом багато уваги приділяють питанню адресності надання соціальних послуг, наголошуючи на ефективності вдосконалення цього сегмента. Яких заходів необхідно вжити, щоб забезпечити функціонування системи?

– Потрібно розпочати з удосконалення методичної бази виявлення вразливих верств населення, що потребують надання соціальних послуг. Тоді треба розробити перелік індикаторів, що відображають реальні характеристики рівня споживання вразливих верств населення, а також сучасну методику визначення бідності. Виходячи з цього, варто визначити критерії ефективності механізмів забезпечення адресності соціальних послуг та форми обліку при виявленні ступеня нужденності сімей і громадян соціально-демографічних характеристик родини, майно та наявність іншої власності, доходів, зокрема тих, які важко враховуються.

Доречною стане розробка та впровадження системи соціальних рахунків в системі надання соціальних послуг, які є провідним засобом переорієнтації бюджетних потоків від підприємств, що надають послуги, громадянам; впровадження соціальних паспортів родини чи домогосподарства осіб, як потенційних одержувачів соціальних послуг для створення інформаційної бази даних надання соціальних послуг в Україні.

– І все ж таки основним питанням залишається стабільність сфери фінансового забезпечення надання соціальних послуг. Яким чином її забезпечити?

– Для цього необхідно, насамперед, зробити кроки зі здійснення поступового переходу від кошторисного фінансування постачальників соціальних послуг до іншої форми прямого фінансування – замовлення соціальних послуг, яке здійснюється за принципом купівлі послуг, де розпорядник бюджетних коштів стає повноцінним замовником послуг на користь третіх осіб – споживачів послуг. Потрібне встановлення обґрунтованих норм і нормативів споживання соціальних послуг, у межах яких надаються пільги з їх оплати громадянам, які мають на них право; впровадження фінансових нормативів надання соціальних послуг, їх раціональної диференціації з урахуванням особливостей установ у гірській місцевості, у сільських районах, об’єктивної різниці у вимогах щодо якості послуг стандартної чи вищої якості.

Має бути встановлений жорсткий контроль над фактично спожитими послугами і наданими пільгами для визначення фактичних розмірів відповідних бюджетних видатків, частіше перевірятися доходи уразливих груп населення та межі малозабезпеченості диференційовано за регіональним рівнем забезпечення, що зменшить використання бюджетних коштів тими споживачами, які не мають права на соціальну допомогу.

Потрібно також удосконалити систему міжбюджетних трансфертів, частка яких постійно зростає загалом і зокрема на фінансування видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення. Такий підхід не стимулює місцеві органи влади до нарощування економічного потенціалу на відповідній території, а розвиває утриманство. На мою думку, переважну частину фінансування за рахунок трансфертів треба спрямовувати на надання соціальних послуг у громадах, а не утримання значної кількості установ стаціонарного типу.

Важливим моментом є ширше залучення некомерційних організацій до діяльності у сфері надання соціальних послуг. Однак тут потрібно передбачити створення комплексної системи контролю і звітності. Для цього необхідно розробити систему моніторингу діяльності державних і недержавних організацій у сфері соціальних послуг; підвищити прозорість фінансової системи міжсекторної взаємодії; активніше залучати профільні незалежні організації до розробки та експертизи державних соціальних програм і відповідних розділів бюджету; забезпечити високу якість аудиту некомерційного сектора для запобігання фінансовим зловживанням, особливо, коли використовуються різні джерела фінансування соціальних послуг, серед яких і державні.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

4 грудня 2012 року









Українська економічна наука понесла непоправну втрату. На 86-му році пішов з життя видатний український Вчений, Педагог, доктор економічних наук, професор, академік НАН України, член Вченої ради та Спеціалізованої вченої ради ДННУ «Академія фінансового управління»

АНАТОЛІЙ АНДРІЙОВИЧ ЧУХНО

Народився А. А. Чухно 20 грудня 1926 р. у місті Батурин на Чернігівщині. Після закінчення з відзнакою економічного факультету Київського державного університету у 1954 р. захистив кандидатську дисертацію і отримав науковий ступінь кандидата економічних наук, а наприкінці 1962 р. успішно захистив докторську дисертацію. Починаючи з 1951 р., А. А. Чухно працював у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на викладацьких посадах – асистент, викладач, старший викладач, доцент, професор, завідувач кафедри.

З червня 1963 р. упродовж 35 років учений-педагог очолював кафедру політичної економії гуманітарних факультетів (з 1992 р. – економічної теорії та господарської практики) Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відомий вчений-педагог працював також деканом факультету міжнародного права і міжнародних відносин (1972-1973), проректором університету з наукової роботи (1979-1985). У 1967 р. його обрано членом-кореспондентом, а у 1988 р. – дійсним членом Академії наук УРСР.

Перу видатного українського вченого-економіста належить майже 600 наукових праць, у тому числі 10 індивідуальних та 17 колективних монографій, 12 підручників і навчальних посібників. А. А. Чухно забезпечив підготовку висококваліфікованих кадрів для вищих навчальних закладів та фінансової системи України. Під його особистим керівництвом підготовлено 29 докторів і 66 кандидатів економічних наук.

Самовіддана праця академіка А. А. Чухна відзначена високими нагородами держави: орденом Дружби народів (1982), орденами «За заслуги» III, II та І ступенів (1996, 2001, 2008). З 1976 р. він – Заслужений працівник вищої школи України.

Життєвий і творчий шлях видатного Вченого й Педагога, активного громадського діяча, Людини – це взірець вірного служіння своєму народові, рідній Україні, відданості економічній науці.

Колектив Академії фінансового управління щиро сумує з приводу смерті академіка АНАТОЛІЯ АНДРІЙОВИЧА ЧУХНА та висловлює співчуття його рідним, близьким та колегам.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

20 листопада 2012 року






СЕМІНАР-НАВЧАННЯ З ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ОБЛІКОВОЇ СФЕРИ В ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ

Державна навчально-наукова установа «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України спільно з ПВНЗ «Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій» за підтримки Світового банку 16 листопада 2012 року у Києві проведе семінар-навчання з підвищення кваліфікації «Модернізація бухгалтерського обліку в державному секторі: метод нарахування та відповідності доходів та витрат». Очікується, що участь у семінарі візьме більше 200 фахівців у сфері обліку.

Зі вступним словом до присутніх звернеться президент ДННУ «Академія фінансового управління», член-кореспондент Національної академії наук України, доктор економічних наук, професор Тетяна Іванівна Єфименко. Перший проректор Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, доктор економічних наук, професор Алла Олександрівна Двігун та начальник управління методології з обслуговування бюджетів, бухгалтерського обліку та звітності ДКСУ, кандидат економічних наук, доцент Наталія Іванівна Сушко ознайомлять присутніх з ключовими напрямами, нормативно-правовим забезпеченням та організаційно-управлінськими заходами з реалізації Стратегії модернізації системи бухгалтерського обліку в державному секторі.

Наталія Іванівна Сушко також розкриє тему удосконалення чинних у державному секторі України методів ведення бухгалтерського обліку та їхньої гармонізації з міжнародними стандартами. У цьому контексті вона зупиниться на проблемах та недоліках системи бухгалтерського обліку в державному секторі України; передумовах запровадження реформи бухгалтерського обліку в державному секторі та основних напрямах її реалізації; порушить питання удосконалення системи бухгалтерського обліку та фінансової звітності; створення уніфікованої організаційної та інформаційної облікової системи.

У продовження теми завідувач кафедри бухгалтерського обліку і аудиту Національного університету біоресурсів і природокористування України, доктор економічних наук, професор Євгенія Василівна Калюга розповість про міжнародну практику запровадження бухгалтерського обліку в державному секторі за методом нарахувань. Серед запланованих для висвітлення питань – характеристика методу нарахування та відповідності доходів і витрат та його застосування для оцінки доходів і витрат суб’єктів державного сектору у контексті міжнародного досвіду; огляд прийнятих НП(С)БОДС та розкриття інформації про доходи і витрати суб’єктів державного сектору у бухгалтерському обліку; НП(С)БОДС 124 «Доходи» як методологічна основа обліку доходів в державному секторі за методом нарахувань та його загальна характеристика; поширення дії НП(С)БОДС 124 та його основна термінологія; класифікація, визнання та оцінка доходів за НП(С)БОДС 124; собівартість продукції, робіт, послуг та її визначення за НП(С)БОДС 124; НП(С)БОДС 135 «Витрати» як методологічна основа обліку витрат в державному секторі за методом нарахувань та його загальна характеристика; поширення дії НП(С)БОДС 135 та його основна термінологія; класифікація, визнання та оцінка витрат за НП(С)БОДС 135.

Завідувач кафедри фінансів Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій, доктор економічних наук, доцент Наталія Георгіївна Метеленко та директор Департаменту консолідованої звітності ДКСУ Людмила Василівна Гізатуліна розкажуть про метод нарахування та відповідності доходів і витрат та його застосування у бухгалтерському обліку суб’єктів державного сектору України. Зокрема, передбачається розглянути структуру форм фінансової звітності бюджетних установ і звітності про виконання бюджетів та основні компоненти звітності суб’єктів державного сектору за методом нарахувань; відображення інформації про доходи і витрати у фінансовій звітності; загальну характеристику НП(С)БОДС 101 «Подання фінансової звітності» та сфери його застосування; порядок визначення та розкриття інформації про звітні сегменти у фінансовій звітності відповідно до НП(С)БОДС 103 «Фінансова звітність за сегментами»; порядок визначення та розкриття інформації в умовах гіперінфляції відповідно до НП(С)БОДС 105 «Фінансова звітність в умовах гіперінфляції»; НП(С)БОДС 102 «Консолідована фінансова звітність» та сфера його застосування; загальні положення порядку визначення та розкриття фінансової та бюджетної інформації у консолідованій звітності суб’єктів державного сектору.

Кандидат економічних наук, доцент Ірина Юріївна Чумакова дасть характеристику затверджених національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в державному секторі (НП(С)БОДС). У рамках теми – огляд прийнятих НП(С)БОДС та розкриття інформації про окремі об’єкти бухгалтерського обліку в державному секторі; оцінка окремих об’єктів бухгалтерського обліку в державному секторі (НП(С)БОДС 125 «Зміни облікових оцінок та виправлення помилок», НП(С)БОДС 128 «Забезпечення, непередбачені зобов’язання та непередбачені активи», НП(С)БОДС 134 «Фінансові інструменти»; формування інформації, пов’язаної з виконанням будівельних контрактів, відповідно до НП(С)БОДС 131 «Будівельні контракти» та про виплати (у грошовій і не грошовій формах) за роботи, виконані працівниками відповідно до НП(С)БОДС 132 «Виплати працівникам».

Медіа-центр
Академії фінансового управління

15 листопада 2012 року






ІННОВАЦІЙНІ ІНСТРУМЕНТИ АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ДЛЯ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ ОБГОВОРЕНО НА МІЖНАРОДНІЙ НАУКОВО-ПРАКТИЧНІЙ КОНФЕРЕНЦІЇ «БАНК 2013. ЗАПОРУКА УСПІХУ», СПІВОРГАНІЗАТОРОМ ЯКОЇ ВИСТУПИЛА АКАДЕМІЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ

Актуальність розгляду методологічних аспектів імплементації фінансових інновацій для розвитку фінансової системи України та інструментів посилення фінансової стабільності зумовлена необхідністю забезпечення стабільного функціонування фінансової системи й фінансового сектору України. Особлива увага приділяється зовнішнім загрозам фінансовій стабільності в Україні, зокрема, банківській системі.

Сучасна банківська система стрімко розвивається, оскільки банки в усі часи були майданчиком для впровадження інновацій. В умовах невизначеності виграє той, хто зуміє правильно зрозуміти мінливі тренди і перетворити їх у джерела доходу. Ключове питання, на яке необхідно знайти відповідь – як повинен виглядати Банк майбутнього?

В умовах конкуренції, великої кількості інноваційних технологій і технічних рішень банкам необхідно вже сьогодні замислитися про те, що потрібно зробити, щоб у майбутньому банк зміг відповідати жорстким умовам ринку і зростаючим вимогам клієнтів. Перед банками зараз стоять основні питання: Як адаптуватися і процвітати в нових умовах? Як клієнти представляють банк майбутнього? Яких нових продуктів і послуг чекають від банків споживачі? Які технології будуть успішними в наступному році? Основні джерела прибутковості?

Конференція проходила 25-26 жовтня 2012 року в конференц-залі "Панорама" бізнес-центру "Cubic Center". Організатором конференції виступила компанія SAS Institute Ukraine, а співорганізатором в якості інтелектуального партнера – ДННУ «Академія фінансового управління» Міністерства фінансів України.

В організації та роботі конференції взяли участь співробітники відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики: завідувач відділу, д.е.н., заслужений економіст України Олександр Любіч, провідний науковий співробітник, к. ф.-м. н., доц. Володимир Домрачев та старший науковий співробітник Микола Романіка.

На фото (зліва направо): Р. Костецький (SAS), О. Любіч, В. Домрачев, М. Романіка

В роботі конференції прийняли участь члени Правління банків, керівники підрозділів роздрібного та корпоративного бізнесу, ризик-менеджменту, управління філіальною мережею, методології бізнес процесів і внутрішніх процедур, розробки та впровадження аналітичних систем та інформаційних технологій в банку, а також представники державного сектора – Міністерства фінансів України (Управління боргової політики).

В першій сесії відбулися плідні дискусії щодо аналізу поточної ситуації в банківській системі України, були запропоновані конкретні шляхи та подальші дії з посилення антикризових заходів. Були обговорені перспективи розвитку банківської системи, можливості підвищення прибутковості банків і зростання бізнесу в 2013 році. Міжнародний та український контекст. Авторитетні експерти галузі поділилися інформацією та досвідом, як визначати і використовувати нові можливості.

Особливу увагу слухачів привернули наступні доповіді: Еріка Наймана, д.е.н., керуючого партнера Capital Times – "Коли завершиться делеверідж: вплив монетарної політики центрального банку на розвиток банківського сектору"; Олександра Любіча – «Інструменти антикризового регулювання фінансової політики»; Євгена Пенцака, наукового керівника програми MBF kmbs – "Стратегії розвитку банку в умовах глобальної фінансової нестабільності"; Анатолія Дробязка, директора департаменту по роботі з проблемними клієнтами корпоративного бізнесу Надра Банк – "Ключові тренди розвитку ресурсних ринків банків України"; Дмитра Яблоновського, начальника відділу фінансових досліджень GFK – "Ключові тренди у поведінці споживачів банківських послуг, чого очікувати в 2013 році".

На фото (зліва направо): Е. Найман, О. Любіч, Є. Пенцак, А. Дробязко, Д. Яблоновський

В другій сесії доповідачами було представлено інформацію про нові технологічні тренди, тонкощі вже інтегрованих рішень, порівняння запропонованих сервісів.

Значний інтерес слухачів привернули доповіді: Томаша Боровскі, операційного директора, Члена Правління Платинум Банк – "Стратегія операційної діяльності як інструмент підвищення ефективності роботи банку в 2013 році"; Руслана Костецького, директора SAS Institute Ukraine – "Як використовувати ЗМІ та соціальні медіа для збільшення прибутковості банків"; Євгена Плотиці, заступника Голови Ради Директорів Дельта Банк – "Операційні системи банку – проблеми росту".

На фото (зліва направо): Т. Боровскі, Р. Костецький

Наступний день конференції був не менш цікавим, так як фахівці продовжили ділитися досвідом, ідеями, прогнозами розвитку системи ризик-менеджменту в банках: як зберегти, стабілізувати і забезпечити ефективне зростання бізнесу без додаткових втрат в 2013 році. Професіонали галузі обмінювалися досвідом і думкою щодо ефективних методів зниження ризиків банку. Обговорили та здійснили експертну оцінку найбільш перспективних стратегій розвитку банківських продуктів.

Інформативними і цікавими, на думку учасників конференції, були доповіді: Юрія Прозорова, президента Українського товариства фінансових аналітиків – "Ризики інверсивної трансформації банківської системи України на етапі виходу з ринку провідних іноземних банків"; В'ячеслава Нехороших, ризик-Директора Банк Траст –"Побудова ефективної системи ризик-менеджменту на початковому етапі розвитку роздрібного банку"; Андрія Камінського, директора з розвитку Міжнародного бюро кредитних історій – "Побудова повнофункціональної системи ризик-менеджменту банку на основі взаємодії з бюро кредитних історій"; Ігора Волошина, директора департаменту з управління фінансовими ризиками Кредитпромбанку – "Управління портфелем роздрібних депозитів" та багато інших.

На фото (зліва направо): Ю. Прозоров, А. Камінський

У ході конференції також було висвітлено важливі питання управління ризиками з метою забезпечення стабільності фінансової системи України, визначено проблемні питання з формалізації методології та технологій управління операційними ризиками та шляхи їх вирішення. Зазначено, що при розробці стратегії бюджетно-податкової політики на 2013 р. потрібна координація бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики, узгодження дій в процесі створення системи антикризового управління фінансами за умов посилення ролі та надійності державних та комерційних банків; розробка пакету превентивних антикризових заходів, упровадження яких дозволить стримати розростання дисбалансів у системі державних фінансів України.

Ще одним актуальним завданням для банків залишається предикативна аналітика: накопичені історичні дані про транзакції клієнтів зберігають в собі інформацію про поведінку та індивідуальних перевагах кожного споживача. Використання таких аналітичних систем дозволяє вивести фінансові стратегії та банківські продукти на новий рівень, зменшити ризики.

Після ретельного обговорення проблеми управління ризиками банків та механізмів запровадження стрес-тестування різноманітних видів банківського ризику в практику роботи банків України, учасники конференції висловили подяку організаторам і побажання проводити конференцію на постійній основі – щорічно. Також було підкреслено, що в умовах зростання соціальної спрямованості фінансово-економічної політики уряду, посилення ролі банківської системи та необхідності імплементації інноваційних підходів до розвитку фінансової системи держави потрібно прискорити розробку і впровадження нових інформаційних систем, створення високотехнологічних ситуаційних центрів для великих банків, які зацікавлені в сучасних інструментах моніторингу та контролю.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

2 листопада 2012 року






ПРОДОВЖУЄТЬСЯ СПІВПРАЦЯ АКАДЕМІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ З КОМПАНІЄЮ SAS

Делегація Міністерства фінансів України та ДННУ «Академія фінансового управління» на чолі з президентом АФУ, членом-кореспондентом НАН України, доктором економічних наук, професором Тетяною Єфименко на запрошення компанії SAS Росія/СНД взяла участь у роботі VII щорічного Міжнародного форуму SAS Forum Russia 2012 «Розвиток організації сьогодні: прораховувати ризики і бачити можливості». Форум відбувся 12 жовтня 2012 року в Москві і зібрав понад 450 представників найбільших компаній Росії і країн СНД.

До складу української делегації увійшли доктор економічних наук, завідувач відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики Академії фінансового управління Олександр Любіч та заступник начальника управління боргової політики, начальник відділу кредитних і гарантійних угод Міністерства фінансів України Василь Шкураков.

На фото (зліва направо): Олександр Любіч, Марк Мурман, Тетяна Єфименко, Василь Шкураков, Руслан Костецький

У ході роботи форуму обговорено питання впливу макроекономічних чинників на розвиток організацій загалом, а також на створення системи прогнозування та управління ризиками зокрема. Крім тенденцій у розвитку бізнес-аналітики, інноваціях, нових продуктах SAS і реальних бізнес-кейсів клієнтів, ключовою темою форуму також стало управління ризиками та протидія шахрайству в різних галузях економіки, розкрита тема, як сучасні технології допомагають компаніям і державним установам по всьому світу мінімізувати ризики, запобігати шахрайству і скорочувати невиправдані втрати.

До участі у дискусії були запрошені топ-менеджери 10 найбільших банків Росії. Учасники мали можливість почути експертну позицію з тематики, пов’язаної з аналізом ринків, ризиками, собівартістю продуктів, а також підвищенню конкурентоспроможності за рахунок IT загалом та аналітики зокрема, а також висловити сою точку зору з обговорюваних питань.

Доповідачами на SAS Forum Russia 2012 виступили провідні економісти Росії, керівники найбільших банків і промислових підприємств. Особливе зацікавлення в учасників викликали виступи російського економіста, публіциста, теле- і радіоведучого, керівника компанії експертного консультування «Неокон» Михайла Хазіна, який розкрив тему розвитку світової економічної кризи на новому етапі, генерального директора компанії SAS Росія/СНД Валерія Панкратова, керуючого директора аналітичного спрямування фінансової практики компанії Accenture Едвіна ван дер Удерра (Edwin van der Ouderaa), першого віце-президента ВАТ «Бінбанку» Камаля Буші (Kamal Boushi).

Міжнародний експерт в галузі управління ризиками та боротьби з шахрайством, старший директор компанії SAS Марк Мурман (Moorman Mark) ознайомив присутніх з кращою світовою практикою протидії розтраті, зловживань і шахрайства в державному секторі: Він розповів про те, як сучасні технологи допомагають державним установам усього світу запобігати розтраті і втратам в різних програмах. На форумі також виступили високопоставлені представники таких галузей як телеком, транспорт, енергетика, нафтогазовий сектор, а також посадовці міністерств і відомств РФ.

Компанія SAS у рамках форуму анонсувала повний спектр високопродуктивних інструментів для бізнес аналітики – SAS High Performance. Компанія SAS Україна/Росія/СНД, лідер у галузі рішень і послуг у сфері бізнес-аналітики, запропонувала повну лінійку аналітичних інструментів – технологій і продуктів нового покоління: SAS High Performance Analytics. Вони дають змогу вирішувати завдання бізнесу принципово іншого рівня складності, відкриваючи можливість обробляти й аналізувати великі обсяги даних з набагато більшою точністю і в десятки разів швидше.

У рамках роботи форуму відбулася низка зустрічей української делегації з вищим керівництвом компанії SAS. Зокрема, проведено ділові переговори з міжнародним експертом в сфері управління ризиками та боротьби з шахрайством, старшим директором компанії SAS Марком Мурманом (Moorman Mark, США), Генеральним директором компанії SAS Росія/СНД Валерієм Панкратовим, директором «САС Інстітьют Ел.Ел.Сі.» (Україна) Русланом Костецьким.

Під час зустрічей ще раз зверталася увага на те, що ДННУ «Академія фінансового управління» з жовтня 2011 року активно співпрацює з компанією SAS у частині пошуку можливостей щодо впровадження нових інноваційних інструментів в фінансову сферу України. Це, зокрема, інструменти бізнес-аналітики, попередження фінансово-бюджетних злочинів, краудсорсинг, розробка централізованої бази операційних ризиків тощо.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

18 жовтня 2012 року






ОБГОВОРЕНО ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ НА 2013 РІК

У рамках виконання заходів, передбачених Програмою співробітництва між Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету та Державною навчально-науковою установою «Академія фінансового управління», делегація Академії фінансового управління взяла участь у науково-практичній конференції «Пріоритетні напрями бюджетної політики на 2013 рік та середньострокову перспективу», яка відбулася у м. Ковель Волинської області.

Зі вступним словом до учасників конференції звернувся голова Волинської обласної ради Володимир Войтович. Тему середньострокових орієнтирів бюджетної політики розкрила член-кореспондент НАН України, президент Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Тетяна Єфименко. Заступник голови Волинської обласної державної адміністрації Віталій Карпюк розповів про бюджетне фінансування програм галузі АПК та ініціативи Волині щодо розвитку сільських територій.

Радник віце-прем’єра, міністра соціальної політики Володимир Матвійчук ознайомив присутніх з механізмами соціальної модернізації, а народний депутат, секретар комітету з питань фінансів та банківської діяльності, податкової та митної політики Катерина Ващук – з питаннями розвитку сільських територій в контексті сучасної фінансової політики. Тему продовжив народний депутат, член парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин Григорій Смітюх, який говорив про розвиток аграрного сектору як один з головних пріоритетів бюджетної політики.

Член-кореспондент НАН України, завідувач відділом економіки і політики аграрних перетворень Інституту економіки та прогнозування, доктор економічних наук, професор Олена Бородіна порушила тему державної підтримки розвитку аграрного сектору України. Заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, доктор економічних наук, професор Олена Макарова розповіла про соціальні пріоритети бюджетної політики та ризики її реалізації у середньостроковій перспективі.

Віце-президент Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Сергій Лондар виступив з доповіддю про середньострокове бюджетне планування та прогнозування як інноваційний інструмент підвищення ефективності управління бюджетними коштами. Завідувач відділу державних фінансів Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Василь Кудряшов розкрив питання середньострокових пріоритетів фінансування дефіциту державного бюджету. Завідувач відділу координації бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики Академії фінансового управління, доктор економічних наук, професор Олександр Любіч розповів про організацію моніторингу та забезпечення фінансової стабільності.

За підсумками науково-практичної конференції ухвалено відповідну резолюцію.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

17 жовтня 2012 року






РЕГІОНАЛЬНІ ФІНАНСОВІ МЕРЕЖІ ЯК ФАКТОР ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Пошук ефективних механізмів та форм господарювання в фінансовому секторі – одне з центральних завдань фінансової науки і практики. Воно актуалізується в умовах глобалізації, коли докорінно змінюється економічне середовище на макрорівні та міжнародні умови господарювання. Про визначення передумов і можливостей розвитку підприємницьких мереж у вітчизняній сфері фінансів розмірковує завідувач відділу фінансових ринків НДФІ ДННУ «Академія фінансового управління», доктор наук з державного управління, кандидат економічних наук Ольга Михайлівна Іваницька:

– Фінансові інституції в кризовий і посткризовий періоди наражаються на низку небезпек, основними з яких є брак вільних фінансових ресурсів, зменшення можливості вибору достатньо прибуткових інвестиційних проектів і прихід на національну фінансову територію іноземних інституцій, які мають вагомі конкурентні переваги перед вітчизняними установами. Щоб уникнути цих негативних явищ, на регіональному рівні варто розвивати фінансові мережі як форму добровільної кооперації між структурами різних масштабів і напрямів діяльності, що об’єднуються для досягнення синергетичного ефекту та подолання зовнішніх і внутрішніх загроз та обмежень.

Проблема створення різних форм партнерського співробітництва є предметом наукової дискусії протягом кількох останніх десятиліть. Особливо активно обговорюються дві форми кооперації – підприємницькі мережі та кластери. У розвинутих країнах світу на початку 1980-х років підприємницькі мережі використовувалися переважно для стимулювання конкуренції. Вони трактувались як форми управління та організації виробництва, які давали змогу поєднувати переваги великих і малих підприємств. У дослідження проблематики підприємницьких мереж вагомий внесок зробили і вітчизняні вчені, зокрема, І.О.Галиця, на роботи якого ми спиралися.

За визначенням російського вченого А. Ардішвілі, підприємницькі мережі – це довгострокові цілеспрямовані коопераційні угоди між взаємопов’язаними малими та середніми комерційними фірмами, які дають можливість останнім завойовувати та зберігати конкурентні переваги щодо підприємств, які не входять у дану мережу. Вони можуть об’єднувати підприємства та організації, що відрізняються за своїми масштабами, тобто, малі, середні та великі. Об’єднання таких підприємств реалізує низку переваг кожної із форм. Зокрема, малі підприємства є мобільними за своєю природою, здатні швидко реагувати на ринкові сигнали. Крім того, з точки зору менеджменту вони не обтяжені складними бюрократичними надбудовами.

Великі підприємства мають перевагу в можливості акумулювання значних ресурсів, які вони спрямовують на проведення масштабних досліджень, запровадження інновацій. Вони можуть забезпечувати значну економію на масштабах виробництва. Водночас на таких підприємствах у багатьох випадках виникають значні бюрократичні управлінські структури, відсутня мобільність в управлінні та загальмована реакція на сигнали ринку, що негативно впливає на ефективність їхньої діяльності. Отже, у підприємницьких мережах поєднуються переваги однієї та іншої форми організації та управління виробництвом.

Згодом теорія підприємницьких мереж (ПМ) була розвинута у напрямі виокремлення нових їхніх переваг. Зокрема, підкреслювалася можливість більш швидкої модернізації їхньої стратегії, застосування Інтернет для здійснення адаптації бізнес-процесів. Підприємства мережі спроможні виробляти продукти, здатні пропонуватися в глобальному світі і таким чином створювати нову вартість, а також підвищувати свою ефективність за рахунок зниження виробничих витрат; підвищується й якість виробництва. У мережі забезпечується більший високий рівень ефективності збуту продукції, знижуються ризики; модернізується виробничу базу, а також системи сервісу та збуту.

Основною перевагою ПМ вчені вважають те, що вони дають змогу сформувати корпоративно-конкурентне середовище (ККС). Це середовище, в якому за його суб’єктами зберігається такий ступінь свободи, який дає змогу їм бути незалежними у своїй діяльності від корпоративного оточення, водночас передаючи на корпоративний рівень ті функції, які їм самим виконувати неможливо або економічно недоцільно. Найважливішим наслідком дії переваг ПМ є активізація інноваційно-інвестиційних процесів в мережі, що трансформується на рівень регіону, галузі і, зрештою, країни.

ПМ довели свою ефективність у багатьох галузях і багатьох країнах світу. Зокрема, активно впроваджує цю форму Китай. У травні 2008 р. в Пекіні відбулася конференція з питань Ініціативи побудови розумних бізнесових мереж (The Smart Business Networks Initiative). На ній відзначалося, що «сучасні компанії все частіше організують власну діяльність скоріше як частину динамічної мережі, ніж як окремий острів всередині статичного збутового ланцюга». Це явище зумовлено передусім розвитком сучасних технологій, які підвищують спроможність організацій створювати вартість шляхом акумулювання інформації, її синтезу та аналізу. Основними позитивними наслідками створення мережі є зменшення трансакційних витрат, значні зміни в організаційній будові, покращення обслуговування споживачів та безумовні конкурентні переваги.

Нині критично важливою є реалізація механізму ПМ у фінансовому секторі України, оскільки саме він здатний самовідтворюватись і одночасно забезпечити економіку необхідними їй фінансовими ресурсами. Важливою є потреба в нових формах партнерства в фінансовій системі у посткризовий період. Повторюваність кризових явищ є очевидним фактом в умовах ринкового розвитку. В умовах циклічності виробництва підприємства різного масштабу діяльності по-різному реагують на кризу. Більша адаптованість помітна якраз у малих підприємств реального сектора. На противагу цьому, фінансові системи діють за принципом «too big to fall» (надто великий, щоб впасти), тобто, підтримують системні фінансові інституції. Однак все більше стає очевидним, що можливість вижити для великих інституцій є результатом втручання держави у ці процеси, що супроводжується величезною перевитратою державних коштів. Причому, це притаманно не тільки «недосконалим» ринкам країн, що розвиваються, а й капіталістичним гігантам – США, Німеччині, Великій Британії. Щодо України, то, наприклад, рекапіталізовані за участі держави банки одержали початково приблизно 17 млрд. грн.: у «Родовід» (частка держави — 99,99%) «влили» 8,4 млрд. грн., в Укргазбанк (87,7%) – 5 млрд., у банк «Київ» (99,93%) – 3,56 млрд. грн., а сьогодні розмір допомоги збільшився майже удвічі. Певна солідарність у банківській системі має місце, але чітко дотримується правило: великі банки одного регіону допомагають своїм великим побратимам, що діють в іншому.

Середні та малі банки залишаються напризволяще, і їхня платоспроможність є вельми сумнівною. Пропоновані ж рецепти щодо консолідації банківської системи практично не діють в регіонах. На середину 2011 р. 66,5% активів та 66% капіталу усієї банківської системи зосереджено в 17 найбільших банках (банках першої групи за класифікацією НБУ), що становлять лише близько 9,5% їх загальної кількості. Навіть швидкі темпи консолідації банківської системи можуть не дати очікуваного ефекту до нової хвилі банківської кризи. Під час і 1-2 роки після криз 1994, 1998, 2007-2008 рр. банкрутувало в середньому, за даними НБУ, від 6-ти до 20 банківських установ, причому, з прогресуючою тенденцією. На початок лютого 2012 р. в стадії ліквідації знаходилося 22 банки, документи про ліквідацію щодо переважної більшості з яких була прийнята у 2009-2010 рр. Це означає, що зазначені банки не могли «пережити» кризу 2008-2009 рр. Отже, важливо запустити механізм протидії банкрутству фінансових структур, які здатні викликати живильні процеси у самій системі.

Основна ідея створення фінансових мереж на регіональному рівні полягає у наступному. На рівні регіону на засадах добровільності, самоорганізації, узгодженості стратегій і продуктового ряду формується фінансова мережа, яка об’єднує різні фінансові інституції: малі, середні і великі банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, факторингові компанії, кредитні спілки венчурні фонди тощо (рис.1). Таке об’єднання суттєво відрізняється від різних існуючих організаційних форм взаємодії, зокрема фінансово-промислових груп, холдингів, консорціумів тощо. Зокрема, не відбувається об’єднання капіталів, зрощення з промисловими структурами тощо. Основна сфера, де ініціюється взаємодія — інформаційно-інвестиційна, тобто, між членами мережі відбувається обмін інформаційними потоками щодо результатів досліджень, зокрема щодо стану ринку, діяльності конкурентів за межами групи, новітніх розробок у напряму запровадження інноваційних продуктів і технологій тощо. Водночас, підвищується рівень саморегулювання, що передбачає узгодженість і координованість дій кожної структури (антрепренера) щодо обслуговування фізичних та юридичних осіб регіону. Учасники мережі встановлюють правила та етику обслуговування клієнтів, норми яких не гірше, ніж прийняті громадськими об’єднаннями професіоналів фінансового ринку.

-

У цьому випадку система регулювання і нагляду з боку державних органів (Міністерства фінансів України, НБУ, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Національної комісії з розвитку ринку фінансових послуг та ін.) не послаблюється, а, навпаки, посилюється внаслідок передачі зобов’язань структурам фінансової мережі на фінансування важливих для країни інвестиційних проектів, розподілу завдань та посилення вимог щодо інноваційності діяльності. Тобто, державні органи доручають фінансовим мережам виконання важливих загальнодержавних і регіональних інвестиційно-інноваційних проектів і, відповідно, здійснюють жорсткий контроль за ходом їхньої реалізації. Така співпраця може надати суттєвий поштовх активізації інноваційно-інвестиційних процесів в країні, причому переважно за рахунок вітчизняних фінансових ресурсів.

На відміну від фінансово-промислових груп, які становлять загрозу системі державного регулювання внаслідок величезних масштабів зрощення капіталів і контролю галузей, фінансові мережі не створюють реальної загрози монополізації простору, оскільки передбачають не захоплення ринків, а посилення конкуренції всередині групи на засадах удосконалення їх роботи і поза межами мережі. Це пов’язано з тим, що члени мережі не втрачають свою комерційну та юридичну самостійність і вони, передаючи на рівень мережі виконання певних функцій, конкурують як з іншими членами мережі, так і з фінансовими установами, що не входять до даної мережі.

Для практичного втілення в Україні прийнятне застосування двох основних організаційних моделей, які відомі у світовій практиці: «мережа, яка являє собою ієрархічну структуру» або домінантна модель та «демократична» або партнерська модель. У першій моделі виділяється домінантна інституція. Ядром структури може бути великий банк (банк першої групи за класифікацією НБУ), який акумулює функції розробки стратегії та запровадження стратегічного управління в усіх ланках мережі; відповідає за організацію консорціумів (синдикатів) для фінансування великих проектів; запроваджує інновації і забезпечує їх передачу по ланцюгу. Назва другої структури говорить сама за себе – це об’єднання рівноправних інституцій, які його сформували з метою координації та розвитку партнерських відносин. Особливістю побудови другої моделі є те, що формується ефективна взаємодія між інституціями різних сегментів фінансового ринку – банками, страховими компаніями, кредитними спілками, інвестиційними фондами тощо.

Об’єднання фінансових установ дасть змогу допомогти вижити в умовах кризових явищ середнім і малим банкам та небанківським установам без втручання держави і витрачання обмежених державних ресурсів. Це відбувається внаслідок більшої диверсифікації інструментів фінансового ринку та розподілу ризиків у мережі. Дотримуючись цих принципів, фінансова мережа та інституції, що входять до неї, виграють основну битву в фінансовому підприємництві – битву за клієнта, який добре розуміє переваги більш надійної фінансової структури. Крім того, діючи від єдиного інтегрованого утворення, члени фінансових мереж зможуть вийти на фондовий ринок з більшим ефектом, аніж би вони виходили поодинці. Це також додасть можливості диверсифікувати продуктовий ряд, а сам фондовий ринок «наситити» новими цінними паперами. Більше того, спільна діяльність великої кількості різних фінансових організацій спонукає їх до розробки нових, інноваційних продуктів, які стимулюють розвиток міжорганізаційного інноваційного процесу, що частіше дає більш вагомий результат.

Реалізується значна організаційна перевага внаслідок економії адміністративних витрат, об’єднання деяких служб (зокрема фінансової, планової, дослідницької, маркетингової та ін.). Можливе також застосування гнучкого графіку обслуговування, зокрема, робота в післяопераційний час певних структур, застосування гнучкого режиму обслуговування. У фінансовій мережі запроваджується спільна маркетингова політика (за принципом «родового» стимулювання, тобто стимулювання збуту продукту загалом, а не продукту, який належить певній фінустанові). При цьому основний акцент робиться на узгоджених між учасниками стратегій: продуктово-ринкової, ресурсної, соціальної, інтеграційної, управлінської, технологічної, фінансової, стратегії управління ризиками.

Основна перевага фінансової мережі, виходячи з міркувань системи державного управління, полягатиме в тому, що структура зможе отримати державне замовлення на фінансування великих інвестиційно-інноваційних проектів, реалізація яких дасть можливість підвищити рівень інтелектуалізації економіки. Водночас, це не означає націленості її роботи винятково на грандіозні проекти. Навпаки, основне в діяльності фінансової мережі – готовність втілювати різні за рівнем, масштабами і характером проекти, з різним складом учасників і ресурсами, які можуть бути задіяні при їхньому запровадженні. Тобто, відбувається потужна і багаторівнева диверсифікація продуктового портфелю в межах мережі.

Фінансова мережа націлена на інноваційний характер діяльності, зокрема, використання сучасних комунікацій, що дає змогу мінімізувати трансакційні витрати, особливо при реалізації таких продуктів як консорціумне (синдикативне) кредитування, фондові операції та ін. Важливою перевагою також є можливість запровадження принципів внутрішнього контролю та зменшення ризиків. Окрім усього, фінансові інституції можуть входити в кілька мереж, хоча було б більш доцільним відпрацювати практику роботи інституції в одній мережі одного регіону.

Інтеграція фінансових інституцій у фінансову мережу дасть можливість бути інноваційною самій системі за рахунок принципово нового синергетичного ефекту. Очевидними є переваги такої форми кооперації фінансових установ перед іншими формами, основною з яких є активізація інноваційно-інвестиційних процесів в регіонах України.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

28 вересня 2012 року






АКАДЕМІЯ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ СПРИЯЄ ПІДВИШЕННЮ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ

З метою системного і комплексного підвищення рівня професійних знань керівних працівників і спеціалістів місцевих фінансових органів Академія фінансового управління розпочинає масштабний проект підвищення кваліфікації працівників фінансової системи. З початку вересня і до кінця року професійний рівень підвищуватимуть понад 130 фахівців.

Курси організовані на виконання наказу Міністерства фінансів України про підвищення кваліфікації у відповідності до ст. 29 Закону України «Про державну службу», Постанови Кабінету Міністрів України від 7 липня 2010 року № 564 «Про затвердження Положення про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування» та згідно з Положенням про підвищення кваліфікації працівників органів фінансової системи, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31.12.2009 № 1638. Вищий кваліфікаційний рівень здобуватимуть керівні працівники головних фінансових управлінь, керівні працівники та головні бухгалтери фінансових управлінь районних державних адміністрацій з усіх областей України, Автономної Республіки Крим та міст Києва і Севастополя. Групи укомплектовані в кількості 20-22 особи.

Для слухачів курсів складено навчально-тематичні плани з урахуванням напрямів їхньої діяльності. Серед питань – вивчення Програми економічних реформ на 2010-2014 роки в контексті забезпечення соціально-економічного розвитку України, ознайомлення з процесами реформування сфери державних фінансів, правового забезпечення державного управління та державної служби. Передбачено також розглянути зміни податкового та бюджетного законодавства в контексті удосконалення норм Податкового та Бюджетного кодексів України, використання інформаційних технологій у державній службі, інноваційні підходи до вдосконалення управління у сфері державних фінансів. Для вивчення представлені питання європейської та євроатлантичної інтеграції України та співробітництва нашої держави з міжнародними фінансовими організаціями.

Відбудуться практичні заняття з вивчення інституціональної структури фінансової системи України та підсумкові семінари. Програмою також передбачене ознайомлення з роботою Державної установи «Державне сховище дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України», Державного гемологічного центру України, відвідання Державного музею Національного банку та музею Міністерства фінансів України.

Викладати на курсах запросили знаних науковців з Академії фінансового управління, Національної академії державного управління при Президентові України, відповідальних працівників Міністерства фінансів України, Державної служби фінансового моніторингу, Державної служби з питань захисту персональних даних тощо.

Для слухачів курсів підготовлені навчально-методичні матеріали. За підсумком навчання кожен учасник складатиме відповідний залік для отримання свідоцтва про підвищення кваліфікації державного зразка.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

31 серпня 2012 року






ПРЕЗИДЕНТ АКАДЕМІЇ ФІНАНСОВОГО УПРАВЛІННЯ ТЕТЯНА ЄФИМЕНКО: «НЕВІДКЛАДНІСТЬ РЕФОРМУВАННЯ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ Є ОБҐРУНТОВАНОЮ»

Інтерв’ю президента Академії фінансового управління Тетяни Єфименко журналу «Незалежний АУДИТОР»
Член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор, Заслужений економіст України, екс-заступник міністра фінансів, а нині – президент Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління» Тетяна Іванівна Єфименко увійшла в історію сучасної України як один з основних розробників Податкового кодексу. Податкову справу вона знає не теоретично, багато років очолювала обласне управління Державної податкової адміністрації у Запоріжжі, темі податків була присвячена її докторська дисертація. Тетяна Іванівна – державний службовець ІІ рангу та радник податкової служби ІІ рангу. Окрім усього вона – сертифікований аудитор, і це означає, що аудиторська професія для неї також не чужа. Тому нинішня розмова зі знавцем фінансової справи та облікової професії, знаним науковцем Тетяною Іванівною Єфименко – про її життєві цінності та бачення розвитку професії аудитора.

Тетяно Іванівно, нині Ви очолюєте Академію фінансового управління Міністерства фінансів України, а також є головою Методологічної ради з бухгалтерського обліку при Міністерстві фінансів. Про вас можна сказати, що ви – справжній професіонал бухгалтерської та податкової справи. Розкажіть, чому ви обрали саме цей шлях та з чого починалася ваша професійна кар’єра?

– Народилася і виросла я у столиці Латвії – місті Рига. У 1972 році закінчила Ризький інститут цивільної авіації за спеціальністю «економіка і організація повітряного транспорту». Після навчання отримала направлення на Пермський авіазавод, де працювала в планово-економічному відділі. Та згодом доля розпорядилася так, що я потрапила у Запоріжжя. Це місто особливо дороге моєму серцю, адже саме з звідси походить моє коріння – тут народився і виріс мій батько, який у 16 років пішов навчатися військово-морській справі у Кронштадт…

Працювала заступником генерального директора виробничого об’єднання «Запоріжтрансформатор», очолювала управління економіки Запорізької облдержадміністрації, обласне управління Державної податкової адміністрації. Тоді ж захистила кандидатську дисертацію після навчання в аспірантурі Харківського інженерно-економічного інституту, отримала почесне звання «Заслужений економіст України» та нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

Згодом очолювала Департамент зведеного бюджету Міністерства фінансів України, Науково-дослідний фінансовий інститут при Міністерстві фінансів, була керівником групи радників Першого віце-прем’єр-міністра України, Секретаря Ради національної безпеки і оборони України. Працювала на відповідальній посаді заступника Міністра фінансів, куруючи найвідповідальніші напрями роботи відомства – питання податкової і митної політики, регіональних фінансів.

Які економічні та податкові реформи Ви вважаєте особистим досягненням?

– Саме під час моєї роботи заступником міністра фінансів було розроблено нині чинний Податковий кодекс, оновлено Бюджетний кодекс, закладено основи для ухвалення Митного кодексу України. Ці документи, у яких відображено сучасні підходи до бюджетної, фіскальної та митної політики, лягли в основу економічної діяльності держави.

Нині я очолюю провідну навчально-наукову установу в сфері фінансів – Академію фінансового управління Міністерства фінансів України. Пишаюся тим, що зуміла сформувати колектив, в якому об’єднано кращий науковий потенціал держави. Академія фінансового управління справді стала інтелектуальним центром, результати наукової діяльності якого є базою для ухвалення рішень у сфері державного управління та реалізації програм реформування, інституалізації регулювання економічних відносин. Навчально-наукова установа спрямовує свої зусилля на генерування управлінських рішень щодо формування систем прогнозування, моніторингу та побудови сценарних подій впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на розвиток економіки та державних фінансів. Випускники аспірантури та докторантури Академії працюють у провідних державних установах та комерційних структурах.

З гордістю можу констатувати, що діяльність Академії не є закостенілою. Вона трансформується одночасно зі здійсненням реформ в усіх сферах, ставлячи перед собою ціль  результативність та ефективність управлінських рішень з метою забезпечення інституційної спроможності держави в галузі економіки та державних фінансів. Нині лідерство Академії як провідної наукової установи у сфері фінансів підтверджується її авторитетом у світі, зв’язками з відомими науковими школами, міжнародними фінансовими організаціями, розробкою з ними спільних наукових досліджень.

Нині у Верховній Раді перебуває на розгляді проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності» від 29.03.2012р. №10285, запропонований Кабінетом Міністрів України. Ним передбачено внесення низки змін у чинний закон з метою врегулювання аудиторської діяльності відповідно до вимог Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС від 17.05.2006р. Як ви вважаєте, чому саме зараз виникла необхідність у реформуванні аудиторської діяльності в Україні?

– Невідкладність реформування аудиторської діяльності в Україні є обґрунтованою. По-перше, у зв’язку з невідповідністю національного законодавства у сфері аудиторської діяльності вимогам Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС щодо обов’язкового аудиту фінансової звітності ЄС незадовільно оцінив стан реформування аудиту в Україні. Як наслідок, рішенням Європейської комісії 2011/30/ЄС від 19 січня 2011 року нашу державу позбавлено режиму перехідного періоду в частині реєстрації національних аудиторів та аудиторських фірм, що здійснюють аудит емітентів, цінні папери яких обертаються на ринках капіталу країн Європейського Союзу. А це, у свою чергу, не сприяє розширенню ринку аудиторських послуг та прискоренню інтеграції України в європейський простір, що має негативні наслідки для економіки та громадян.

На необхідність здійснення реформ у сфері аудиту також вказують інші об’єктивні причини. Серед них – негативні тенденції, що спостерігаються останнім часом на ринку аудиторських послуг і свідчать про його стагнацію. Уповільнює розвиток професії аудитора застаріла, сформована ще у 1993 році та частково модернізована у 2006-му, модель регулювання аудиторської діяльності, яка не відповідає вимогам сьогодення й загальноєвропейським принципам суспільного нагляду за аудиторською діяльністю та забезпечення якості аудиторських послуг.

Не можу не зауважити, що кризова ситуація, яка склалася у сфері аудиторської діяльності в Україні, впливає на ефективність модернізації національної економіки, ініційованої Президентом України у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Тому Академія та науковці установи докладають максимум зусиль до успішної реалізації цих реформ урядом шляхом наукового супроводження й аналітично-інформаційного забезпечення ухвалення виважених управлінських рішень відповідальними працівниками Міністерства фінансів України з метою подолання кризових явищ, у тому числі, у сфері аудиторської діяльності.

Щодо проекту Закону №10285 від 29.03.2012р. існує дуже багато суперечок між представниками аудиторської спільноти, зокрема стосовно питання, що Аудиторська Палата буде повністю підконтрольна Міністерству фінансів України та позбавлена низки функцій. Яка ваша думка з цього приводу?

– Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності» від 29.03.2012 №10285 не містить жодних положень, які б свідчили про повний чи взагалі про будь-який контроль Міністерства фінансів України над АПУ. Делегування до її складу представника Мінфіну визначено й у чинному Законі про аудиторську діяльність. А пропозиція стосовно призначення одного із восьми керуючих Комісії з питань якості та Комісії з сертифікації аудиторів стосується не тільки Міністерства фінансів України, а й Нацбанку, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку і Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Насправді, проблема полягає у тому, що АПУ з її нинішнім функціоналом не відповідає статусу органу суспільного нагляду, як того вимагає стаття 32 «Принципи громадського нагляду» Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС. Тому, для дотримання вимог Директиви про запобігання конфлікту інтересів, у проекті №10285 пропонується розмежувати функції нагляду, сертифікації і контролю якості, залишивши за АПУ наглядові функції за діяльністю Комісії з питань якості та Комісії з сертифікації аудиторів.

Водночас АПУ не продемонструвала особливої зацікавленості в адаптації національного законодавства з аудиту до європейських засадничих принципів регулювання аудиторської діяльності. А позбавлення України перехідного режиму є питанням державної ваги, яке зачіпає інтереси її громадян і підприємств. Отже, держава не може знаходитися осторонь цих проблем і має їх врегулювати шляхом законодавчого закріплення належних умов для розвитку ринку аудиторських послуг. Міністерство фінансів України, як представник інтересів держави, намагається не встановити контроль над діяльністю АПУ, а надати їй усіляку допомогу з метою реформування сфери аудиту. Тому дискусії з цього приводу є безпідставними і не можуть бути предметом для суперечок.

Як Ви вважаєте, задля чого необхідно залучати професійні громадські організації аудиторів і бухгалтерів України до регулювання аудиторської діяльності шляхом включення їхніх представників до складу Аудиторської палати України?

– Як на мене, будь-який орган регулювання, а у нашому випадку – орган суспільного аудиторського нагляду, не має працювати без професійної основи. Оскільки професійні громадські організації аудиторів і бухгалтерів вносять значний вклад у зміцнення і розвиток національного аудиту і представляють позицію аудиторської більшості, вони мають право долучатися до регулювання аудиторської діяльності.

Як управлінець, я можу зробити висновок, що єдиним способом запровадити механізм залучення професійних громадських організацій до регулювання аудиту, а отже і нагляду за діяльністю АПУ, стане законодавче закріплення їхнього членства в Палаті. Крім цього, такий підхід, вірогідно, сприятиме зменшенню чи повністю виключатиме можливість виникнення незадоволення діяльністю АПУ з боку професійної спільноти, яке ми усі спостерігали останнім часом.

Яка Ваша думка щодо кількості реєстрів аудиторських фірм та аудиторів, які мають право на здійснення аудиторської діяльності, у тому числі проводити обов’язковий аудит? Чи потрібні додаткові реєстри, вимоги до яких встановлюються окремо – НКЦПФРУ та ДКРРФП?

– На моє переконання, реєстр аудиторів та аудиторських фірм повинен бути тільки один і вести його має Аудиторська палата України. Ведення додаткових реєстрів з окремо встановленими вимогами Нацкомісії з цінних паперів та Нацкомфінпослуг не потрібні, тому що є міжнародні стандарти аудиту, які аудитори використовують на практиці. Стосовно проведення обов’язкового аудиту суб’єктами аудиторської діяльності, то вони повинні відповідати вимогам Директиви ЄС. Комісії можуть готувати методичні рекомендації для аудиторів і погоджувати їх з АПУ щодо перевірки конкретних суб’єктів у процесі аудиту фінансової звітності.

Для аудиторів дуже важливим є питання щодо вдосконалення системи сертифікації, зокрема визначення кваліфікаційної придатності шляхом об’єктивної та неупередженої оцінки знань і навичок, знищення корупційних дій з боку осіб, які мають вплив на ухвалення відповідних рішень. Яка Ваша думка з цього приводу? Яким чином можна цього уникнути?

– Сертифікація є допуском до професії, тому це питання є дуже важливим для аудиторів. Реформування національної системи аудиту в Україні на засадах Директиви Європейського парламенту та Ради 2006/43/ЄС вимагає реформування АПУ, що передбачає надання їй функцій суспільного нагляду. Питання сертифікації, як і контролю якості аудиторських послуг, мають бути виведені з повноважень АПУ. Згідно з вимогами Директиви, цими питаннями має опікуватися Комісія з сертифікації аудиторів. Лише таким чином можна уникнути конфлікту інтересів під час визначення кваліфікаційної придатності аудиторів, об’єктивно та неупереджено оцінити їхні знання і навички, знищити корупційні прояви з боку осіб, що мають вплив на ухвалення рішень під час сертифікації.

Як Ви вважаєте, чому нині вітчизняні підприємства та організації, для яких проведення аудиту не є обов’язковим згідно з чинним законодавством, замовляють аудиторські послуги лише з метою встановити невідповідності податкового законодавства та вчасно виправити помилки, а не ухвалення управлінських рішень, як це, наприклад, роблять у Європі?

– Однією з причин є те, що впродовж останніх років господарюючі суб’єкти нехтували бухгалтерським обліком, і для них був важливим лише податковий облік та податкова звітність, яку перевіряли фіскальні органи, і за помилки нараховували штрафні санкції. Тому, на мій погляд, незалежний фінансовий контроль завжди допомагав бізнесу своєчасно пройти аудиторську перевірку спеціального призначення та переконатися в правильності обчислення доходів, віднесення витрат та нарахування видатків.

Іншою причиною є те, що для вітчизняних підприємств фінансова звітність поки не є дійсним обличчям бізнесу, тому що складається за П(С)БО. Під час формування звітності за національними стандартами більша кількість положень П(С)БО не виконується. Тому й проведення аудиту такої фінансової звітності для підприємств, яким за законодавством не встановлено обов’язковість підтвердження достовірності фінансової звітності, втрачає будь-який сенс. З переходом на МСФЗ цієї проблеми можна уникнути, і вітчизняні компанії, як і європейські, почнуть замовляти аудиторські послуги не тільки на вимогу податкового законодавства, а й для ухвалення ефективних управлінських рішень.

Наразі проведено реформу податкового законодавства, та бухгалтери досі знаходяться в цьому «перехідному періоді». Звичайно, що важко всім – і підприємствам, і керівникам, і бухгалтерам, і податківцям. Багато практичних питань щодо підприємницької діяльності та оподаткування залишаються невирішеними,через це виникає враження, що Кодекс складено, аби заплутати всіх – і підприємців і податківців, адже деякі його норми і роз’яснення суперечать одне одному. Як ви вважаєте, коли в Україні система податкового законодавства стане прозорою, зрозумілою та такою, що не вимагає дуже багато часу та ресурсів на її дотримання?

– Одразу зауважу, що будь-яка реформа, у тому числі податкова, – не одномоментний акт чи дія. Це тривалий процес, який насправді розпочинається тільки з часу впровадження у практику нових реформ і правил. А усе нове, як відомо, зустрічає на своєму шляху труднощі та перепони, а іноді й зовсім не сприймається.

Отже висловлювання щодо наявності багатьох невирішених практичних питань з оподаткування є тільки констатацією давно відомих фактів. Звичайно, є положення, які вдалося врахувати більшою мірою, є такі, що потрібно змінити, доопрацювати, а від окремих, можливо, і взагалі відмовитися. У цьому напрямі зараз плідно працюють і науковці, і відповідальні працівники державних органів, і законодавці.

Але хочу запевнити і бухгалтерів, і податківців, що розробка нового Податкового кодексу України не мала на меті усіх заплутати. Натомість, Уряд, Міністерство фінансів України, Академія, і я особисто, зі своїм вагомим вкладом у ці результати, прагнули і прагнемо максимально можливо уніфікувати норми фінансового і податкового обліку та зберегти при цьому баланс інтересів держави і платників податків.

Тому хотілося б побажати усім нам терпіння і навчання новій податковій культурі, а особам, причетним до законотворчого процесу, ще й прислуховуватися до зауважень і побажань практиків. Тільки за умов такої конструктивної співпраці і розуміння одне одного ми зможемо досягти кінцевої мети реформування податкового законодавства.

Що б Ви хотіли побажати бухгалтерам та аудиторам України – постійним читачам нашого журналу?

– Бухгалтерія та аудит відносяться до професій, де потрібна максимальна точність і зосередженість. А ще максимальне знання справи, адже не секрет, що часто саме від професійних якостей людей облікової професії залежить фінансово-економічна діяльність підприємства чи фірми.

Нині непростий час для бухгалтерів та аудиторів, оскільки Україна розпочала процедуру переходу на міжнародні стандарти фінансової звітності. Це – сприятливий час для підвищення кваліфікаційного рівня бухгалтерів, вивчення нових підходів до справи. Тому хочу побажати вам наполегливості у досягненні нових висот у професії, бажання освоювати і засвоювати нові стандарти з тим, щоб наші бухгалтерія та аудит йшли у ногу з часом.

Медіа-центр
Академії фінансового управління

30 серпня 2012 року







 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15  16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29
©2003